Андрій Жолдак: "В культурному значенні мій паспорт не має візи"

Останнє поновлення: П'ятниця, 5 жовтня, 2012 p., 14:49 GMT 17:49 за Києвом

Андрій Жолдак каже, що не може реалізувати свій потенціал в Україні

Український режисер Андрій Жолдак, який каже, що не має "культурної візи" для в’їзду в Україну, на кілька днів завітав зі своєю виставою "Войцек" у столицю Македонії Скоп'є, де проходить міжнародний театральний фестиваль.

Публіка так звикла до епатажних вистав режисера, що коли за півгодини після початку вистави у залі зникло світло, всі були впевнені, що це - черговий трюк від Жолдака. Сам же він через чверть години, коли в приміщення дали струм, цитуючи Наполеона, сказав, що демократія відсутня у двох місцях – у армії та театрі Сomedie Francaise, тому він приймає рішення почати виставу з самого початку.

ВВС Україна: Під час сьогоднішньої лекції Ви говорили про те, що цінуєте того актора, який здатний на жертвоприношення заради якісної гри. На які жертвоприношення готовий піти режисер Андрій Жолдак?

Андрій Жолдак: Якщо говорити про театральний простір, в якому я існую як режисер, то в ньому я існую понад законами. Тут для мене законів не існує. У театральному просторі - інші закони гравітації, де все можливо. Це як за Достоєвським: якщо Бога нема – то все дозволено. У театральному просторі, як і у всесвіті, для мене існує все: і Бог, і диявол, і чорне, і біле, і будь-які жертвоприношення. Тут немає табу. В житті, зрозуміло, що існує зовсім інша гравітація, і певні правила, які нормальний художник, нормальна людина намагається не порушувати.

ВВС Україна: Ви продовжуєте наполягати, що сьогодні потрібен шок, жах і трагедія. Чи не стоїте Ви на порозі іншого етапу у своїй творчості?

Андрій Жолдак: Просто український глядач незнайомий із моїми роботами трирічної давнини, які я поставив у чотирьох країнах, які дуже важливі для мене: у Німеччині - "Ідіот" Достоєвського, у Росії – "Москва. Пєтушки" Єрофєєва, у Швеції – "Мефісто" Клауса Манна, і зараз - "Дядя Ваня" і "Вишневий сад" у Фінляндії. І художник – він мігрує, він дрейфує, він змінюється поряд із тим, що відбувається навколо і всередині. Той же "Войцек", який ми вчора зіграли, - це вистава періоду чотирирічної давнини, а це був непростий період, за моєю теорією "жорстокості театру". Сьогодні я змінюю стилі і підходи до висловлювань. Це те саме, що ти, як жінка, маєш гардероб костюмів, де в тебе їх сто, але сьогодні ти виходиш у простому аскетичному одязі між японським стилем і Коко Шанель. Але коли ти відкриваєш гардероб, то в тебе там такі костюми і маски, що в будь-яку хвилину ти можеш перевдягнутися в іншу. Я не відмовився від цього, просто ця теорія зараз відкладена.

ВВС Україна: Щодо критики і відгуків. Вони Вас цікавлять?

Андрій Жолдак: Я скажу так: останні два-три роки мене зовсім не цікавлять відгуки.

"Фактично я зараз переходжу у герметичний театр, де важливо те, що відбувається на репетиції між мною, акторами, техніками і тими, хто робить виставу. Ясно, що нам потім потрібен глядач, ...але як режисер, я слідкую тільки за ритмом і диханням вистави"

Андрій Жолдак, режисер

ВВС Україна: Навіть глядачів?

Андрій Жолдак: Ні глядачів, ні критиків. Фактично я зараз переходжу у герметичний театр, де важливо те, що відбувається на репетиції між мною, акторами, техніками і тими, хто робить виставу. Ясно, що нам потім потрібен глядач, і звісно, у мене є асистенти, які відслідковують перші п’ять вистав: як глядач виходить із зали, як він дивиться виставу, чи він нахилений вперед чи відкидається у крісло. У мене є ці люди, які відслідковують, як діє вистава. Але, як режисер, я слідкую тільки за ритмом і диханням вистави.

ВВС Україна: Ви згадали про літературу. Для Вас і надалі неважлива п’єса? Адже Ви стверджуєте, що спочатку шукаєте тему, а вже потім під неї – те, що є у світовій літературі . Що порадите тим, хто сьогодні пише п’єси - не писати?

