1986 рік: як в СРСР вирішили не глушити ВВС

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption В усіх обласних центрах встановили потужні генератори електронних шумів, які згодом прозвали "глушилками". Стояли вони на даху костелу св. Миколая - найвищій споруді цієї частини Києва

30 років тому – 25 вересня 1986-го – комуністична влада розглянула питання про припинення глушіння передач радіостанції ВВС. Таку пропозицію висунули в листі до ЦК КПРС секретар ЦК Єгор Лігачов і голова КДБ СРСР Віктор Чебриков.

Раніше трансляціям західних радіопередач ставили перешкоди – на їхні частоти "підкидали" шипіння, завивання, тарахтіння тощо. Офіційно це називали "радіозахистом", "радіозаглушенням", "забиванням антирадянських передач", "радіопротидією", "радіоелектронною боротьбою". Ще б пак! Адже "ворожі радіоголоси" розповідали про те, чого не писали в радянських газетах.

Ситуацію навколо глушіння ілюструє анекдот 1970-х років. Міліціонер бачить п’янчугу, який лежить собі в калюжі й горлопанить на всю вулицю: "Говорить Лондон, Ви слухаєте "ВВС"!". Міліціонер телефонує начальству й запитує, що робити. Йому наказують діяти відповідно до інструкції. Тоді він лягає поруч із п’яничкою й починає шипіти.

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption Так у радянські часи висміювали слухачів BBC, які замість вірити радянському радіо "моляться" на передачі "ворожих голосів"

"Радіовійни" – трансляція програм на інші країни і глушіння у відповідь – почалися за півстоліття перед цим. Ще наприкінці 1920-х Німеччина блокувала радіо Комінтерну з Москви. А СРСР 1931-го року глушив іномовлення румунського радіо, 1937-го – іспанського, а 1938-го – німецького.

Натомість справжні ефірні баталії розгорнулися після Другої світової, коли стосунки між Заходом і Радянським Союзом погіршилися. 1946 року почала регулярне мовлення на СРСР британська корпорація ВВС, 1947-го – "Голос Америки", 1948-го – "Радіо Ватикану".

19 квітня 1949 року радянський уряд наказав Міністерству зв’язку СРСР глушити передачі закордонних мовників. В усіх обласних центрах встановили потужні генератори електронних шумів, які згодом прозвали "глушилками". До кінця року їх було 350, а в наступному – вже 600.

Щоправда, ООН резолюцією від 14 грудня 1950 року засудила глушіння, але Радянський Союз проігнорував цей документ. Кількість глушилок невпинно зростала – 1958 року їх налічувалося 1660. Глушилки були "місцеві" (створювали перешкоди в радіусі кількох десятків кілометрів) і "далекобійні" (випускали спрямований промінь на відстань до 2 тис. кілометрів).

Влада поділяла західні "голоси" на категорії за ступенем ворожості. До першої категорії – "найнебезпечніших", які глушили якомога старанніше – включили "Радіо Свобода", "Вільну Європу", "Голос Ізраїлю" та албанське "Радіо Тирани".

До другої категорії – більш м’якої, проте все одно ворожої – потрапили ВВС, "Німецька хвиля", "Голос Америки", "Радіо Кореї" та "Радіо Пекіна".

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption Публікація від 23 квітня 1965 року про відкриття радіостанції "Промінь"

Їх глушили спочатку електронним шумом і мовоподібним сигналом, а від 1964-го – музично-інформаційним мовленням московської радіостанції "Маяк", яку створили спеціально як "противовес западным голосам". З аналогічною метою в Києві відкрили 1965 року радіостанцію "Промінь".

Третя категорія – ті, що не дозволяють собі гострої критики СРСР, а тому не потребують глушіння – радіостанції Швеції, Югославії, Франції, Єгипту, Італії тощо.

На Україну вели мовлення понад 30 закордонних радіостанцій, серед них - ВВС, "Голос Америки", "Радіо Свобода", "Радіо Ватикану", "Радіо Риму", станції Іспанії, Монте-Карло і Португалії. Загалом вони щотижня транслювали 107 годин українського мовлення.

Станом на 1984 рік в Україні працювало понад 300 глушилок, в тому числі в Києві – 72. Їх розташовували на високих точках – верхівках численних гір (наприклад, на Лисій горі), на даху костелу св. Миколая тощо.

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption Сатиричний журнал "Перець" показав обличчя людини, яка наслухалася "Бі-Бі-Сі", "Голосу Америки" і "Радіо Свобода", 1963 рік

І хоча на глушіння виділялися значні кошти, люди знаходили способи слухати заборонене. Хтось встановлював на приймачі спеціальні кварцові фільтри та хитромудрі антени. Інші прилаштовували на будь-який кубик звичайний магніт і обертали його навколо осі – кажуть, це допомагало послабити "радіопротидію"

Ті, хто менше розумівся в технічних премудростях, вирушали на дачу – вже на відстані 20 кілометрів від великого міста глушіння суттєво зменшувалася. З тією ж метою туристи брали в походи радіоприймачі: в лісі "голоси" чудово ловилися.

Заборона слухати закордонні радіостанції поширювалася лише на пересічних громадян. Мало хто знав, що натомість існують засекречені технічні центри, де не лише не глушать "ворожі голоси", а навпаки – уважно слухають і записують на плівку. Відтак записи розшифровують стенографістки-друкарки, а роздруківки з грифом "секретно" розсилають в опечатаних пакетах "для ознайомлення" найвищому керівництву УРСР (щоденну інформацію – 14 адресатам, а тижневі огляди – 18) .

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption Ось так подавали радянським людям мовлення радіостанцій "Свобода" і "Вільна Європа" - мовляв, суцільні газетні "качки", 1982 рік

Один з таких засекречених центрів знаходився у селищі міського типу Макарів (57 км від Києва). Там цілодобово відстежували українське мовлення ВВС, "Голосу Америки", "Радіо Свободи", "Радіо Ватикану" та деяких інших радіостанцій. Адже в їхніх передачах головну увагу приділяли аналізу справ в УРСР, критично оцінювали дії керівництва республіки, повідомляли про порушення прав людини, арешти дисидентів тощо.

Чого ж Є. Лігачов і В. Чебриков, відомі як затяті комуністичні ортодокси, запропонували у вересні 1986-го не глушити ВВС?

Вони міркували так - захиститися від усіх закордонних мовників неможливо – бракує технічних ресурсів. Тому краще припинити глушіння ВВС і "Голосу Америки", які подають матеріали хоча й "тенденциозно, с антисоветских позиций", але намагаються "придерживаться объективистского подхода к освещению событий и фактов".

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption Реклама радянського радіоприймача "ВЕФ-206". Але насправді його й не треба було рекламувати через підвищений попит, оскільки він ловив короткі хвилі, на яких можна було слухати заборонені західні радіостанції

Натомість технічні засоби, що вивільнялись при цьому, задіяти для більш якісного глушіння "Радіо Свобода", "Вільної Європи", "Німецької хвилі" і "Голосу Ізраїлю", передачі яких "изобилуют злобной клеветой на советскую действительность".

Перешкоди залишили ефір ВВС 21 січня 1987 року, а "Голосу Америки" – 23 травня 1987-го. Ну а повністю всі радянські "глушилки" вимкнули в ніч з 29 на 30 листопада 1988 року.

Копирайт изображения Stanislaw Tsalyk
Image caption Глушилки на київській Лисій горі збереглися дотепер, проте використовуються за іншим призначенням

Нині деякі колишні глушилки використовують як ретранслятори мобільного зв’язку.

Новини на цю ж тему