Опера "Собаче Серце" відкрилася в Лондоні

"Собаче серце" Михаїла Булгакова відоме більшості українців радше не як сама книга, а в популярній кіноадаптації Володимира Бортка, яку на Заході іноді називають одним із шедеврів пізнього радянського кіно.

Віднині історія Шаріка-Шарікова, бродячого пса, який після пересадки гіпофізу став пролетарем, відома лондонській публіці в оперній версії.

Написана на замовлення Нідерландської опери в Амстердамі російським композитором Александром Раскатовим, який живе в Парижі, і поставлена англійським режисером Саймоном Макберні, опера вже пройшла на голландській сцені, і розголос про неї дійшов до англійської публіки ще до прем'єри.

Михаїл Булгаков у своєму творі, написаному в 1925 році, забороненому й опублікованому в СРСР лише в 1987 році, пророкує комуністичному режиму сумне майбутнє. Цитату про переписку Енгельса з Каутським, яку Швондер порадив почитати Шарікову, в якийсь момент знав чи не весь СРСР - знову ж таки, завдяки фільму. Не говорячи вже про "я їх серцем чую" чи "Боже вас бережи, не читайте до обіду радянських газет".

Сьогодні твори цього російського письменника родом з України завойовують усе більшу популярність на Заході - і залишаються майже такими ж актуальними, як були в роки написання. Цього року в Національному театрі Лондона з успіхом пройшла п'єса Булгакова "Біла гвардія", побудована на його власних згадках про Київ часів громадянської війни. Існує кілька англійських перекладів роману "Майстер і Маргарита".

Що ж нового публіці скаже опера "Собаче серце", англійська прем'єра якої відбулася 20 листопада на сцені Англійської Національної Опери?

Відраза автора до Шарікова цілком очевидна з тексту "Собачого серця", і її повністю копіює режисер Бортко в своїй адаптації.

Проте композитор Александр Раскатов і лібреттист Чезаре Маццоніс показують і інший бік історії, дивлячись на Шарікова як на людину, а не лише як на монстра.

Із паном Раскатовим я поспілкувалася ще перед прем'єрою, і він радив звернути увагу на роль самого Шарикова."Мені здавався цей сюжет дуже актуальним. Можна його бачити як смішну книжку. А можна подивитися глибше: чи маємо ми право ставити себе на місце Господа Бога і створювати за своїм бажанням іншу людину, а потім, коли нас це не влаштовує і стає небезпечним, взяти це життя назад?"

"Це чудова політична сатира на те суспільство, яке нас відомо до чого довело. Оцей Шаріков, який, будучи ніким і нічим, повстає проти того, хто його створив, погрожує йому навіть фізично. Але чи можемо ми втручатися в закони природи? А з іншого боку, цей Шаріков не просив, щоб його створювали. Але раз уже створили, то він теж має право на існування, яка б він не була потвора. Він має право і на дружину, і на ім'я, і на роботу. І раптом у нього все це забирають, цю його нещасну наречену... Теж можна подивитися на це з іншої точки зору. Ці герої багатовимірні. Не обов'язково, що один герой чорний, а інший білий".

Очевидно, полегшило роботу композитора і лібретиста те, що дія самої повісті Булгакова відбувається фактично в одній квартирі професора Преображенського, на яку постійно зазіхають то Швондер, то Шаріков. Творче рішення проблеми пса на сцені вражає: це лялька, яку по сцені пересувають кілька акторів, а співає роль Шаріка двоє: чоловік-дискант, який є "приємним голосом Шаріка", і жінка з мегафоном, яка, відповідно, є голосом неприємним.

Ця опера стала першою для режисера Саймона Макберні, відомого як режисер славетного театру "Комплісіте", але вже можна говорити про його повний успіх. Такої видовищної сучасної опери я особисто ще ніколи не бачила. Залучено елементи фільму, по сцені ллється справжня вода і (сподіваюся, несправжня) кров, дизайн друкованих елементів нагадує художній стиль Родченка й Попової - двох радянських авангардистів того ж часу, що й твір Булгакова (їх, до речі, також виставляли торік у Лондоні).

"В Амстердамі це дивилося на одному диханні, - каже композитор Раскатов. - Зараз багато хто боїться довгих опер, - але мені здається, те, що тут відбувається, не тільки ні краплі не нудно, а багато хто мені казав, що приходив на виставу по другому-третьому разу.

Щодо музики, то сучасна опера - це на любителя, бо в ній немає ані чітких мелодій, ані арій, які ми завжди асоціюємо з цим жанром. Раскатова порівнюють зі Стравінським і Шнітке. Але музично мене особисто більше зацікавило "Собаче серце", ніж опера Ігоря Стравінського "Кар'єра марнотрата" (The Rake's Progress).

"Творча енергія тих часів била ключем, - каже Раскатов. - І це мене також привабило - бажання відтворити в музиці цю енергію". Він говорить про музичні цитати в своєму творі - і справді, чути й відгомін революційних пісень, і суворий церковний хор, коли професор Преображенський просить пробачення у колег по професії за свій вчинок, і сороміцькі частушки з балалайкою, які починає співати Шаріков, і до нього несподівано приєднуються оці колеги-лікарі і вчені, залишаючи Преображенського наодинці зі своїм творінням.

До речі, в опері використано нецензурну лексику. Це не є чимось надзвичайним в сучасному західному мистецтві, але ефект шоку все-таки був очевидний, так само, як картина голого Шарікова одразу після переродження.

Скільки "зірок" дадуть цій опері критики, буде відомо лише за день. Але судячи з реакції аудиторії, вистава пройшла успішно. Чути було й абсолютно захоплені відгуки, і відверто негативні. Зрештою, як нагадав мені сам композитор, усі жанри добрі, окрім нудного. А нудною цю оперу ніяк не назвеш. Впливовий часопис "Файненшл таймс" назвав амстердамську постановку "екстраваганцою відчуттів".

Та газета не знає, що більше хвалити: музику, постановку чи дизайн.

Цікаво, чи опера - написана в оригіналі російською мовою - знайде аудиторію в Росії, звідки родом її композитор, чи в Україні, яка виростила автора макабричної історії про собаче серце, Михаїла Булгакова.