Голос самого життя: рецензія на книгу Горбань і Лапіної

Останнє поновлення: Четвер, 15 грудня, 2011 p., 14:24 GMT 16:24 за Києвом

Голос самого життя.
Рецензія на роман Світлани Горбань і Наталі Лапіної "Надія: сплутані пазли"

ВВС Україна проводить конкурс читацьких рецензій у рамках премії "Книга року ВВС-2011". Клацнути Правила участі - тут.

Клацнути Сторінка Премії "Книга року ВВС - 2011".

Клацнути Сторінка книжки.

Чи траплялося вам почути мелодію, яка б зачепила кожну струну вашої душі? Нам - так.
Був звичайний осінній день. Але, зайшовши до книгарні, ми несподівано почули натхненні акорди гітари та чудовий спів барда. З'ясувалося, що це відбувалася презентація нового роману Світлани Горбань та Наталі Лапіної "Надія: сплутані пазли".

Звичайно, ми придбали книжку й поринули у вир яскравих пригод, життєвих проблем та емоцій героїв.
Нас відразу заінтригував жанр твору - роман-інтерв'ю, саме він робить книгу різнобарвною та поліфонічною, адже кожен з персонажів сам розповідає про себе й своє бачення подій. Не дивно, що вже в анотації до книги "Надія: сплутані пазли" ми читаємо: "У кожного своя правда - у барда і бізнесмена, у двірника і лікаря. З них, наче з пазлів, складається буденність і таїна життя".

Дуже імпонує, що більшість героїв роману культивують у своїй душі прагнення до незалежності, свободи. Це й вісімнадцятилітня юнка Надія, і бард Сашко, і їхні друзі-неформали, і бізнесмени Кирило та Варський, навіть Кирилова бабуся. Але, безперечно, найголовнішим утіленням ідеї незалежності в романі є головна героїня - Надія. Вона - дочка одного з найзаможніших бізнесменів міста, проте, образившись на батька, замість життя в розкошах обирає невідомість, злидні, подорожі автостопом. "Мені від вас із батьком нічого не треба. І не буде треба. Більше ніколи й нічого", - заявляє вона тітці.

Надія не відчуває потреби на дозвіл користування буттям, не вагається: "…це ілюзії, це так тільки здається, що є вибір, що шляхів багато, а путь - лише єдина, та, якою ми прямуємо". Уже будучи заміжньою, вона, не сказавши нікому й слова, вирушає шукати своє минуле, відштовхуючи при цьому на задній план усе: лікування лейкемії, чоловіка, репутацію. Щоб пережити найяскравіші враження життя, вона не лякається ні загострення хвороби, ні гніву чоловіка, ані самої смерті.

Перша сторінка книжки

Заявлена в назві еклектика є головною ознакою роману. Ми бачимо погляди, іноді протилежні, різних людей на певні ситуації, життєві випадки, стосунки. Дуже часто це світоглядні розбіжності. Наприклад, викрадення автомобіля Надія вважає проявом милосердної долі: "Коли людина втрачає щось цінне для себе - це добре… Значить, Бог дарує нам ще час для життя". Натомість її майбутній чоловік Кирило ставиться до цієї крадіжки як до звичайного злочину. Для одних персонажів автостоп - це символ життя, для інших - примітивний незручний спосіб пересування. Батько Надії Варський, її чоловік Кирило, тітка Христина Едуардівна, колишня вчителька Оксана вважають кар'єру, гроші, добробут трохи не єдиним мірилом щастя. Валя заради заробітку демонструє стриптиз перед паралізованим дідом-італійцем. А Надії, Матею, Дону, Герлі для повноцінного щастя потрібні дружба й любов, Сашкові - його пісні. Для ігумені матінки Мотрони Надія й Сашко - "заблукалі душі", яких вона намагалася просвітити. Але Надійка зізнається: "Ми ж були глухі. Ми нічого не почули…"

Герої роману - українці - живуть в оточенні предметів та явищ інших культур. Надія та її друзі часто їздять до Росії на музичні фестивалі. Кирило захоплюється японськими автомобілями й музикою француза Поля Моріа. Ашот годує гостей вишуканими вірменськими наїдками. Надійка з Олегом відвідують китайський ресторанчик. Валя шукає заробітку в Італії. Польський продюсер цікавиться мюзиклом Матея. Дон з приятелями подорожує Європою й захоплюється старовинним німецьким містечком Грайфсвальдом. Надя і Саша читають філософський трактат Августина Блаженного. Кирило дарує Ларисі книгу про Ремарка. Православна героїня носить на руці католицькі чотки.

У ліричних відступах від автора постійно звучить прагнення поєднати різноманітні явища, символом яких стають переплутані пазли з різних коробок. Саме в поєднанні різноманітного автори бачать майбутній тріумф українського мистецтва: "Уявіть собі слова-мережки... Червоне та чорне (полтавські рушники) переплітається з бісерною яскравістю гуцульських ґерданів (привезених із Трускавця). До синьо-коричневого оздоблення слобожанських сорочок додамо соняшникової достиглості опішнянської кераміки, до кусючої м'якості галичанських ліжників - прохолоди численних мінеральних вод. І красу післядощового Києва, від якої перехоплює подих. І нічого окремо - тільки дрібними шматочками, як у доброму салаті. Кінець-кінцем ми збовтаємо такий мікс - усі змовкнуть, не знайдуть слів. Здивовані. Приголомшені. Не здатні ні хвалити, ані гудити". Навіть реальність мислиться поряд із вигадкою: "Спочатку - вигадка, потім - стрибок у реальність".

У художній стиль роману вплітаються розділи, де оповідачем виступає Автор, вони нагадують відверту розмову з читачем. Повсякденне життя змальовується цілком реалістично й оптимістично. Світ постає розумно й логічно створеним, потрібно лише засвоїти головний принцип: любити. Ніби для того, щоб пояснити це, наприкінці книги з'являється Августин Блаженний, щоб розтлумачити відому фразу з його філософської праці: "Люби - і чини, як хочеш".

Письменниці піднімають проблеми, які не залишать байдужим нікого. Яскраво показана проблема стосунків батьків та дітей, підняті питання про людські цінності та життєвий вибір.
Переконані, що книга "Надія: сплутанні пазли" - це той рідкісний випадок, коли читацька аудиторія не може бути обмежена. Але насамперед ми радили б прочитати цей роман людям, які ще шукають себе, адже при цьому так часто можна збитися на манівці, забути про найголовніше - Любов. Здається, що цей роман - це голос самого життя. Голос, який повинні почути і, головне, зрозуміти.

Більше на цю тему

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS