Санкції: через Україну, але без України

Копирайт изображения AFP
Image caption Хтось воює, хтось торгує

У той час як Росія розширює контрсанкції проти західних країн, які запровадили свої обмеження через події в Україні, Київ досить обережно обмежує економічні зв'язки з Москвою.

6 серпня Росія, згідно з указом президента Путіна, має розпочати знищення харчів, які потрапляють під російські санкції проти західних країн.

Москва запровадила їх рівно рік тому у відповідь на санкції з боку США, країн ЄС та інших держав (загалом 41 країна).

Росія також розглядає можливість поширення "харчового" ембарго ще на кілька країн, серед яких може опинитися і Україна.

"За абсолютно неадекватної політики Києва, зокрема щодо Росії, продовольче ембарго має бути поширене і на Україну. Дивно, що цього досі не зроблено", - цитує РІА "Новости" заступника голови комітету Ради Федерації з економічної політики Сергія Шатірова.

Сама ж Україна, через яку Росія та Захід обмінюються заборонами, обмеженнями та іншими санкціями, які коштують мільярди обом сторонам, рік тому ухвалила закон "Про санкції".

Закон є, а санкції?

Цей закон надає українській владі досить широкі повноваження в разі, якщо "дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод".

Закон, ухвалений 14 серпня минулого року, набув чинності через місяць після того. Згідно з ним, РНБО за поданням президента, уряду, парламенту чи НБУ чи СБУ розглядає перелік санкцій, і лише після затвердження цим органом вони набувають чинності.

У законі перелічені 25 видів санкцій, серед яких - блокування активів, обмеження торговельних операцій, обмеження чи припинення транзиту ресурсів, зупинення виконання фінансових зобов'язань, скасування ліцензій, заборона на участь у приватизації.

Проте і через рік після ухвалення цього закону Київ не дуже обмежує свої економічні зв'язки із Москвою - від торгівлі до діяльності підприємств, компаній та банків. Україна лише прямо припинила співпрацю у ВПК, заборонила транзит російської військової техніки територією України, а також запровадила низку персональних санкцій.

Доцільність проти необхідності

"Санкції з боку США та ЄС матимуть набагато більший ефект - економічний і політичний - для впливу на Росію. Українські санкції мало би на що вплинули. Хоча в контексті того, що Україна, фактично, має війну з Росією, питання (застосування санкцій. - Ред.) залишається актуальним. Але, очевидно, питання політичної доцільності переважає питання політичної необхідності, - каже старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Поворозник, і пояснює:

"Очевидно, політики зацікавлені в тому, аби не псувати повністю відносин із Росією, враховуючи складну економічну ситуацію в Україні. Чи це коректно - питання відкрите".

Про "неоднозначність" ситуації говорить і економічний експерт "Майдану закордонних справ" Юрій Смелянський.

Він вважає, що, як і в питанні запровадження вільної економічної зони в Криму, дії української влади наводять на припущення про якісь особисті інтереси - фінансові чи політичні.

Водночас Юрій Смелянський зазначає, що показником того, наскільки ефективними могли би бути українські санкції, є навіть неповне застосування обмежень у ВПК, коли стало ясно, що "без продукції українських виробників росіяни не можуть підтримувати багато чого зі своєї військової техніки у робочому стані".

Криза як можливість

Аналізуючи, яку ціну заплатила би Україна за санкції проти Росії, експерти вказують на те, що саме завдяки російським торговельним обмеженням, які Москва почала застосовувати ще в 2013 році, економічні зв'язки між країнами суттєво скоротилися.

"У нас зараз дуже скоротилися обсяги торгівлі з Росією - майже удвічі. Тобто і без серйозних санкцій, на які очікує суспільство, товарообіг падає", - каже Василь Поврозник.

Запровадження якихось обмежень у економічних відносинах з Росією мало би свою ціну для України, але вона не була б "непідйомною", вважає Юрій Смелянський.

"При застосуванні будь-яких обмежень існують проблеми і ризики, зокрема і падіння економічних показників. Але в нас вони і так падають. Є багато ринків, на які Україна зараз, доклавши певних зусиль, могла б увійти, і не тільки покрити збитки від втрати ринку країни-окупанта, але й мати прибуток і перспективи".

Юрій Смелянський також каже, що за грамотного підходу на деяких нових ринках для українського експорту Київ міг би знайти і заміну для традиційного російського експорту - енергоносіїв, і в такий спосіб "вбити двох зайців":

"Ми шукаємо розв'язання проблеми із газо- та нафтозабезпеченням. Водночас ми шукаємо, куди розширити наш експорт, в першу чергу, харчів та сільськогосподарської продукції, обладнання та досвід у видобутку енергоносіїв. Але за фактом немає нічого, крім розмов про пошук. Результат - "стара пісня" про те, що не можна розривати зв'язки з Росією. Так простіше. Так можна нічого не робити, дотримуватися своїх економічних інтересів і підтримувати контакти з російськими олігархами".

Загалом, каже експерт, якщо залишити питання газу за дужками, то в україно-російських економічних зв'язках немає чогось такого, без чого не можна було би жити, і це доводить досвід скорочення торгівлі удвічі за один попередній рік.

Але і для розв'язання проблеми "газової складової" також можна було би "знайти інструмент", оскільки "на сьогодні це вже питання, хто більше зацікавлений - Україна у купівлі російського газу чи Росія у його продажу", - каже Юрій Смелянський.

Поки що ж, як каже Василь Поврозник, громадські ініціативи "не купуй російське" мають більший ефект, ніж наші офіційні санкції.

Знову "маленькі українці"

Копирайт изображения Ukrinform

Фактично, єдиними, хто від початку конфлікту послідовно дотримується "санкцій" та "ембарго" - це українські магазини, які маркують російські товари, та українці, які їх не купують.

"Я не купую російських товарів, бо Росія, як я собі це уявляю, почала збройну агресію проти України. І мені як людині, яка стала об'єктом цієї агресії разом з усіма іншими громадянами України, неприємно. Я не розумію, як можна купувати російські товари, а не як можна їх не купувати. Для себе я не бачу іншого шляху", - каже В'ячеслав, один із українців, який з весни 2014 запровадив своє власне "ембарго" на російське (Росія послідовно заперечує свою участь у конфлікті в Українію. - Ред.).

Він також твердить, що позиція української влади щодо запровадження якихось санкцій проти Росії його не дивує:

"Є багато речей у державному управлінні, які мене не влаштовують, і це - одна з них. Я розумію, що є якісь об'єктивні перепони, щоб розпочати торговельну війну. Для мене немає проблеми замінити якісь російські товари, а для держави, напевне, є. Наприклад, нафтопродукти. Але і це, гадаю, проблема, яку можна вирішити, просто ніхто цього не робив".

Новини на цю ж тему