Португалія потерпає від режиму суворої економії

Порту
Image caption Багато сімей перуть одяг у безкоштовній джерельній воді на вулицях міста

На вулиці п'ять жінок схилилися над давньою кам'яною раковиною, встановленою на пагорбі понад річкою.

Вони зайняті пранням для своєї родини — труть одяг об каміння і полощуть в холодній воді, що надходить з джерела згори скелі до оцинкованих труб. В багатьох точках світу така картина нікого б не здивувала. Але ми перебуваємо у ЄС — у центрі Порту, другого за розміром міста Португалії та столиці одного з її округів.

Втім, для безробітних сімей, які не в змозі оплачувати електрику або замінити поламану пральну машину, цей безкоштовний середньовічний варіант громадської пральні — єдина можливість випрати свої речі.

З іншого боку річки ми бачимо ознаки успіху, яким Порту завдячує експорту свого фірмового товару. Який це товар можна здогадатися з назви міста — Порту славиться виробництвом портвейну.

Щовечора уздовж берега річки Дору мерехтять підсвічені рекламні щити стародавніх винних домів.

Шість мостів з'єднують південний берег річки (офіційно це вже Віла Нова де Гая) і, власне, Порту — строкату горбисту ковдру середньовічних і барокових кварталів. На жаль, сотні міських будинків готові ось-ось завалитись.

Гуляючи центром міста, ви бачите не лише окремі порожні крамниці, а цілі квартали занедбаної власності. Порту швидко перетворюється на європейський Детройт або міні-Гавану.

Багато хто каже, що це місце завжди випромінювало неясний дух меланхолії. Сьогодні ж кожне перехрестя є пам'ятником економічній кризі.

Сувора дійсність

Однак труднощі породжують інновації — тож місцеві жителі розробили цікаву альтернативу для відвідувачів, яким набридли офіційні тури, що закривають очі на щоденні реалії.

Деякі молоді безробітні архітектори, що не хочуть виїжджати з міста чи приєднуватись до португальських “відкачаних мізків” в інших країнах, заснували незвичайну агенцію пішохідних екскурсій, якій дали ім'я “Найгірші тури”.

Image caption Безробітна Гві Кастро Фельга каже, що режим економії дуже шкодить суспільству

Прогуляйтесь з ними кілька годин, і ви загубитесь у невідомих провулках і дешевих тавернах, а потім врешті вийдете по підозрілих вуличках до старих ринкових будівель, з яких обвалюється плитка.

Ці тури показують справжній вплив заходів із швидкого визволення країни від кризи. Підвищення податків і урізання соціальної допомоги змінили стиль життя громадян і посилили занедбання довкілля. В той час як традиційні екскурсії розхвалюють історичні цінності Порту, направду тут набагато більше “безціні” - лише за два останні роки у місті закрилося близько 2 тисяч компаній.

Ці екскурсії політично заангажовані — і не приховують цього. Понад усе, як каже екскурсовод Гві Кастро Фельга, вона хоче дати людям зрозуміти, що режим економії — це не щось абстрактне. Його наслідки можна побачити і відчути, йдучи по вулицях другого міста Португалії.

“У теорії, скорочення витрат мало зробити нашу країну більш конкурентноспроможною на фоні інших, — пояснює вона, — але насправді все лише котиться донизу. В людей мало грошей, а через це закриваються магазини й невеличкі бізнеси. На практиці, це дуже шкодить суспільству”.

Проблеми комерсантів

Друкарня Monografica — одна з вцілілих сімейних компаній, що належить вже другому поколінню родини Ґомес. Колись у ній було 40 працівників, наразі ж вона намагається протримати 11.

Вона розміщується на великій території у центрі Порту і має прекрасне цифрове обладнання, здатне обробляти і друкувати що завгодно — від повноколірних книжок до високоякісних брошур або квитків.

Image caption Режим економії змусив Маріо Хорхе Ґомеса скоротити більшість працівників

Але компанії потрібні великі тиражі, які, як правило, замовляють тільки клієнти-експортери товарів чи послуг за межі Португалії. Можливо, місцеві замовники дещо й пожвавились, але, як пояснює керівник компанії Маріо Хорхе Ґомес, замовлення від промисловців зараз набагато менші за обсягом, ніж колись.

Він наводить приклад: “Один давній клієнт щойно замовив мені тисячу ярликів для одягу. Раніше він замовляв 1200. Ви бачите, що я не можу створити більше робочих місць, як вимагає уряд. Я змушений чекати на замовлення”.

Отже, якщо у таких містах, як Порту, зникають робочі місця, що роблять безробітні? Принаймні, куди вони йдуть?

Дані Міжнародної організації праці, зібрані в Лісабоні, свідчать про те, що багато сімей з низьким прибутком прямують до узбережжя.

Один з таких мігрантів — рибалка Авґусто Браґа — повернувся до портового містечка Матозіньюш, що у 7 км на північ від Порту. Це не входило в його кар'єрні плани. Та коли його скоротили з роботи у сфері охорони, він повернувся до традиційного заняття своїх батьків і дідів, щоб прогодувати сім'ю.

“Я пішов на це, бо мені припинили платити зарплату і, врешті-решт, скоротили, — каже він. — На землі я міг знайти лише мізерні підробітки, недостатні для життя. Мені подобається бути в морі, отже, це був єдиний варіант для мене”.

Image caption Авґусто Браґа повернувся до сімейного рибальського промислу, втративши роботу у сфері охорони

Не останню роль грають сімейні зв'язки — у рибальському кооперативі всі, як родичі. Рибалки також терпимо ставляться до геть збіднілих сусідів, які крутяться навколо під час розвантаження човнів і змагаються з войовничими чайками за кілька упущених рибин, що можна з'їсти — або й продати.

Характерною ознакою цього економічного періоду є те, що після років непопулярності на полиці повернулися консервовані сардини; їх виробляється дедалі більше. Ще не так давно здавалося, що консервні заводи у Португалії доживають останні роки.

Проте нині свіжа риба стала для багатьох задорогою, й утворився ринок дешевої, хоч і якісної білкової продукції.

Нове життя

На фабриці “Мінерва”, що належить сімейній компанії A Poveira, зранку готується свіжа риба з сьогоднішнього улову, а по обіді ціла армія працівниць (це переважно жінки) готує решту для консервації.

Це одна з лише семи вцілілих консервних фабрик на півночі Португалії. Нові інвестори вклали в неї 5 мільйонів євро ($6,7 млн). Це не просто підтримало фабрику, а й вдихнуло у неї нове життя.

Розробляються нові, більш вишукані види консервів, які радо закуповуються з-за кордону, а також дають роботу населенню в регіоні, що дуже потребує і того, й іншого.

Image caption Підвищення попиту на рибні консерви йде на користь консервним заводам

Одна з найдавніших працівниць фабрики — Роза Макаес. Говорячи з нами, вона вправно розкраює сардини ножицями, так щоб вони ідеально лягали в банку, з хвоста до носу.

“Зараз важкі часи, і ми мусимо працювати довше, ніж будь-коли, — каже вона. — Все подорожчало, і мені важче допомагати дітям та їхнім сім'ям. Дуже важливо мати роботу, і багато з моїх знайомих її не мають. І все ж, я думаю, що робота є — просто вона дуже важка, і молоді люди не хочуть до неї братися”.

У країні, де безробіття хоч і зменшується, але наразі перебуває на рівні 16%, багато хто може не погодитися з Розою. Втім, як яскраво показує візит до другого міста країни — Порту, шлях до економічного одужання є довгим і лишає шрами на місті та його мешканцях.