Як Європа позбувається залежності від газу з Росії

Термінал
Image caption Термінал для скрапленого газу - один зі способів досягти газової незалежності

Кожне загострення кризи в Україні посилає розряди нервовості далеко за межі її кордонів, бо Європа переживає за безпеку своїх енергопостачань.

Часи в цьому плані зараз напружені, бо Європа отримує з Росії приблизно третину свого газу, а половина цього газу транспортується саме територією України.

Найбільше занепокоєні чотири країни ЄС, які буквально весь свій газ отримують із Росії. Але ще 12 країн Європейського Союзу отримують понад половину свого газу з Росії.

Під час спілкування останніми днями - переважно не для запису - з операторами газопроводів, урядовцями і керівниками енергетичних підприємств, виявилися ціла низка приводів для стурбованості.

У багатьох розмовах спливає фраза, яка найкраще описує стан справ у ситуації, коли енергоресурси перетворюються на вид зброї: нафта - це гроші, але газ - це сила.

Якщо проти Росії будуть запроваджувати щоразу жорсткіші санкції, то чи захоче президент Путін у відповідь перекрити газові крани? Чи вважатиме це надмірно високою ціною для самої Росії?

Якщо Україна і надалі зволікатиме з оплатою газових рахунків, які вона вважає несправедливо завищеними, чи припинить Росія постачати газ?

Пошукам виходу були присвячені в п'ятницю переговори у Варшаві за участі України, Росії і ЄС, на яких пролунала теза про потребу запровадити єдину для всіх країн ЄС ціну на російський газ. Поки що на рівні пропозицій.

А якщо конфлікт посилиться до того ступеня, коли в хід підуть і важкі озброєння, чого не можна виключати, то чи не доведеться тоді з міркувань безпеки наглухо закрити газопроводи, повні газу? Адже Україна - найбільший у світі газовий транзитер.

Копирайт изображения AFP
Image caption Починаючи з лютого, Росія підвищила ціну газу для України на приблизно 80%

Такі сценарії - і реалістичні, і не дуже - зараз обмірковують політики та оглядачі мірою загострення риторики між державами Заходу і Росією.

Дехто припускає, що обидві сторони можуть надто багато втратити від залучення до своєї чвари чогось настільки важливого, як енергоресурси, а відтак усі такі побоювання є перебільшеними.

Зрештою, газ є найбільш цінним елементом російського експорту, а країни Західної Європи мали безперебійне постачання сировини навіть у розпал Холодної війни, коли протистояння між Заходом і Сходом було набагато глибшим.

Однак, незважаючи на те, що зараз весна, несподівано велике число представників галузі занепокоєно говорять про загрози газопостачанню взимку.

То чому б західним країнам не почати негайно позбуватися залежності від російського газу?

Якщо коротко, то вони намагаються це зробити й обговорюють способи досягнення цієї мети. Цьому присвячена, зокрема, зустріч міністрів енергетики країн Великої Сімки.

А для самої України найшвидшим способом позбутися залежності від Росії є закуповувати газ від західних постачальників, і з цієї метою - уможливити реверс - уже модифіковано кілька газопроводів.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Газогони на сході Європи

Скажімо, німецька енергетична компанія RWE продає Україні газ, який постачається газогонами через Польщу та Угорщину, а нещодавно до цього процесу долучилася Словаччина. Однак обсяги таких постачань із Європи за жодних умов не можуть задовольнити всіх газових потреб України.

Нові джерела

Поза тим, багато країн розраховують відкрити нові джерела газопостачання - особливо за допомогою скрапленого природного газу (LNG), що постачається кораблями.

Литва поспішає побудувати LNG-термінал у порту Клайпеда на Балтійському морі, що дозволить країні отримувати газ із будь-якого куточка світу.

Як одна з кількох країн, що цілковито залежать від російського газу, Литва була змушена у 2010 році - після низки підвищень ціни росіянами і політичної непевності - створити новий газовий коридор. Події в Україні додали цій справі ще більшої нагальності.

Для прискорення цього процесу обладнання, яке повертатиме LNG газову форму, встановлюють зараз на спеціально призначеному для цього судні, що має назву "Незалежність" і зараз будується в Південній Кореї. До Клайпеди його планують доставити в листопаді.

Для того, щоби вписатися в крайній термін і забезпечити постачання скрапленого газу до кінця цього року, будівельні роботи на терміналі в Клайпеді тривають цілодобово, обсяги робочої сили на об'єкті збільшено втричі, а президент Литви називає проект національним пріоритетом.

Термінали LNG розглядають - як варіант - уряди Польщі, Естонії і власне України.

Однак через те, що скраплений газ закуповують на світовому ринку, за постачання з таких країн як Тринідад чи Катар треба змагатися, а світові ціни стрімко зросли в 2011 році, коли Японія закрила всі свої атомні електростанції після катастрофи на АЕС "Фукусіма".

Тож процес переходу з російського газу на скраплений може дати більше відчуття безпеки постачань, однак виявитися дорожчим.

Багато сподівань покладають на те, що США почнуть продавати на світовому ринку LNG свій сланцевий газ, але це може статися не раніше наступного року, коли в Луїзіані відкриється перший експортний термінал.

Інші термінали не будуть готові ще принаймні кілька років.

Тому, незважаючи на заклики лідерів європейських країн, американська "газова кавалерія" ще довго не зможе прийти на порятунок європейцям.

Іншим довготерміновим варіантом могла б стати розробка європейцями власних газових ресурсів.

Норвегія, Британія і Нідерланди - давні виробники газу - могли б збільшити видобуток, але навряд чи зможуть суттєво збільшити газопотоки.

Інший план полягає в розробці власних покладів сланцевого газу в надії повторити американську газову революцію.

Однак кілька європейських країн виступили проти технології гідророзриву через застереження екологів, тому цей процес також уповільнився.

Кожна пропозиція збільшення енергетичної незалежності пов'язана із затримками або додатковими коштами. Однак що гірша ситуація в Україні, то більша небезпека того, що енергетика стане предметом санкцій чи відповіді на санкції.

А це обов'язково прискорить пошуки способів, як припинити домінування Росії над ключовим ресурсом.