Невиліковний оптиміст: знаменитий професор Хокінґ відзначає 70-річчя

Стівен Хокінґ Копирайт изображения SPL
Image caption Професор Хокінґ спілкується за допомогою спеціальної комп'ютерної програми

Один з найвідоміших світових учених, професор Стівен Хокінґ, відзначає в неділю своє 70-ліття.

Вчений, який практично не може рухатися і спілкується зі світом через голосовий синтезатор, вивчає походження всесвіту.

Професор Хокінґ відзначає день народження, проводячи конференцію з космології в Кембриджському університеті, яку відвідують деякі з провідних спеціалістів у цій галузі.

Про життя професора розповідає кореспондент ВВС з питань здоров'я Мішель Робертс.

Всупереч хворобі

Мало хто сперечатиметься, що професор Стівен Хокінґ – неймовірна людина.

Лукасійського професора математики і теоретичної фізики в Кембриджському університеті весь світ вважає одним з найяскравіших фізиків-теоретиків від часів Ейнштейна.

У нього 12 почесних звань, Орден Британської Імперії, а в 2009 році вченого нагородили Президентською медаллю свободи, яка є найвищою цивільною нагородою в США.

Та окрім своїх наукових досягнень, 70-річний професор дивує світ як загадка медичної науки.

Він усе життя збивав з пантелику медичних експертів, які ще в 1963 році, діагностувавши в нього хворобу рухових нейронів (ХРН), пророкували панові Хокінґу лише кілька місяців життя.

Усього 5% людей з такою формою ХРН, як у вченого, проживають довше 10 років після діагностування хвороби. Більшість помирають протягом кількох років після встановлення діагнозу.

Експерти називають дивовижним той факт, що професор Хокінґ майже півстоліття прожив у стані, в якому нерви, що обслуговують м'язи тіла, прогресивно знищуються.

Невиліковна недуга

Сам учений каже: "Мені пощастило, що мій стан прогресує повільніше, ніж часто буває в таких випадках. Та це свідчить про те, що нікому не варто втрачати надії".

За словами фізика, його часто запитують, як йому живеться з такою хворобою.

"Я намагаюся вести настільки нормальне життя, наскільки це можливо, і не думати про свій стан та не шкодувати за речами, які він перешкоджає мені робити, а їх не так уже й багато".

Лікарі досі до пуття не знають, що спричинює хворобу рухових нейронів.

Перші симптоми недуги з'явилися в професора Хокінґа, коли йому ще не було 21 року. Спочатку вони були слабкими: легка незграбність та кілька несподіваних падінь. Однак з часом, як можна було передбачити, знаючи природу захворювання, невиліковний стан лише погіршувався.

Діагноз став величезним потрясінням, однак водночас допоміг чоловікові визначити його майбутнє.

"Хоча над моїм майбутнім нависла хмара, на свій подив я з'ясував, що тепер почав отримувати від життя більше задоволення, ніж раніше", - каже професор.

"Я почав робити успіхи у своїх дослідженнях і заручився з дівчиною на ім'я Джейн Вайлд, яку зустрів незадовго до того, як мені поставили діагноз. Ці заручини змінили моє життя. Тепер я мав задля чого жити".

До 1974 року професор Хокінґ та його дружина Джейн, які мали на той час трьох дітей, самі давали раду з захворюванням. На той час він ще міг самостійно їсти, вставати й лягати в ліжко, хоча довгі прогулянки були вченому не під силу.

Через кілька років стало очевидним, що родині потрібен професійний доглядач і що професор Хокінґ більшу частину своїх днів проводитиме в колісному візку.

У 1985 році вчений захворів на пневмонію, яка дала серйозне ускладнення. Професорові зробили операцію, однак після неї він втратив голос.

Відтепер чоловікові до кінця життя стала потрібна цілодобова допомога відданої команди людей.

Комп'ютерний голос

Деякий час професор Хокінґ міг спілкуватися лише єдиним способом: він підіймав брову, коли хтось вказував на потрібну літеру на картці з алфавітом.

Та потім комп’ютерний експерт з Каліфорнії Волт Волтош, дізнавшись про становище професора, надіслав йому власноруч розроблену програму, яку він назвав Equalizer.

Вона дозволяла за допомогою перемикача в долоні вибирати на екрані потрібні слова з системи меню. Вибране слово вимовляв синтезатор мовлення, який став "брендовим" голосом професора Хокінґа.

Фізик розповідає: "Голос людини дуже важливий. Якщо ви розмовляєте невиразно, люди можуть ставитися до вас так, наче ви розумово неповносправний: "Йому класти цукор?" Цей синтезатор поки що найкращий з тих, які я чув, бо він змінює інтонацію і не говорить як далек [далеки – раса мутантів з британського науково-популярного серіалу]. Єдина проблема – він надає мені американського акценту".

Нещодавно пацієнтам з ХРН почали пропонувати можливість говорити власним голосом. Однак для цього необхідно накопичити звучання їхнього голосу ще до того, як здатність до мовлення погіршиться. Однак для професора Хокінґа така опція недоступна.

Перед лицем майбутнього

У житті вченого, як і в будь-якої іншої людини, були свої злети та падіння. Після 26 років подружнього життя в 1990 році вони з Джейн розлучилися.

Через п’ять років професор Хокінґ одружився вдруге – з однією зі своїх доглядальниць.

Однак після 11 років життя їхня родина також розпалася на тлі звинувачень у тому, що професор під час цих стосунків був жертвою нападів. Сам вчений заперечував такі заяви.

Поліція, провівши розслідування, сказала, що не виявила доказів цим твердженням.

Протягом усього життя фізик не припиняв працювати. Нині, у своїй 70 років, професор Хокінґ не подає жодних ознак послаблення на цьому фронті.

Він продовжує працювати в Кембриджському університеті, хоча й пішов з престижної посади Лукасійського професора, яку обіймав протягом 30 років. Нещодавно вийшла нова книжка фізика – "Великий задум".

Дідусь трьох онуків продовжує освоювати нові виклики.

Нещодавно він випробував на собі, що таке космічна невагомість, політавши в спеціально обладнаному літаку.

Вчений залишається оптимістом у плані свого фізичного здоров'я. "Людська раса така немічна, якщо порівнювати з усесвітом, що бути інвалідом – не така вже й важлива річ з точки зору космосу".

"Переконаний, моя інвалідність має відношення до того, чому я широковідомий. Людей зачаровує контраст між дуже обмеженими фізичними можливостями та широченною природою всесвіту, з якою я маю справу".

"Я – архетип генія-інваліда, чи, краще сказати, генія з обмеженими фізичними можливостями, щоб бути політично коректним. Принаймні, я очевидно маю обмежені фізичні можливості. А от чи геній я – це питання сумнівне", - каже вчений.

Новини на цю ж тему