Відродження забутої традиції кіноклубів

Андрій - куратор кіноклубу Oldstyle video club (фото з вебсайту В контакті)
Image caption Андрій - куратор кіноклубу Oldstyle video club

Стара забута традиція кіноклубів набуває нових обрисів в Україні. Молоді кіногурмани збираються, аби подивитися і обговорити фільми, яких не показують на широких екранах.

У невеликому залі зі проектором, екраном та м’якими стільцями зібралося кілька десятків людей.

Цього разу вони прийшли подивитися фільм іспанського кінорежисера Педро Альмодовара „За що мені це?”, який він зняв у 1984 році.

Альмодовар є одним з найпопулярніших у світі режисерів, хоча його фільми на широких екранах в Україні – рідкість. А все тому, що ці стрічки здебільшого некомерційні.

Куратор кіноклубу “Oldstyle video club” Андрій розповідає, що саме через брак такого продукту в офіційних мережах і вирішив організовувати альтернативні покази:

„Просто хочеться показувати людям ідейне кіно, яке наштовхує на певні роздуми, примушує над чимось задумуватися. Скажімо, це фільми, які показуються не в пусту.”

Image caption фільм Педро Альмодовара

У Києві вже є кілька таких клубів, вони діють також у Львові та інших містах. Здебільшого, це - некомерціна справа, яка не приносить прибутку, а радше естетичне задоволення. Такі заклади вже мають постійну аудиторію.

Надія і Андрій – одні з таких глядачів: “- По-перше тому, що тут показують ті фільми, яких ніколи не буває на широких екранах. Тут завжди все організовано і приємно.

- Нам тут взагалі подобається. Дуже цікаве кафе, цікаві люди, фільми достатньо зі змістом, змушують задуматися.”

Система кіноклубів активно працювала в Україні за радянських часів. Потім вона майже зникла.

Image caption Микола Мащенко і Андрій Халпахчі (2008р.)

Голова Української Кінофундації Андрій Халпахчі розповідає, що в європейських країнах влада, розуміючи виховну функцію таких закладів, навіть фінансує їх роботу.

“Система кіноклубів не є альтернативним кінопрокатом, хоча і займає цю нішу, бо деякі фільми просто не потрапляють на великі екрани. Це також і форма спілкування – люди дискутують про фільми і навчаються дивитися кіно. Бо кіно все-таки теж потребує якогось знання. І, я думаю, чим більше буде клубів, це вплине тільки позитивно на велику мережу кінотеатрів. Просто буде більше активних глядачів,” – вважає Андрій Халпахчі.

Останніми роками в Україні констатують постійне збільшення глядачів широкоекранних кінозалів, а також зростання кількості кінотеатрів. При цьому, їх репертуар здатен задовольнити не всі потреби аудиторії, яка вже перенаситилася.

Так зване “інше кіно”, авторське і артхаусне якраз може знайти собі прихисток у маленьких кіноклубах, вважає кінооглядач Тарас Сасс:

“В умовах, коли нинішній вітчизняний кінопростір заполонив дуже низькопробних кінопродукт, який за якістю наближається до серіалів, і коли в кінотеатральних залах показують кіно, в принципі зняте за стандартом, тоді люди думаючі з часом починають замислюватися над тим, як би їм розширити свій репертуар. А подібні клуби сприяють спілкуванню і в кінці кінців виробленню власного смаку, в чому поки є дефіцит українського глядача.”

Попри постійне зростання, в Україні, на думку критиків, все одно бракує кінозалів. Їх переважна більшість сконцентрована в Києві та інших великих містах.

Тому, на думку голови Кінофундації Андрія Халпахчі, саме кіноклуби могли б подекуди компенсувати брак кінотеатрів.