Бідність в Україні - від 2% до 65%

бідність і багатство в Україні
Image caption Бідність і багатство в Україні зовсім поруч

Експерти по-різному оцінюють масштаби бідності в Україні, посилаючись на різні методи підрахунків. Проте всі оцінки свідчать про те, що на 22-му році незалежності Україна, попри великий потенціал і ресурси, залишається однією із найбідніших країн у Європі.

Спілкуючись із народом напередодні третьої річниці свого перебування на посаді у лютому цього року, чи не найбільше президент Віктор Янукович був спантеличений простим запитанням від пенсіонерки, яка поцікавилася, як можна місяць прожити на пенсію у 990 гривень.

Офіційна мінімальна пенсія в Україні нині становить 894 гривні, а середня - 1483 гривні на місяць.

Втім, пенсіонери - не єдині претенденти на звання найбіднішої верстви населення в Україні. Експерти вже не перший рік говорять про таку особливість української бідності, як бідність серед тих, хто працює, адже середня зарплата в Україні становить 3380 гривень на місяць, тобто трохи більше ніж удвічі перевищує середню пенсію.

При цьому середня українська родина понад половину своїх доходів витрачає на харчі, а частка доходів від зарплат практично зрівнялася із часткою доходів від соціальних трансфертів.

І хоча ці цифри, разом зі скороченням тривалості життя і дедалі меншою доступністю якісної медицини та освіти, однозначно вказують на те, що в Україні багато бідних, науковці кажуть, що дати точні розрахунки кількості бідних та параметри бідності - не так просто.

Абсолютна бідність

Для того, аби зрозуміти місце України у світі, де є і дуже бідні, і дуже заможні країни, використовується абсолютний показник – мінімальний дохід, необхідний для виживання. Але нині він також різниться від регіону до регіону.

В країнах Африки – це 1,25 доларів на день, для європейських країн – 17 доларів. У регіоні Центральної та Східної Європи, до якого належить Україна, це 5 доларів на день. Якщо послуговуватися саме таким абсолютним визначенням бідності, то лише 2% українців живуть за її межею.

Якщо ж брати за абсолютний показник прожитковий мінімум, то тут частка бідних в Україні коливається від 9% до 15%, залежно від того, чи зроблені розрахунки на основі доходів або витрат.

Проте, як кажуть науковці, зараз традиційні ознаки бідності – недоїдання, відсутність елементарних благ – відходять у минуле, особливо, якщо говорити про той регіон, де розташована Україна. В сучасному світі бідність має інше трактування – відносність.

Відносна бідність

"Людина вважає себе чи інших бідними, якщо не може забезпечити середні стандарти життя у даному суспільстві в даний час", - розтлумачує сучасне розуміння бідності Людмила Черенько, керівник відділу дослідження рівня життя Інституту демографії та соціальних досліджень.

Або, як каже експерт Національного інституту стратегічних досліджень Тетяна Черненко, "відносна бідність – це неможливість через нестачу ресурсів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу".

Експерти також звертають увагу на те, що для кожної країни сукупність чинників, відносно яких визначається бідність, різна.

У Європі від 1960-х років послуговуються так званим "медіальним доходом", тобто середнім доходом, який отримує більша частина населення. Нині, із приєднанням до ЄС бідніших країн із пострадянського блоку, бідними вважаються ті, хто має не більше 60% від середнього рівня доходів у країні.

Якщо рахувати відносну бідність саме за таким принципом, то кількість бідних в Україні становитиме 10-12%, - приблизно стільки ж, скільки і у Франції чи Німеччини. Хоча, як наголошує Людмила Черенько, "рівень життя цих бідних буде дуже різним, оскільки рівень життя в Україні та у Франції і Німеччині також дуже відрізняються".

Проте концепція відносної бідності, яка досить добре спрацьовує для розвинених країн, для бідніших держав, таких, як Україна, дає дещо викривлену картину, зокрема і через значне розшарування суспільства.

З іншого боку, країни, які розвиваються, також характеризуються великою часткою тіньових доходів, а тому і тут порівняння суто за доходами також не спрацьовує.

