Сланцева революція: потужніша, ніж кольорова?

shale_gas Копирайт изображения AP
Image caption У Росії шукають відповідь не тільки на "кольорові" революції

Виступаючи у Державній Думі зі звітом про діяльність уряду, російський прем’єр Володимир Путін заявив, що Росія має знайти свою відповідь на "сланцеву революцію". ВВС Україна досліджувало, як ставляться до цієї революції конкуренти, партнери і залежні від російського газу країни.

Оскільки після інавгурації сьомого травня пан Путін має стати наступним російським президентом, багато хто сприйняв цей виступ як програмну промову майбутнього глави держави.

"Це, звичайно, може серйозно перекроїти структуру ринку вуглеводнів. Вітчизняні енергетичні компанії повинні вже зараз відповісти на цей виклик", - заявив Володимир Путін, водночас, не уточнивши, про які саме дій може йтися.

Утім, ще два роки тому, коли стало відомо, що завдяки видобутку сланцевого газу США випередили Росію і стали найбільшим у світі видобувником газу, один із керівників Газпрому Олександр Медведєв назвав бум навколо сланцевого газу у США "мильною бульбашкою".

Проте згодом різке зростання видобутку сланцевого газу у США призвів до того, що Сполучені Штати відмовилися від багатьох контрактів на імпорт скрапленого газу, який, у свою чергу, пішов на європейський ринок, і сприяв зниженню цін на газ на спотовому ринку.

Зрештою, наслідком стало те, що у європейських країн з’явився потужний аргумент у переговорах із Газпромом, який впродовж останніх двох років неодноразово був змушений знижувати ціну на газ для європейських компаній.

Чи не першим, хто використав термін "сланцева революція" був американський бізнесовий часопис Thе Wall Street Journal. Ще у травні 2010 року автори видання писали про те, як ця революція може перекроїти не тільки енергетичний ринок, але й геополітичну карту світу.

"Досі газові експортери – Іран, Росія та Венесуела могли чинити спротив Заходу і нав’язувати свої ідеології країнам-імпортерам через газово-політичні угоди. Але сланцевий газ підірве основи дипломатії газових експортерів. Народи Азії та Європи зможуть сказати Чавесам і Путіним, що вони можуть запхати свій газ назад у землю", - писав WSJ, називаючи Польщу, Німеччину, Австрію, Румунію та Україну серед європейських країн, видобуток сланцевого газу у яких є найбільш перспективним.

Тепер, коли серйозність сланцевої революції визнано на найвищому рівні у Росії, російським енергетичним компаніям, чи, радше російському енергетичному монополісту Газпрому, таки доведеться шукати відповідь.

"Зі сланцевою революцією вже нічого зробити неможливо, а щоб залишитися конкурентоспроможними, треба змінити структуру газової галузі і створити ринкову конкуренцію. Чому в Америці газ дешевший? Тому що у них немає Газпрому", - заявив російський аналітик з питань енергетики Михайло Крутіхін.

США: історія успіху?

У 2009-му Сполучені Штати стали світовим лідером видобутку газу, при цьому близько 40% видобутку припадає на так звані нетрадиційні джерела газу - метан з вугільних пластів та сланцевий газ.

Сховища сланцевого газу в країні становлять 24 трильйонів кубометрів (технічно досяжні для видобутку - 3,6 трильйона кубів). Перше буріння задля отримання сланцевого газу було здійснене у США в 1821 році Вільямом Хартом у Фредонії, штат Нью-Йорк. Пізніше ініціаторами робіт в цій галузі стали Джордж Мітчелл і Том Уорд.

Сьогодні, як кажуть американські експерти, видобуток сланцевого газу у США постійно збільшується. На це навіть не вплинула економічна криза, за якої сталось серйозне падіння видобутку традиційного газу.

Згідно із інформацією державної організації US Energy Information Administration (EIA), частина сланцевого газу у видобутку природного газу в США до 2035 року буде лише зростати.

Американські експерти також відзначають, що індустрія видобутку сланцевого газу у США до 2025 року може працевлаштувати до мільйона осіб.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Навіть у США - найуспішнішій країні з видобутку сланцевого газу- є незадоволені

Екологічні ризики

Водночас у США гостро стоїть питання оприлюднення переліку хімічних речовин, які використовують для створення гідравлічної суміші під час розробки покладів. Часто під час так званого гідроудару використовують речовини, які запатентовані і які становлять комерційну таємницю. Ще у 2005 році був ухвалений так званий енергетичний пакт Буша-Чейні, що звільнив компанії від оприлюднення хімікатів, які вони використовують. При потраплянні у ґрунтовні води хімікати становлять небезпеку для питної води, оскільки багато з них канцерогенні і можуть викликати рак.

