Блог із Луганська: дорога з присмаком божевілля

Зайцеве Копирайт изображения dpsu.gov.ua
Image caption Проїзд через пункт пропуску Зайцеве вважається відносно швидким

Пам'ятаєте, в початковій школі або ще трохи раніше у нас запитували: "Які види транспорту ти знаєш?" Дістатися у сьогоднішній Луганськ можна на одному-єдиному виді транспорту - автомобільному. Шляхів сполучення існує три.

Через пішохідний міст на Станицю

Це - найшвидший спосіб потрапити в Луганськ і найбільш бюджетний. Мінуси цієї подорожі в тому, що великогабаритні речі та багаж у великій кількості через міст провезти непросто - частина моста завалена і її замінили саморобними дерев'яними східцями.

Хоча і в цьому випадку вражає винахідливість людей. Попри незручності і велику відстань в такі "подорожі" вирушають інваліди на візках, батьки з немовлятами, вагітні жінки на пізньому терміні.

На візках везуть ящики овочів, нові пральні машини і газові плити, особисте майно, продукти. Тобто якщо хтось вважає що це неможливо - нічого неможливого вже давно немає. В руках несуть плазмові телевізори, мішки з картоплею, дитячі іграшки, молоко, рослинне масло, м'ясо і сало.

Незручності таких рейдів в тому, що майже завжди на Станицю йдуть тисячі "паломників", щоб далі вирушити автобусом по Україні або до найближчого банкомату Ощадбанку.

Черги - випробування на стійкість або гаманець. Ті, хто вміє домовлятися, проходять без черг по обидва боки конфлікту. Напевно, це один з пунктів мінських угод.

Копирайт изображения Yana Viktorova

Через Росію

Варіант хороший для тих, хто не потурбувався отримати перепустку. Хоча, можливо, це просто хороший варіант - нешвидко, але зручно.

Зазвичай перевізники підходять до заходу з точки зору великої логістики - один автобус везе по території "ЛНР", другий чекає по той бік кордону в Росії, а третій зустрічає за українським блокпостом в Міловому.

Варіант хороший для тих, хто хоче потрапити в пункт А швидше, ніж одним видом транспорту. Тобто кордони й блок-пости такий "турист" проходить пішки з речами, зазвичай піші черги оглядають швидше, ніж машини й автобуси. А з того боку кордону всіх підбирає автобус і везе далі. Сказати, що це зручно, не можу. Уявіть собі, що речей багато і вони важкі, що людина не молода і має проблеми зі здоров'ям... Пішки все-таки потрібно пройти кілометр-другий.

Я б ніколи не могла уявити, що можна нести стільки, що стільки взагалі можна підняти. Моя знайома їздить кілька разів на рік в Луганськ з Миргорода. Крім особистих речей, замовлень на ліки і гостинців, вона везе картоплю, консервацію (в останній раз це було 7,5 літра), овочі. Всього п'ять сумок. Візок, зверху ще сумка, на собі рюкзак. Хто їздить часто, давно зрозумів, що треба мати тачку на колесах, валізу на колесах і рюкзак.

Яка вже тут мода! Сумки несуть на шиї, в руках, примотаними до себе. Хоча описати це неможливо - це треба побачити хоча б раз, щоб зрозуміти, наскільки витривалі й сильні жінки і чоловіки літнього віку. Хоча для "ледачих" є інший варіант - їхати одним автобусом. Їхати довго, але без пересадок. Сів у пункті А, вийшов в пункті Б. Можна так само їхати машиною.

Хоча машини їдуть набагато довше автобусів. Мені мій перевізник сказав одного разу, що його дочка якось їхала 38 годин автобусом з Сєвєродонецька в Луганськ. Можна сказати, втішив: мій рейд по цьому маршруту зайняв "лише" 26 годин. У мирний час такі ж відстані на такій самій машині я долала за 3 години.

Через пункт пропуску Зайцеве (або якийсь інший)

Варіант вважається швидким, тому що гак із заїздом в Росію в цьому випадку робити не потрібно. Цей "швидкий" варіант найчастіше зовсім не швидкий.

Черги, пільговики, огляди... Місце у чергах продають, платять на пунктах пропуску. І ще немає елементарних умов для таких подорожей - туалетів, придорожніх кафе, зон відпочинку. Черги машин обходять місцеві жителі - з водою, бутербродами, пиріжками, смаженими кабачками, картоплею, склянками фруктів. От уже хто радий порятунку від безробіття. Мінуси істотні - антисанітарія та стихійні туалети, пляшки і папірці, які викидають прямо там же. Адже ніхто не думав, що колись саме ця дорога отримає таке стратегічне значення, стане дорогою життя для багатьох.

А взагалі в будь-якій дорозі потрібно додавати приказку "якщо пощастить". Якщо пощастить, поїдете. Якщо пощастить, відносно швидко. Щоб зістикуватися з часом відправлення поїзда десь, скажімо, в Ростові, потрібно виїхати як мінімум з запасом в півдня. І то - ризик. Потяги ходять за розкладом, а розкладу прибуття автобусів з Луганська немає, точніше, він дуже відносний.

Крім того, щоб купити квитки, потрібно приїхати і купити їх особисто, а потім вже привозити сім'ю, щоб не ризикувати, опинившись без квитків. Карток для електронної купівлі у луганчан немає.

Чи можна було уявити, що в наш час людина при здоровому глузді буде котити по мосту візок з холодильником, а в руках тягти банки з огірками? Це повсякденність, якою живуть дуже багато людей. І найсмішніше, що їм заздрять! Заздрять їхній витривалості, можливостям, економії на покупках. Відомо ж, що в Луганську дорожче абсолютно все.

Не так давно був час, коли з Луганська літали до Києва літаком, коли з автовокзалу Луганська можна було доїхати прямо до Борисполя автобусом підвищеного комфорту зі стюардом і кондиціонером, а наш залізничний вокзал кілька разів перемагав у конкурсі всіх вокзалів Україні. Якщо хтось рухається вперед, то ми, ймовірно, семимильними кроками назад, в той час, коли ані поїздів, ані літаків не було взагалі.

Новини на цю ж тему