Андрій Жолдак: Ні, це теж неправильно. Врешті-решт усе умовно. Наприклад, тиждень тому у Фінляндії відбулася прем’єра "Вишневого саду". Ясно, що це - мій стиль, моя вистава, яка йшла спочатку десять годин, потім її скоротили до п’яти, вона дуже наповнена метафорами. Але якщо говорити про текст Чехова, то усі здивовані, що Андрій Жолдак у останніх двох виставах іде по тексту. Писати п’єси треба і книжки також, тому що я, наприклад, зараз у пошуках - після Чехова два-три роки я хочу присвятити сучасним текстам. Мені просто необхідні сучасні слова, ці енергії - я їх шукаю.

Нев'їздний режисер

ВВС Україна: То, можливо, Ви щось знайдете в сучасній українській літературі?

Андрій Жолдак: Певна історія була у мене колись із Андруховичем. Ми збиралися удвох писати сценарій по його книзі "Перверзія". І так само колись я вів такі розмови із Оксаною Забужко. Один продюсер звертав мою увагу на "Ворошиловград" Жадана, але в Україні я фактично не маю місця, де я можу ставити за сучасною українською літературою. А ставити за цими книжками у Берліні, Хельсінки чи Стокгольмі … Як би не раділи, що в українській літературі є імена, яких перекладають, але, коли я читаю Генрі Міллера чи Селіна, і поруч ставлю Забужко… я не кажу, що Забужко погана, але Селін чи Генрі Міллер мене чіпляють більше, ніж Андрухович. І в Німеччині я ставлю Генрі Міллера.

"Як би не раділи, що в українській літературі є імена, яких перекладають, але, коли я читаю Генрі Міллера чи Селіна, і поруч ставлю Забужко… я не кажу, що Забужко погана, але Селін чи Генрі Міллер мене чіпляють більше, ніж Андрухович. І в Німеччині я ставлю Генрі Міллера"

Андрій Жолдак, режисер

ВВС Україна: Тобто "культурна Аль-Каїда", як Ви висловлювалися, не відбулася?

Андрій Жолдак: Але як я можу "робити" "Аль-Каїду", якщо я не можу перетнути кордон, я не можу в’їхати в Україну - це, звісно, не в буквальному сенсі. В культурному значенні мій паспорт не має візи. Щоб робити культурну революцію, або "Аль-Каїду", як я колись казав, треба мати план. План я маю, але, як кажуть, треба потрапити у Багдад чи там у Кабул, тобто я маю на увазі Київ чи Львів, але всі дороги заблоковані.

ВВС Україна: Ви відчуваєте в собі силу, як Ви казали, перевернути Україну, якби у Вас був театр?

Андрій Жолдак: Абсолютно! Я не хизуюсь, я хочу, щоб мене правильно зрозуміли, але який український сучасний режисер ставить великі вистави у шести-семи різномовних європейських країнах? Я кажу це без хизування – немає такого імені. Я кожен рік ставлю великі вистави на великих сценах, це треба розуміти, де дуже великі декорації, де двадцять-тридцять техніків, де багато акторів, і ці вистави - некомерційні. Тому я так скажу: у нас є креативні люди, але сама країна - не креативна, вона сьогодні абсолютно не модерна. І тому там немає місця таким, як я.

На кожен попкорн свій покупець

ВВС Україна: Ви говорили, що розвиток українського театру не відбувається через тих, хто при владі. Чи, може, український глядач сам обирає те, що він хоче дивитися, а теми - обумовлені глядацькими уподобаннями?

Андрій Жолдак: Якщо образно, то є маркетинг кожного продукту, хтось купує попкорн, хтось ходить в Макдоналдс, хтось – у суші-бар. Але кожна країна має сегменти і процент людей, які хочуть вживати певний продукт. Я думаю, що в Україні є досить великий відсоток інтелектуальної молодої публіки, яка практично не має цього сегменту – сучасного театру і кіно. Вона має літературу, але це дуже мало. В чому жах театру, або, як кажуть актори, священність театру? У тому, що ти приходиш і бачиш живих акторів. І цей місток, який виникає між глядачем, актором та текстом у цей вечір - він важливий саме у цю секунду.

Колись один український телевізійний продюсер на моє запитання "Навіщо ти робиш такі програми, серіали?" цинічно відповів: "Андрію, але ж піпл хаває!". Хоч і "піпл хаває", але у нас є такі стовпи, авторитети, люди, які робили і роблять інше та хочуть мати доступ до глядача. От тоді б і країна була б інша: і в політичному, і в культурному, і в освітньому значенні. Отже, ідея дуже проста – глядач є, і він хоче бачити більше, але він не має можливості це бачити. І він, як риба, мігрує в інший простір – із театру та кіно він іде в інтернет, у книжки.