У 2011 році комітет з енергетики Палати представників представив громадськості список небезпечних речовин, і того ж року Барак Обама підтвердив, що його адміністрація розгляне пропозицію, яка зобов’яже компанії надавати всю інформацію щодо видобутку сланцевого газу, а також утилізувати хімікати після буріння.

"Сланцевий бум" останніх років змусив США розглянути можливість роботи на інших ринках.

У квітні 2011 року державна дослідницька компанія вивчення газових ресурсів Advanced Resources International (ARI) оприлюднила доповідь, де йдеться про потенційних клієнтів американських компаній, які спеціалізуються на видобутку сланцевого газу. Серед них - Туреччина, Франція, Польща, Україна, Марокко, Чилі.

Голова Бізнесової ради Україна-США Морган Вільямс неодноразово наголошував у Вашингтоні, що американські компанії активно "стукають" у двері України, пропонуючи співпрацю в газовій сфері, зокрема, щодо сланцевого газу, але поки що далекі від успіху.

Щодо ЄС, як визнають самі американські бізнесмени, то в Євросоюзі є більше юридичних підстав перевіряти "сланцеві" проекти перед початком робіт на наявність небезпечних хімікатів, що іноді зупиняє американців.

Окрім більш суворих правил, у ЄС малі поклади, а також існує різниця у правах власності, коли поклади сланцевого газу належать державі, а не конкретним особам.

Як пише американський онлайн часопис Green, наразі в Євросоюзі існує 31 тестових бурильних свердловини (22 у Польщі, 3 - у Британії і 6 - у Німеччині), порівняно із десятками тисяч, які працюють у Сполучених Штатах. Водночас, багато американських компаній, що працюють зі сланцевим газом, не проти серйозно працювати і в Європі, незважаючи на різні умови.

Професор Алан Райлі, який кілька разів робив презентацію у Вашингтоні в університеті Джона Хопкінса під назвою "Сланцевий газ або початок занепаду Газпрому" зауважує, що видобуток сланцевого газу в Європі, проведений безпечно і вміло, справді становить загрозу для всієї бізнес-моделі Газпрому.

За словами експерта, Росія у газовій сфері більше залежить від ЄС, ніж ЄС від Росії.

До того ж, як вважає пан Райлі, нові реалії в газовій сфері зменшать "постімперську пихатість Газпрому", який, зокрема, через політичні причини завищує ціну на газ для України.

Німеччина: не тільки на власному ґрунті

Після трагедії на японській АЕС "Фукусіма-1" та під тиском громадськості уряд Німеччини торік вирішив остаточно відмовитися від використання атомної енергії до 2022-го року. Через це дедалі більше ресурсів федеральний уряд та німецькі енергокомпанії спрямовують на розвиток альтернативних та навіть експериментальних джерел енергії, зокрема і сланцевого газу.

Наразі про видобуток цього палива у промислових масштабах не йдеться, наголошують експерти. Одначе чимало компаній вже проводять геологічні дослідження на кількох ділянках. Піонером розвитку цієї галузі у Німеччині вважається американська нафтогазова компанія Exxon Mobіl.

Вона розпочала розвідування потенційних родовищ сланцевого газу ще 2008-го року у Північному Рейні-Вестфалії та сусідній Нижній Саксонії. Один із головних "тестових майданчиків" розташований у західнонімецькому Хаммі, а загалом, фахівці компанії пробурили вже шість свердловин і збираються лише нарощувати темпи робіт.

"Німеччина - дуже цікавий ринок. Тут хороша газова інфраструктура й високий попит на блакитне паливо", - пояснив в інтерв’ю діловій газеті Handelsblatt голова Exxon Mobіl Central Europe Holdіng Ґернот Калькоффен.

Копирайт изображения Getty
Image caption Поки що у Німеччині відкривають вентилі із російським газом

За оцінками компанії, у надрах Німеччини може зберігатися приблизно 827 мільярдів кубометрів газу - 80% якого у так званих "неконвенційних родовищах", розкиданих на території 6-х з 16 федеральних земель. Це може перевищити газовий потенціал сусідньої Польщі, який за останніми оцінками, становить від 346 до 728 мільярдів кубометрів.

Мешканців непокоїть, насамперед, екологічна небезпека, а саме те, що при застосуванні фрекінгу широко використовують отруйні хімікати. Земельна влада Північного Рейну-Вестфалії до літа 2012-го року взагалі заборонила використання цієї технології, а на федеральному рівні зараз обговорюють законопроект щодо регуляції галузі.

