Володимир Рутківський: роман для дорослих, але з душею дитини

Володимир Рутківський Копирайт изображения litakcent
Image caption Володимира Рутківського цікавлять нерозкриті сторінки української історії

Володимир Рутківський каже, що історичний роман "Сині Води" відображає його кредо: писати не про героїчну смерть, а про великі перемоги. У творі описано першу велику битву поневолених народів з татаро-монголами, яка закінчилася перемогою наших пращурів-українців.

Володимир Рутківський: Почалося все з того, що в радянські шкільні роки я, та й не тільки я, а багато хто, захоплювався книжками, де йшлося про битву на Куликовому полі. Відбулася ця битва, як відомо, у 1380-му році. Але мені особисто імпонувала постать першого воєводи московського Дмитра Боброка-Волинського, який, на мою думку, був її організатором. Він був не тільки учасником, а й натхненником і організатором цієї битви. Його вважали волхвом, характерником, який вовком прокрадався до ставки татарського хана і вивідував усе, що його цікавило. І от мене зацікавило в цій історії те, чому саме Дмитро Боброк носить приставку "Волинський". Не Куликовський, а саме Волинський. Адже Волинь, як відомо, на землі одна – в Україні.

Відтоді я почав цією темою цікавитися. Але історичних відомостей було дуже мало. Довелося на основі кількох фактів зі Жмутського літопису збудувати свою логічну модель. Я вважаю, що битва під Синіми Водами має стати окремішньою в усій історії незалежної України. Адже це була перша в історії поневолених народів велика битва з татаро-монголами, яка закінчилася перемогою наших пращурів-українців, які разом з Ольгердом розгромили татарську орду на Синіх Водах.

На жаль, деякі українські письменники якось так підштовхують нашу історію і наших читачів до поклоніння великим мученикам, поклоніння подвигам наших предків, які героїчно помирали. Але як сучасний українець я не хочу героїчно помирати. Я хочу героїчно жити, героїчно перемагати. Тому я вирішив, що краще писатиму не про героїчну смерть, а про великі перемоги. І саме "Сині Води" – відобразник мого прагнення, мого кредо.

ВВС Україна: У "Синіх Водах", як і в попередній трилогії "Джури козака Швайки " ви торкаєтесь історичних тем. Ви не хотіли стати істориком?

Копирайт изображения Tempora
Image caption "Сині Води" – роман не про героїчну смерть, а про великі перемоги (Ч.1 "Князь бродників")

Володимир Рутківський: Повинен сказати, що в 1954-му році я з глухого села поїхав до Київського університету вступати на археологічне відділення історичного факультету. Справа у тому, що якраз за кілька місяців до цього ми розкопали найдревніше поселення з відомих тоді поселень в Україні.

На жаль, я не вступив, бо набрав 24 з 25-ти балів. Але я весь час продовжував цікавитися історією, і навіть мені хотілося довести тим історикам, які не дозволили мені стати істориком, що я все-таки на щось здатен.

Можливо, це підступне бажання і призвело до того, що я понад усе зацікавився історією і написав кілька історичних творів – трилогію "Джури козака Швайки", "Сторожова застава" – про українського богатиря Іллю Муромця. Чи не вперше в історії історичної літератури я показав українцям українського богатиря.

Щодо "Синіх Вод", то мене цікавлять нерозкриті сторінки української історії. Я переконаний, що наша історія не набагато гірша, а, може, і набагато краща англійської, французької, не кажучи вже про американську з російською.

От так я в цьому матеріалі живу: радію разом з моїми героями, переживаю разом з ними. Взагалі, бували такі часи, що я реальніше жив там, аніж тут.

ВВС Україна: Поет та прозаїк Іван Андрусяк якось сказав, що сприймає вашу прозу насамперед як "хлопчачий текст". І справді, у "Синіх Водах" є кілька персонажів – хлопчаків-підлітків. Як ви думаєте, чи читають ваші твори дівчатка, і що, на вашу думку, може їх зацікавити?

Володимир Рутківський: Я сам дивуюся! Стільки відгуків і саме від дівчаток! Більше від дівчаток, ніж від хлопчиків! Їх цікавлять питання не про кохання, а про те, як відбувались ті події. От їм сподобався той розвідник Медовуха, і якась дівчинка написала мені листа, що от я хотіла би мати такого дядька.

