Газовий трикутник: Україна, Росія, ЄС

Газопровід

Події кількох останніх тижнів - згода всіх ключових держав регіону, зокрема, і Швеції, на побудову у Балтійському морі газогону Північний потік, остаточні домовленості із Балканськими країнами щодо будівництва Південного потоку, і, нарешті, угода між ЄС та Росією про систему превентивного попередження про можливі проблеми із постачанням енергоносіїв – засвідчили, що стосунки між Москвою та Брюсселем якщо не теплішають, то принаймні активізуються.

Віце-прем’єр українського уряду Григорій Немиря, який сам щойно повернувся із переговорів у Брюсселі, каже, що інтенсифікацію діалогу між ЄС та Росією можна тільки вітати, але цей діалог ніколи не буде таким же перспективним, як стосунки ЄС з Україною:

“Якщо порівнювати глибину і прогрес, досягнутий в енергетичному діалозі і партнерстві між Україною та Європейським Союзом, то ступінь, глибина і прогрес є більшими, ніж це є у відносинах Європейського Союзу та Росії за однієї причини: Україна хоче стати у майбутньому членом ЄС. Саме тому ми підписали та ратифікувати Європейську енергетичну хартію, а Російська Федерація за власним бажанням не збирається цього робити. Саме тому ми приєднуємося до договору про енергетичне співтовариство, а Росія не бачить у цьому сенсу. Наші цілі не є конфліктними, але вони не є однаковими з точки зору бачення майбутнього стосунків із Європейським Союзом.”

Український урядовець також не вважає нові гучні російські проекти постачання газу до Європи – Північний та Південний потік – конкурентами українській монополії на транспортування газу до Європи, адже потужність української ГТС щонайменше у 3 рази більша, ніж пропоновані Росією альтернативні варіанти.

Крім того, транспортування газу цими маршрутами коштуватиме Європі дорожче, вже не кажучи про ціну самого будівництва нових газогонів - додає колишній керівник місії України при ЄС Роман Шпек. Він вважає, що не так страшні Північний та Південний потоки, як невиконання “домашньої роботи” самою Україною, де відсутність структурних реформ та перманентні політичні конфлікти нівелюють усі конкурентні переваги:

“Україна не може своїми проблемними стосунками покращити рівень стосунків з Європейським Союзом. Є та частина роботи, яку ми маємо зробити самостійно. Наші політики мають вивести наші двосторонні стосунки з нашими сусідами на значно кращий рівень, і це також сприятиме покращенню стосунків Україна-ЄС, які мають тимчасові труднощі за уповільнення реформ в Україні, за тривалої політичної кризи. Якщо ми хочемо більш повного використання наших трубопроводів, то нам треба бути достойним партнером для Сходу і для Заходу."

"Не може бути так, щоб щороку про Україну починали згадувати напередодні зимового опалювального сезону: а що буде із транзитом через Україну? Не може, при всій повазі, Нафтогаз із таким фінансовим станом бути партнером для європейських структур, адже всі компанії у нафтовому і газовому бізнесі у світі є прибутковими. У нас немає стабільних інститутів влади, наша політична система призводить до того, що кожному подобається розвалити чужі пасочки, а не своїми пасочками займатися, і гратися у своїй пісочниці. Немає структурних реформ. Тобто, ми до членства у Євросоюзі на словах готові, а економіку не готуємо до цього. Тобто, ми самі собі суперечимо.”

Із тим, що активізацію у співпраці ЄС із Росією можна лише вітати, погоджується і колишній заступник міністра закордонних справ і держсекретар з європейської інтеграції Олександр Чалий. Проте він наголошує на тому, що Україна має активніше наполягати на тристоронньому форматі діалогу за своєї участі, особливо, коли йдеться про питання, пов’язані з енергетикою, зокрема, і угоди у газовій сфері, зокрема, і підписана цього понеділка у Москві угода про превентивне попередження проблем у постачанні енергоносіїв:

“Будь-які контакти по лінії ЄС-Російська Федерація особливо, що стосується транзиту російського газу до Європи, - це є стратегічний національний інтерес України. І Україна повинна вимагати участі у цих процесах. Тому я очікую від зовнішньополітичного відомства України, від відповідних українських чинників, що вони сформулюють свій інтерес. Наприклад, якби я давав вказівки, я б зараз попросив наші посольства у Брюсселі та Москві зв’язатися із представниками тих країн і попросити максимально проінформувати, що відбулося, а також поставити питання, чому Україна навіть не була поінформована про це.”

Прикметно, що сама Швеція, яка нині головує у ЄС, визнаючи гостроту нагальних проблем, зокрема, і щодо постачання російського газу до Європи через Україну, пропонує і Європі, і Україні зазирнути трохи далі січня і лютого наступного року. Посол Швеції в Україні Стефан Гуллгрен каже, що із завершенням ери дешевих енергоносіїв, варто замислитися, чи потрібно буде Європі скільки газу, скільки вона споживала до кризи і до загострення кліматичних змін, чи які зміни у попиті на газ можуть відбутися із розвитком енергозберігаючих технологій. Шведський дипломат також вважає, що саме Україна могла б винести для себе користь із того, що все більше європейських політиків починають цікавитися альтернативами забезпечення своїх країн енергією:

“Ера дешевих енергоносіїв із не відновлювальних джерел завершена, і ми маємо пристосовуватися до нових реалій. І мова йде не тільки про гроші, але й про те, що завдяки новим, ефективнішим технологіям європейська економіка могла б стати більш конкурентноздатною. І Україна, як на мене, має відмінну стартову позицію, аби скористатися цією можливістю. Україна зараз споживає надзвичайно багато енергії, але в самій Україні вже є і часткове розв’язання цієї проблеми. Наприклад, потенціал українського сільського господарства є, без перебільшення, величезним. Або ж згадаємо про наукові традиції та науковий і технологічний потенціал. Все це може перетворити виклик, який стоїть перед Україною, на надзвичайно привабливу можливість долучитися до змін.”

Наступного тижня у Стокгольмі має бути представлено так звану “шведські ініціативу” – пропозиції щодо фінансування проектів, які б дозволили якомога комфортніше подолати залежність від поставок нафти та газу, як через скорочення самих поставок, так і через підвищення ефективності використання енергоресурсів. Іноземні дипломати припускають, що якби не повний безлад як у галузі енергетики, де компанія-монополіст з постачання газу має мільярдні збитки, а також перманентна політична нестабільність, Україна могла б стати однією з країн, що отримали б найбільший зиск від впровадження “шведської ініціативи” як у вигляді кредитів, так і грантів та технологій.