Втім, Ґернот Калькоффен запевняє, що у Північному Рейні-Вестфалії застосування фрекінгу для видобутку газу "з шансами до 50% може й взагалі не знадобитися". Так чи інакше, для заспокоєння громадської думки, у концерні торік навіть розгорнули інформаційну кампанію у ЗМІ, аби переконати населення у безпечності розвідувальних робіт.

Водночас у Єврокомісії, вочевидь, поки теж не очікують серйозного прориву у видобутку сланцевого газу на території країн ЄС. Так, у січні цього року єврокомісар з питань енергетики Ґюнтер Еттінгер, посилаючись на дослідження, проведене на замовлення Брюсселя, заявив про те, що поки немає потреби в ухваленні додаткових законів щодо регуляції цієї сфери.

Тим не менше, автори дослідження - бельгійсько-люксембурзька правнича компанія Phіlіppe & Partners - рекомендує урядам країн ЄС особливо зважати на думку населення й обов’язково заручатися їхньою згодою ще перед початком розвідувальних робіт з метою виявлення покладів й видобутку сланцевого газу.

Природоохоронні організації, у свою чергу, виступають рішуче проти видобутку сланцевого газу, вказуючи на небезпечність усього процесу. Організація Greenpeace наводить приклад Великобританії, де унаслідок розвідки родовища сланцевого газу стався землетрус. Варто очікувати, що противників цих технологій у Німеччині ставатиме дедалі більше, навіть незважаючи на рекламно-лобістські кампанії енергетичних гігантів. Зокрема торік ініціативна група громадян передала список з 13-ма тисячами підписів у Бундестаг з вимогою заборонити технологію "фрекінгу".

Поки ж місцевий філіал американської Exxon Mobіl займатиметься розвідкою покладів сланцевого газу у ФРН, німецька компанія Wintershall з міста Кассель навесні 2011-го року отримала ліцензію на ведення такої діяльності в аргентинській провінції Мендоса. Перші дослідження на об’єкті компанія розпочала ще 2004-го року.

Польща: надія на незалежність від Росії

Копирайт изображения AP
Image caption У Польщі намагаються знайти не тільки свій сланцевий газ, але й незалежність від російського

Запаси сланцевого газу у Польщі оцінюються у понад 5 трильйонів кубометрів і є одними з найбільших у Європі. Дозволи на видобуток сланцевого газу у Польщі отримала такі енергетичні велетні, як Exxon Mobil, Chevron, Maraton та ConocoPhillips.

Польський прем’єр Дональд Туск заявив, що комерційний видобуток сланцевого газу можливий вже за два роки, а до 2035 року Польща зможе досягти "газової безпеки".

"За помірно оптимістичним сценарієм, комерційне використання сланцевого газу почнеться у 2014 році. Після років залежності від нашого великого сусіда (Росії), сьогодні ми можемо сказати, що моє покоління побачить день, коли ми будемо незалежні у сфері природного газу, і ми самі будемо встановлювати умови", - заявив польський прем’єр.

Ця заява прем’єр-міністра Польщі пролунала під час візиту до містечка Любочін на півночі країни у ході кампанії з підготовки до парламентських виборів, які мають відбутися 9 жовтня. Мешканці цього регіону дуже занепокоєні екологічними наслідками застосування технології видобутку сланцевого газу.

Прем’єр намагався заспокоїти жителів регіону, заявивши, що його запевнили, що "у разі як розвідка та видобуток здійснюються із належним дотриманням технології, вони не становитимуть загрози для довкілля".

За наявності політичної згоди щодо потреби у видобутку сланцевого газу, який у Польщі розглядають як можливість зменшити свою залежність від імпорту російського газу, що нині складає до 90% у всьому газовому імпорті країни, не вдалося уникнути дискусій щодо ризиків, пов’язаних із видобутком сланцевого газу.

Нині єдиним способом видобутку сланцевого газу є технологія гідрологічного розриву, або фрекінгу, коли у сланцеві породи під тиском закачується велика кількість води разом із хімічними речовинами, що сприяють виділенню газу із породи. У Франції, а згодом і у Болгарії цю технологію було визнано небезпечною, а відтак, видобуток сланцевого газу у цих країнах було, фактично, заблоковано.

Водночас, згідно із результатами дослідження Державного Інституту геології, проведеного на замовлення міністерства екології, які оприлюднені в березні 2012 року, видобуток сланцевого газу було визнано безпечним.