"У нас дійсно дуже низький рівень оплати праці. У Європі за нами – лише Молдова. Але українці отримують доходи не тільки у вигляді зарплати. Крім того, за різними оцінками, від 30% до 50% економіки перебуває у тіні. Таким чином, ми не можемо покладатися на цифри офіційної середньої зарплатні при визначенні бідності", - каже Людмила Черенько.

Зазвичай дані про середню зарплату наводяться не у паритеті купівельної спроможності, а відтак, на менший середній дохід у Молдові, наприклад, у реальному житті можна купити більше благ, і тоді виходить, що українці в середньому бідніші за молдаван, додає вона.

Бідні, бо позбавлені

Найновіша концепція визначення бідності – деприваційна, коли бідність оцінюється не за ресурсами, які є у тієї чи іншої родини, а за умовами життя - на основі переліку благ, яких позбавлені бідняки.

Як каже Людмила Черенько, Україна є єдиною країною із колишніх республік СРСР, де від 2007 року провадяться відповідні дослідження. Згідно із розрахунками науковців, за такими ознаками бідними в Україні є 25-26% населення.

Незважаючи на те, що такий підхід не дозволяє повністю уніфікувати дані щодо різних країн, вони дають більш об’єктивну картину щодо окремо взятої країни. Для України, на думку Тетяни Черненко, такими чинниками, що відділяють справді бідні верстви населення від заможніших, є доступ до здорового способу життя, якісного харчування, якісного, а не гарантованого Конституцією безкоштовного медичного обслуговування, якісної освіти, нормальних побутових умов, а також доступ до роботи, що відповідає освітній кваліфікації людини.

Крім того, дедалі більшого значення при оцінці бідності набувають такі чинники, як доступ до чистої питної води та стан довкілля. Саме ці показники, а не тільки доходи і витрати, свідчать про те, наскільки бідною є країна і скільки громадян у ній живуть за межею бідності, каже Тетяна Черненко.

Проте і в цій концепції є певні недоліки, якщо враховувати такі національні особливості, як схильність українців "прибіднятися", з одного боку, а з іншого – жити не по кишені.

"У нашого населення не дуже адекватна оцінка свого рівня життя. Наприклад, більшість українців включили авто у перелік благ, потрібних родині для нормального способу життя. Але якщо врахувати, що в Україні авто мають лише 20-30% родин, то, звісно, не можна казати, що відсутність машини свідчить про бідність за умовами життя", - каже Людмила Черенько.

Суб’єктивна бідність

На іншому боці оцінок бідності – суб’єктивна оцінка, згідно із якою 65% українців вважають себе бідними. Людмила Черенько каже, що ці оцінки почали погіршуватися від 2008 року. Ще рік тому бідними себе вважали 60% українців. При цьому експерт звертає увагу на те, що навіть якщо в опитуваннях українцям пропонують таку категорію, як "вже не бідні, але ще не середній клас", вони її просто ігнорують.

Якщо дивитися тільки на абсолютний показник – кількість українців, що живуть менше, ніж на 5 доларів на день, то Україна виглядає не такою вже й бідною країною , - каже Тетяна Черненко.

З іншого боку, коли людина нормально харчується, має дах над головою і роботу, але не може собі дозволити відпочинок за кордоном чи авто, і на цій підставі вважає себе бідною, це теж не виглядає об’єктивною оцінкою українського життя. На думку експерта, таке викривлення оцінок почалося ще з першого року незалежності, коли "бідними стали ті, хто все життя чесно і багато працював".

"Наше сприйняття бідності викривлене через руйнування засад для визначення вартості робочої сили, системи оплати праці та соціальних виплат, розшарування суспільства. У нас існує розходження між можливостями людини – освітніми, ціннісними – та її доходами",- каже Тетяна Черненко.

З іншого боку, каже експерт, викривлена система суспільства не гарантує, що зі зростанням доходів людина матиме доступ до більшої кількості благ. І коли український багатій на "Джипі" стоїть у тому самому заторі поруч із тролейбусом, повним пенсіонерів, доходи яких за рік менші, ніж його доходи за день, вони дихають однаково брудним повітрям.

Новини на цю ж тему