Іван Андрусяк, якого я теж поважаю, все ж таки якось натякнув, що "Сині Води" це не тільки хлопчачий роман, його з таким же зацікавленням читають і дорослі. Я бачу ці "Сині Води" лише як дорослий роман. Просто все передано очима дітей, тому що дитячі очі – найбільш щирі, найбільш чіпкі, найбільш зіркі і об’єктивні. Якщо вони вже покохають когось, то люблять до кінця. Вони не такі зрадливі, як дорослі, у яких десять вподобань на один день буває. Тому, вважаю, все-таки .

Копирайт изображения Tempora
Image caption У другій частині роману ("Стріли впритул") автор описує одну з найвизначніших битв в історії України – при Синіх Водах

ВВС Україна: На вашу думку, де проходить межа між дитячою і дорослою літературою? І, власне, чи існує вона взагалі?

Володимир Рутківський: Знаєте, я вважаю, що такої межі бути не може. Навіть, коли вона є. Просто до дитячої літератури мають бути зовсім інші підходи. Я бачу, що в основному дитяча література відрізняється від дорослої тим, що все проходить через серце, душу, очі, свідомість дитини. Адже в дитячому світі все набагато яскравіше, точніше, конкретніше, барвистіше. У дитини, може, не такий вже і широкий кругозір, але точність бачення, яскравість погляду – все це притаманне дитинству, бо ніколи не були такими барвистими квіти і ніколи так яскраво не світило сонце, як у дитинстві.

Тому, вважаю, що саме доросла література багато би набула, якби на неї письменник подивився хоч би трохи дитячими очима. У мене завжди діють поруч і дорослі, і діти. Тільки часто діти дивляться на дорослих очима дітей. Думаю, що від того вони тільки виграють: як діти, так і дорослі. Тому що діти вчаться бути такими ж мужніми, як їхній об’єкт наслідування, а дорослі намагаються все ж таки триматися на їхніх очах якомога благородніше і людяніше.

ВВС Україна: А які книжки в підлітковому віці читали ви? Чи якась з них справила на вас таке сильне враження, що ви вирішили стати письменником?

Володимир Рутківський: Стати письменником я вирішив трохи пізніше, а до того я був книгоманом. З 1947 по 1950 рік дитяча українська література була не такою вже й слабкою. До цього були Трублаїні, Копиленко, Десняк, пізніше з’явився Малик. Я був в захоплені від "Сина Таращанського полку" Петра Панча, пізніше від Івана Балмута. Тоді саме дитяча українська проза була дуже сильною, яка описувала нещадну боротьбу зі шпигунами.

ВВС Україна: А що ви думаєте про сучасну українську літературу для підлітків?

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Володимир Рутківський: Я пишаюся тим, що беру участь в цьому непересічному процесі. Зовсім нещодавно український дитячий письменник був забитим, був якоюсь Попелюшкою, всього боявся, на нього ніхто з дорослих письменників не звертав уваги. Так вже повелося, що ці дорослі письменники бачили тільки себе і дивилися на дитячу літературу як на таку, куди йдуть лише невдахи у дорослій літературі. Я ж вважаю, що це зовсім не так. Дорослий письменник відрізняється від дитячого тільки тим, що в нього немає уяви.

Зараз дуже багато цікавих дитячих письменників. Вважаю, що зараз дитяча українська література на піднесенні, їй не варто тягти за дорослими письменниками.

Ви вже згадували пана Івана Андрусяка, я згоден з ним, що зараз має все бути навпаки. Нещастя дитячої літератури від того, що вона зараз дуже модна, кожен дорослий письменник вважає за честь працювати в дитячій літературі.

ВВС Україна: А ви б хотіли, щоби за романом "Сині Води" зняли фільм?

Володимир Рутківський: А хто ж цього не хоче? Мені навіть закидали, що у мене кінематографічне бачення. Я свого часу працював на Одеській кіностудії у сценарному відділі. Так що, може, це й правда, що я дивлюся на українську прозу як на кінематографічну річ. Але дуже б хотілося… Думаю, що не прогадали би. Дехто каже, що і "Джури", і "Сині Води" мали б вигляд не гірший, аніж Гаррі Поттер.

З Володимиром Рутківським розмовляла Євгенія Ковалевська.

Новини на цю ж тему