"Ґрунт, повітря та вода, згідно з результатами дослідження, є безпечними, якщо видобуток проводиться відповідно до визначених законом правил", - йдеться у звіті Інституту геології Польщі.

Під час дослідження, що тривало з 13 червня до 13 жовтня 2011 року, експерти інституту не виявили забрудень ґрунтових вод хімікатами, що використовуються у технології гідророзриву при видобутку сланцевого газу. Крім того, сейсмологічні станції не зафіксували підземних поштовхів, пов’язаних із видобутком сланцевого газу.

Польський депутат у Європарламенті Богуслав Сонік вважає, що за спробами блокувати видобуток сланцевого газу у Європі стоїть російський Газпром.

"Ми були свідками блокування видобутку сланцевого газу під різними екологічними гаслами. Ці ж постулати офіційно проголошував і Газпром", - заявив політик, і припустив, що дві найпотужніші європейські економіки - Німеччини і Франції – мають свої резони для висловлення сумнівів у безпечності видобутку сланцевого газу. Франція – через потужне ядерне лобі і спрямованість країни на розбудову атомної енергетики, а Німеччина – через тісні зв’язки із Газпромом, зокрема, і через проект Північний потік.

Україна: черговий шанс?

Image caption В Україні нетрадиційний газ може не тільки стати альтернативою російському, але й порятувати життя шахтарів

В Україні почали говорити про можливість видобутку сланцевого газу також у 2010-у. Тоді ж стали відомі розрахунки Геологічної агенції США, яка оцінила запаси сланцевого газу в Україні від 5 до 8 трильйонів кубометрів. Проте на рівні уряду перші офіційні заяви з’явилися лише у 2011 році.

Зокрема, у липні минулого року прем’єр-міністр Микола Азаров заявив, що вже впродовж наступних п’яти років Україна отримає можливість видобувати сланцевий газ на своїй території.

Про своє бажання долучитися до розробки нетрадиційного газу в Україні вже висловили такі компанії, як Shell, ТНК-ВР та Exxon Mobile. У липні 2011 року Shell заявила про бажання вкласти не менше одного мільярда доларів у розвідку родовищ сланцевого газу у Харківській області. У вересні 2011 року український Нафтогаз підписав угоду про видобуток нетрадиційного газу – сланцевого та вугільного метану – із Exxon Mobile, згідно із якою американська компанія може розпочати розвідку родовищ як у Донецькому басейні, так і на Заході України. У жовтні 2011 року подібну угоду було підписано і з ТНК-ВР, щоправда, лише щодо видобутку у Донецькому регіоні.

23 лютого 2012 року український уряд оголосив про початок конкурсу на укладення угод про розподіл продукції від видобутку сланцевого газу із Юзівського (Харківська та Донецка області) та Одеського родовищ.

Утім, одразу ж після цього представник Газпрому Сергій Комлєв заявив, що поклади сланцевого газу не порятують Україну.

"Сподіватися на те, що сланцевий газ стане паличкою-виручалочкою для звільнення України від газової залежності від Росії, неможливо", - заявив представник російського газового монополіста.

Українські ж оглядачі кажуть, що і самі видобуток сланцевого газу, і перетворення його на альтернативу до російського є, радше, питанням політичної волі. Адже, як каже колишній спеціальний представник президента Ющенка з питань енергетики Богдан Соколовський, "поклади відомі і розвідані ще з радянських часів". Він також пояснює досить різку реакцію і Газпрому, і представників російської влади на все, що пов’язано із видобутком сланцевого газу саме тим, що у Росії розуміють його реальну альтернативу традиційному газу.

Водночас академік Української нафтогазової академії Роман Яремійчук вважає, що Україні, у першу чергу, варто було б зосередитися на видобутку вугільного метану, але паралельно краще вивчити можливість і ризики видобутку сланцевого газу.

"Сланцевий газ, як на мене, ще недостатньо вивчений. Хтось каже, що достатні ресурси є, хтось каже, що їх замало. Є зауваження і щодо екології, бо для гідро-розривів треба велика кількість води. Напевне, найкращим у цьому випадку було б перевірити це "явочним" способом - пробурити 5-10 свердловин, зробити один потужний гідро-розрив - і подивитися. Але результат точно передбачити не можна. А от що стосується метану Донбасу, то тут просто серце болить через те, що він не використовується, хоча там абсолютно реально було б видобувати від 5 до 8 мільярдів кубометрів газу на рік, крім того, що порятувати багато життів гірників", - сказав вчений в інтерв'ю ВВС Україна.

Новини на цю ж тему