Скуратівський: Кафку можна порівняти з Гоголем

Франц Кафка
Image caption Франц Кафка

Між Ізраїлем та Німеччиною, єврейською родиною біженців із Праги та ізраїльською громадською думкою йде боротьба за те, кому мають належати неопубліковані твори славетного автора початку 20 століття Франца Кафки.

Подробиці тут

На культурний спадок Франца Кафки претендують і Німеччина, бо він був німецькомовною і німецькокультурною людиною, і Ізраїль, бо він мав єврейське походження, і Чехія, мабуть, теж має дотичність, бо Кафка жив и працював у Празі. То чи можна взагалі визначити, хто він був – Франц Кафка?

Культуролог д-р Вадим Скуратівський в інтерв’ю Бі-Бі-Сі висловив думку, що «Франц Кафка належить всьому світові.»

В. Скуратівський: Це - реальність світової літератури у дуже небагатьох випадках цієї самої літератури. Коли той, чи той письменник оволодіває всім світовим досвідом і, користаючись тією чи тією національною мовою, вслід за тим подає модель, сказати б, ніби нашого уже планетарного перебування у космосі. Таких письменників (від Гомера, що за нього вже сперечалися кілька євразійських міст, і аж до Франца Кафки, і аж до деяких інших письменників 20 сторіччя) не так вже й багато.

Бі-Бі-Сі: Власне, можливо не варто відзначати національність і громадянство у культурному сенсі таких прикордонних постатей, як Бруно Шульц або навіть Микола Гоголь?

В. Скуратівський: Розумієте, йдеться навіть про інше. Йдеться не про те, що треба відраховувати тих чи тих письменників від тієї чи тієї нації і віддавати їх іншим націям.

Йдеться про інше – що на межі тих чи тих культур обов’язково виникає явище, яке вслід за тим розгортається в напрямі осмислення всього світового досвіду. В цьому відношенні, звичайно, Кафку можна порівняти лише з Гоголем. А Гоголя можна порівняти лише з Кафкою.

І треба ставитися до цієї самої наднаціональної ситуації цих письменників етично, лояльно, зважаючи на ту обставину, що зрештою вони необхідним чином брали до уваги той чи інший національний досвід, вслід за тим додавали до нього інший і ще інший і т.д. І внаслідок цього виникає от явище а чи Миколи Гоголя, а чи Франца Кафки.

Бачите, не можна говорити про те, що Франц Кафка поза єврейством. От видатний російський історик культури Сергій Аверінцев дуже точно сказав, що творчість Кафки значною мірою постає як травестоване перетворення іудаїстського міфу. Може, це надто радикально сказано, але в принципі це справді цікаво.

Франц Кафка це спадкоємець празької іудейської містики, яка розгорталась впродовж сотень і сотень років у дуже своєрідних сюжетах. Вслід за тим це слов’янське місто надзвичайно цікаве, саме зважаючи на інтенсивну присутність чеської там культури десь з кінця 18-го – початку 19-го століття, коли відбувалася стрімка акумуляція новочеської культури там. Вслід за тим, зрозуміло, німецька мова. Це мова, яка належала і чехам, і празьким євреям, і зрозуміло, тамтешнім німцям у власному розумінні цього слова. Кафка все це збирає і все це подає. Бачите, це цілком нормально для таких геніїв, як Франц Кафка. Тому що може найглибший, найважливіший його роман під назвою «Процес» пов’язаний з нашим Києвом.

Тут в осені 1913 року відбувається так званий процес Бейліса, коли звинувачували у вбивстві звичайного персонажа, маленького клерка, який не розумів, що, власне, з ним відбувається. Без сумніву, цей самий сюжет покладений в основу роману Кафки «Процес». Справді, поза всякою риторикою, але Кафка належить саме всьому світові. І от цікаво те, як його в доброму розумінні приватизувала спочатку Чехословаччина, а потім Чехія.

Десь по війні довкола Кафки в комуністичній Празі мовчали, але з кінця 50-х і на початку 60-х років це стає явищем, абсолютно присутнім у тогочасній, принаймні міській чехословацький і передусім празькій культурі. А от ті самі війні міжнаціональні, вони трохи й трохи наївні. Треба ділитися Кафкою, а не ділити самого Кафку.

Бі-Бі-Сі: Якщо все ж таки насамкінець відійти від постаті лише Франца Кафки, а об’єднати так би мовити саму тему оцих от прикордонних у культурному сенсі діячів і додати трошки українського аспекту. Україні, можливо, теж не варто аж так ревно намагатися приватизувати Гоголя чи Короленка, чи композитора Прокоф’єва, чи Малевича…

В. Скуратівський: Приватизувати треба лише в тому випадку, коли у України віднімають Гоголя. А вслід за тим треба пам’ятати, що Гоголь – видатне явище в історії і українського етносу, української нації, і вслід за тим так само видатне явище в російській літературі, і нарешті найголовніше видатне явище у світовій літературі. До речі, дуже вони схожі, ці самі автори!

Поза всяким сумнівом Франц Кафка дуже брав до уваги Миколу Гоголя. Перепрошую, це був один з небагатьох українських письменників, який добре читав російською мовою внаслідок того, що він взагалі добре знав слов’янські мови. Тому Україна має ставитися відповідним чином до Миколи Гоголя. Вона має пишатися тим, що дала світові, Росії і всій планеті великого письменника.

Так само має пишатися цим Прага, тому що у Празі насамкінець 19-го століття виникає дуже сильна, дуже цікава, так звана празько-німецька культура.

Але все це треба долати і зрозуміти лише одне – національне існує у напрямі усього світового досвіду, а світовий досвід необхідним чином виявляє себе через національне в дуже різних жанрах. І зрештою є автори, які досягають неймовірних висот і вершин у напрямі оцього самого світового досвіду. Гоголь і його учень Кафка похідні саме з цієї ситуації.

З паном Скуратівським розмовляв Фідель Павленко.