Відкрито газопровід Туркменістан-Китай

Оскільки більшість туркменського газу експортується через територію північного сусіда, новий газопровід призвів до напруження в стосунках між обома країнами. Нагадаємо, що Газпром припинив купувати газ з Туркменістану після суперечки навколо вибуху в газогоні. Про чергову зміну ситуації у міжнародній трубопровідної політиці розповідає український фахівець Михайло Гончар, аналітичний експерт центру НОМОС.

Бі-Бі-Сі: Пане Гончар, скажіть, будь ласка, чи є ми свідками історичного моменту?

М. Гончар: До певної міри це безперечно так. Особливо, на тлі тих проблем, які мають інші масштабні трубопровідні проекти в Європі (зокрема «Набукко», «Нордстрім» чи «Саундстрим»), китайський проект продемонстрував рекорд, гідний занесення до Книги рекордів Гіннеса, тому що він реалізований надзвичайно швидко. Якщо стартовою точкою вважати 3 квітня 2006 року, коли в Пекіні була підписана генеральна рамкова угода між Китаєм і Туркменистаном щодо реалізації цього проекту, то бачимо, що практично за понад 3,5 роки проект реалізовано.

Бі-Бі-Сі: Пане Гончар, можливо для таких фахівців, як ви, які стежили за подібними проектами, це не є повною несподіванкою, але для багатьох – буде! Тому що ми багато чули про побудову «Північного потоку», про проект «Південний потік», а ось Китай ніби то раптом – раз! – і збудував новий газопровід. Чому так вийшло?

М.Гончар: Дійсно навколо цього проекту було менше інформації у європейських та російських ЗМІ, себто не було пропагандистських шумів, як навколо названих вже мною європейських проектів. Але в даному випадку просто робилася справа. І ви розумієте, що це теж не простий проект, але якщо його порівнювати з «Набукко» чи з «Нордстрімом», безперечно він реалізується у більш комфортних умовах. Тут нема морських ділянок і більш вільна територія, але проект є масштабним, більш масштабним, ніж ці два проекти за своєю протяжністю. І плюс бачимо те, що це проект, в якому задіяні не лише дві країни. Тут мова йде про проект транснаціонального, трансазіатського формату. І Азія цим проектом показала, на що вона здатна.

Бі-Бі-Сі: Пане Гончар, ви згадали про «Набукко» – європейський проект транспортування газу з Азії через Кавказ і до Європи. Тепер постає питання: якщо вже є цей китайський газопровід, чи залишиться досить газу для Європи, чи буде досить його і для європейських споживачів, і для китайських?

М.Гончар: Я думаю, що тут немає серйозних проблем, хоча періодично в ЗМІ, особливо російських, дебатується ця тема про ніби то недостатньо об’єктивні упереджені оцінки щодо наявності адекватних газових ресурсів Туркменістану. Як відомо, минулого року був здійснений міжнародний аудит газових запасів Туркменістану, і за його результатами ця країна перемістилася у світовій табелі на декілька позицій вище. Зараз вона десь на 4-5 місці за обсягом запасів. І в цьому контексті газопровід «Туркменистан – Китай» не стане завадою для реалізації проекту «Набукко». Там просто є інші проблеми, пов’язані не стільки з ресурсною базою, скільки із неузгодженістю і неквапливістю європейців. І тут я завжди відзначаю, що в своєрідному глобальному полюванні за туркменськими енергоресурсами між Європою і Росією перемагає Китай. Як бачите, «Набукко» стартував дещо раніше, але поки ще продовжує перебувати у паперовій стадії в той час як лінійна частина газопроводу «Туркменістан-Китай» практично вже збудована, і протягом найближчих 2-3 років він вийде на проектну потужність.

Бі-Бі-Сі: Пане Гончар, ми звичайно не можемо оминути Україну у цьому питанні, бо Україна свого часу була ключовим клієнтом для Туркменістану, закуповуючи фактично усі зовнішні потреби газу саме у нього. Що ж буде далі, наскільки реалістичними залишаються розмови тих людей в Україні, які далі покладають надії саме на газ із Туркменістану раніше, ніж з Росії?

М.Гончар: Тут слід пригадати історію 6-річної давнини. 2003 рік, квітень, коли російська сторона, підписавши відповідний договір із Туркменістаном, перехопила ті обсяги туркменського газу, які традиційно імпортувала Україна, і на який вона розраховувала в подальшому через підписання нової українсько-туркменської угоди. Ці обсяги були законтрактовані Росією на 25 років. Себто з російської сторони підхід був стратегічний, і українська сторона в силу великого комплексу причин виявилася на узбіччі і по суті витисненою через схему «Росукренерго» із прямих газових відносин з Туркменістаном.

Бі-Бі-Сі: Чи тепер цей китайських газопровід ще більше витісняє Україну на узбіччя?

М. Гончар: Я б не сказав, що безпосередньо китайський газопровід витісняє, чи, як іноді говорять, проект «Набукко» витісняє. Ні. Безперечно це справляє свій вплив, але перш за все Україна своєю поведінкою і в минулому десятилітті, і в поточному віддала всі козирі, всі шанси для конкурентів Центральній Азії.

Бі-Бі-Сі: Були також розмови про так званий «Білий потік», по якому газ із Туркменістану транспортувався б Чорним морем і далі через Україну. Чи це стає ще дальшою перспективою у зв’язку з розвитком ситуації навколо туркменських газопроводів?

М.Гончар: Це буде залежати від перебігу подій навколо проекту «Набукко», тому що проекти «Білий потік» і «Набукко» - це взаємодоповнюючі проекти в форматі більш розширеного бачення з боку європейської комісії щодо створення системи постачання газу до ЄС в рамках так званого південного газового коридору.

Довідка Бі-Бі-Сі

Газопровід «Туркменістан-Китай» матиме 1800 км завдовжки, і коли повністю увійде до дії, транспортуватиме 40 млрд. кубічних метрів газу – це практично половина сьогоднішньої потреби Китаю.