Тримбач: Ступка був головним актором десятиліття

Богдан Ступка Копирайт изображения UNIAN
Image caption Богдан Ступка у фільмі Зануссі "Серце на долоні" - найкраща чоловіча роль на ІІІ кінофестивалі в Римі

Богдан Ступка дав потужний імпульс для продовження та повноцінності української культури, сказав у коментарі ВВС Україна голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач.

Актор, який зіграв понад 100 ролей у кіно та понад 50 - на театральній сцені, пішов з життя на 71-му році після тривалої хвороби.

Це сталося в неділю зранку, у київській лікарні "Феофанія", де він провів останні чотири місяці. За словами сина актора Остапа Ступки, на той момент поруч із Богданом Ступкою не було лікарів, оскільки в лікарні вихідний. Останні кілька днів перед смертю він уже не міг спілкуватися.

Прощання з актором відбудеться зранку у вівторок у Національному академічному театрі імені Івана Франка. Потім його поховають на Байковому кладовищі в Києві.

За словами Сергія Тримбача, Ступка був головним актором останнього десятиліття на пострадянському просторі.

Сергій Тримбач: Для мене і для мого покоління Богдан Ступка розпочинається з фільму "Білий птах з чорною ознакою" 1971-го року. Це було потрясіння і від фільму, і від самої ролі Богдана Ступки. Потрясіння викликалося не в останню чергу тим, що Богдан Ступка і в цій ролі, і в багатьох наступних вражав тим, чого немає в більшості акторів - умінням відтворювати складність людської природи, де все намішано.

Бо більшість акторів вміють грати щось одне - або таку чистоту-голубизну в хорошому розумінні, суцільний позитив, або ж такий чорний тип, який в собі утрамбував суцільні мінуси. А от Ступка ніс у собі цілий океан людських почуттів, людських умінь, переживань і вмів показувати оцей весь спектр, весь космос людської душі. І таким був його Орест Звонар.

Потім, коли Богдан Ступка переїхав до Києва і я мав можливість бачити його у виставах театру Франка, то першим потрясінням було "Украдене щастя". Чим вражав Ступка на сцені - тим, що він буквально за хвилину сценічного часу видавав ледь не сотню подробиць: психо-фізичних, психічних, соціальних. Це не просто якийсь загальний контур людини, а це людина з усією конкретикою, з усім своїм плотсько-духовним існуванням.

Я потім не раз дивився виставу і щоразу вражався оцим умінням передати про людину така багато - ніби через дрібнички, через деталі.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Роль Чингіс-хана - лише одна із цілої когорти історичних постатей

Ну і, звичайно, "Тев'є Тевель". Колись я спитав у самого Богдана Сильвестровича, як він пояснює вибух цієї вистави Сергія Данченка, Данила Лідера, із вражаючою сценографією і Ступкою, який був абсолютним генієм у цій ролі. Він відповів, що не сталося нічого несподіваного, воно готувалося - через "Украдене щастя" і "Дядю Ваню" за Чеховим, де Ступка зіграв Войницького.

Ці спектаклі - це вихід на розмову з Богом. Персонаж відкритий для цієї розмови. І сам Богдан Сильвестрович говорив, що помітив за собою: йому легше грати ролі, де є можливість виходити на молитву з Богом, на розмову із Богом, з якимись вищими силами.

В цьому і є Богдан Ступка. Особливо це видно на нинішньому фальшованому, гламурному, часто бездарному тлі. Він говорив своїми ролями зі світом. Його ролі в певному сенсі - це молитви. Це звернення, це діалог із найвищими сферами, з найвищими людськими цінностями. Він був на вершинах.

ВВС Україна: Яким є його вклад у мистецтво?

Сергій Тримбач: Останнє десятиліття він був головним актором. Навіть московські кінокритики - такі, знаєте, ядучі, спробуй завоювати в них авторитет - навіть вони визнавали, що Ступка був головним актором. Не тільки в Україні чи Росії, а взагалі на всьому пострадянському просторі він серед акторів є постаттю номер один.

І саме тому всі - свідомо, чи інтуїтивно - вловлювали, що ця людина говорить про фундаментальні речі. Що він не розмінюється на якісь там мідяні п'ятаки різних дрібничок і правд, а намагається говорити щось дійсно сутнісне.

Попри те, в житті своєму - в побуті, побутовій поведінці - ні я, ніхто інший, напевно - не бачили, щоб він одягав на себе якусь тогу такого генія, видатної людини. Ні, він був надзвичайно демократичним, із його вражаючим почуттям гумору, з умінням показувати - саме показувати, а не розказувати - анекдоти.

Але за всім цим - колосальна робота духу. Тому, безумовно, ця робота уже залишилася в нашій культурі, в нашому культурному космосі. І якщо ми, нині сущі, і наші нащадки це відчуємо, зрозуміємо і будемо раз-по-раз виходити на контакт із Богданом Ступкою і зробленим ним, то, я думаю, наша культура житиме. Це такий потужний імпульс для її продовження і її повноцінності.

Для українців, до речі, це ще і приклад людини, яка реалізувалася - так повно, так сильно і так виразно.

Новини на цю ж тему