Шість мільйонів українців виїхало з України. Вибачте, але це п’ятимільйонна Фінляндія! А виїжджають ті, хто не боїться, хто ризикує, хто знає мови! Якщо уявити Україну мозком, то із 45 мільйонів п’ять виїхало, то що там з мозком відбувається?! Тому я і казав колись жартома, що нам потрібна своя "Аль-Каїда" у культурі!

"Шість мільйонів українців виїхало з України. Вибачте, але це п’ятимільйонна Фінляндія! А виїжджають ті, хто не боїться, хто ризикує, хто знає мови! Якщо уявити Україну мозком, то із 45 мільйонів п’ять виїхало, то що там з мозком відбувається?!"

Андрій Жолдак, режисер

ВВС Україна: Якщо порівняти публіку, де більше молоді у залі: тут, у Македонії, чи в Україні?

Андрій Жолдак: Так, тут більше, і у Польщі більше, і у Румунії зараз театральний бум, це якщо говорити про Східну Європу, я вже не кажу про Хельсінки, Стокгольм чи Берлін. А в Україні молодь не йде в театр. А чого їй туди йти, щоб бачити цю фальш, обман? Краще піти на натуру, поїхати в якісь гори чи парк. Молодь ходить у якісь такі маленькі закриті театри, які все ж таки, слава Богу, існують в України!

ВВС Україна: Про своїх акторів Ви висловилися, що з одного боку – це такі "священні чудовиська", з іншого – що це досить посередні актори, провінційний театр. Вони не ображаються на Вас за це? Чи, можливо, це такий метод від Жолдака "бити" акторів, аби домогтися від них максимуму?

Андрій Жолдак: Це треба їх спитати. Актриса – фінка, яка грала два роки тому головну роль Анни Кареніної, отримала нагороду від "Кращої вистави Фінляндії". Актриса, яку я відкрив і яка п’ять років тому грала у Румунському національному театрі у виставі "Життя з ідіотом" (яку я також, до речі, привозив у Київ, і там був шок), цього року отримала золоту пальмову гілку на Канському фестивалі. Російська актриса Маша Міронова чотири роки тому отримала "золоту маску". Литовський актор, який грав у виставі "Москва. Пєтушкі" отримав зараз також приз у Петербурзі. І я хочу спитати, чи не дивно, що у п’яти різних країнах актори отримують нагороди. Значить, щось таке відбувається на репетиціях, відкриваються якісь канали, і ці актори, які, звісно, талановиті незалежно від мене, але вони отримують цей супертрамплін. І зараз у мене період, коли мені потрібні дуже гарні актори, я вже втомився їх перевиховувати.

Трошки sunshine у холодній воді

ВВС Україна: Чи буде колись поставлений Карпенко-Карий?

Андрій Жолдак: Обов’язково буде! Це просто мій обов’язок - поставити моїх прапрадідів Тобілевича, Карпенка-Карого. Я це зроблю! Я собі сказав так: я наберу зараз необхідний багаж – життєвий і творчий. І я хочу зробити Карпенка-Карого як великий епос, як Шекспіра. Я це обов’язково зроблю!

"Це просто мій обов’язок - поставити моїх прапрадідів Тобілевича, Карпенка-Карого. Я це зроблю! Я собі сказав так: я наберу зараз необхідний багаж – життєвий і творчий. І я хочу зробити Карпенка-Карого як великий епос, як Шекспіра"

Андрій Жолдак, режисер

ВВС Україна: У декораціях до вистави "Войцек" є фотографії Януковича та Тимошенко за гратами. Це натяк на Ваш намір, який колись висловили, - поставити політичну виставу?

Андрій Жолдак: Ні, просто "Войцек" - це частина вистави і про Україну, тому, зрозуміло, що я не міг обійти цього. Цю виставу ми зробили чотири роки тому, і тоді висіли портрети Тимошенко і Ющенка.

ВВС Україна: Із чим Ви підходите до свого п’ятдесятирічного ювілею? Що із того, що Ви досягли, є для Вас найважливішим?

Андрій Жолдак: Найважливішим взагалі для мене - це виконати свою певну місію, яка є у кожної людини. Я не знаю - яка, але я рухаюсь у цьому напрямку, воно якось веде. З іншого боку як земна людина я хочу бути хоч трошки щасливий, тому що я дуже люблю своїх синів Адама і Яна. Мені дуже важливо зараз мати цей контакт батька, адже зараз у них такий вік, 12-13 років, коли вже можна передавати секрети. І як людина я хочу трошки sunshine. Тому що я – із трагічних художників, як про мене кажуть, я - вагнерівський тип.

Більше на цю тему

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS