Історик Коваль: День соборності - це гостра необхідність

Останнє поновлення: Вівторок, 22 січня, 2013 p., 06:24 GMT 08:24 за Києвом
Роман Коваль

Історик Роман Коваль написав близько 30 книжок про епоху УНР

Письменник, історик, президент історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль в інтерв'ю ВВС Україна розповів, у чому, на його думку, були основні причини поразки Української Народної Республіки на початку минулого століття, а також про те, чому в сучасній Україні важливо відзначати День соборності.

"Ми справді не мали шансів"

Роман Коваль: Читаючи спогади багатьох учасників тієї українсько-російської війни, зокрема, спогади сотника Армії УНР Василя Проходи родом з Кубані, приходиш до розуміння, що багато хто з тих вояків знав, що боротьба закінчиться поразкою. Але вони все одно продовжували іти в бій, хоча віри в те, що постане Українська держава в них, принаймні в 1919-1920 роках, не було. А в 1917 році віра була повсюдна.

Ми справді не мали шансів тоді виграти, адже перед тим два з половиною століття Україна була в лабетах Москви - дуже жорстких, нещадних, кривавих. І вони так попрацювали, так винищили незгідних з окупацією, так покалічили еліту нашу - або фізично елімінували, або перевели різними способами на свій бік. В 1917 році повноцінної еліти не було.

Навіть найрозумніші, найінтелектуальніші наші представники, такі як Винниченко і Грушевський, - в програмах їхніх партій не було пункту про побудову Української держави. Тобто вони не були державниками.

Як міг перемогти народ, коли навіть найінтелектуальніші представники цієї еліти були політичними русофілами? І урядові партії Центральної Ради не мали пункту про творення самостійної держави. У них були пункти про восьмигодинний робочий день, про полегшення праці і т.д., а найголовнішого не було.

І той безлад, який творився в УНР, в армії УНР, йшов саме з верхів. Це теж один з висновків моєї багатолітньої роботи: я з 1995 року досліджую цю тему, маю вже три десятки книжок. І я дійшов висновку, що анархія йшла не з низів, як намагалися зобразити той же Винниченко й інші, які по поразці національно-визвольної боротьби опинилися в еміграції і не могли прийняти на свої плечі тягар відповідальності.

Звичайно, Винниченко у своїх спогадах не міг сказати, що частина вини за поразку лежить і на його плечах, як голови Директорії. Звичайно, вони звинувачували в цьому селянство, якому намагалися надати анархістських рис. Але в 1917 році це селянство й інтелігенція, вони в рота дивилися і Грушевському, і Петлюрі, і Винниченку, і готові були зробити все, що вони скажуть. А вже у 1918 році почалося розчарування - так як Ющенком. І, звичайно, коли у влади немає авторитету, будь-яка ініціатива не буде реалізована.

"В 1917 році селянство й інтелігенція в рота дивилися Грушевському, Петлюрі, Винниченку, і готові були зробити все, що вони скажуть. А вже у 1918 році почалося розчарування - так як Ющенком"

Роман Коваль, історик

І, до речі, влада УНР ніколи не була на всій території. Влада гетьмана була у 1918 році, а влади УНР не було. Наприклад, в Гуляйпільщині, на Катеринославщині, в Криму, в Причорнормор'ї ніхто не виконував цих розпоряджень. Ці наші велети думали, що вони можуть керувати заявами, деклараціями, зверненнями, які навіть і не дуже намагалися тиражувати, а клали на свої полиці і думали, що вони займаються державотворчістю.

Однією з причин поразки Центральної Ради та УНР було те, що не було вирішене земельне питання, а однією з причин успіху більшовиків було те, що вони пообіцяли вирішити це питання на користь малоземельних селян. Селяни хотіли своєї влади і хотіли своєї держави, яка би дала їм землю.

"Не міф, а необхідність"

ВВС Україна: Чи є якась суперечність між тим, як Акт злуки розглядали тоді, і тим, який зміст ми вкладаємо в це свято зараз? Чи не створили ми якогось міфу довкола цього документа?

Роман Коваль: Це не міф, це - гостра необхідність, це передумова існування нашої держави. Не може бути Української держави в Галичині, в Криму, на Донбасі - окремо. Тому порозуміння необхідне, а порозуміння досягти надзвичайно важко, бо ми знаємо, на що Донбас перетворився.

Це ж була політика Москви: "ударные стройки", "стройки коммунизма". Це ж вони туди навозили і узбеків, і татарів, і росіян, і калмиків - і вони всі молоді і енергійні, і хочуть любити, і створюють змішані родини. Оце створювалися російські родини, і вони молилися на Росію, а не Київ.

Тому це просто гостра необхідність порозуміння між Галичиною і Донбасом. Треба знайти аргументи, і я, зокрема, знаходжу ці аргументи, які задовольняють і ту, і ту сторону.

Тому, звичайно, це свято треба вшановувати 22 січня, треба активно його роз'яснювати, пропагувати, щоби кожна людина, громадянин, на півдні і на півночі розумів, що від цього залежить його життя - в кращий бік. Може, це поки ще й міф, але цей міф повинен стати реальністю.

Акт історичного значення

ВВС Україна: Акт злуки інколи називають декларативним, інколи - символічним. В чому, на Вашу думку, було основне значення проголошення Акту злуки? Як ця ідея вплинула на подальші події в Україні?

Роман Коваль: Ці характеристики, які Ви сказали, вони справедливі, але є ще один прикметник - він мав історичне значення.

Є такий Лонгін Цегельський, до речі, двоюрідний дідусь Олега Тягнибока. Одна із найсвітліших постатей українського відродження. Він сам з Галичини, і був учасником цих подій на Софійській площі, проголошення Соборності. І був учасником Трудового конгресу, який почався одразу за цими подіями в Києві, де вперше зійшлися депутати двох земель Наддніпрянської України і Галичини. Він залишив про це дуже цікаві спогади. Вони видані в Україні вже, принаймні, двічі.

Читаючи його спогади - погляди розумного галичанина, соборника, - на Винниченка, Грушевського і на роль галицької делегації під час проголошення 22 січня, під час Трудового конгресу, бачиш, як без галичан Трудовий конгрес просто перетворився би на український більшовицький шабаш. Тому що, за великим рахунком, і Винниченко, і Петлюра, - у них настільки зашкалювало від соціалістичної риторики, від соціалістичної демагогії, від диких уявлень про побудову суспільства, і тут прийшли статечні галичани, які мали досвід життя в державі Австро-Угорській, яка ставилася прихильно, з розумінням до української проблеми. Ці галичани мали і школи українські, і гімназії, і університети, і видавництва, і кооперативи українські – все, чого не мали тут, у нас. Або майже не мали.

І от ці галичани почали вносити свій погляд, своє зерно, своє слово, і воно стримуюче вплинуло на цих наших лівих, соціалістичних діячів. Ті почали прислухатись. І в деклараціях спільних уже був дуже відчутний вплив розумних галицьких парламентарів. І тому от якраз оцей Трудовий конгрес, оце злиття передових представників двох гілок нашої нації показало, як це гарно, як це класно, який вплив один на одного вони дають.

"Зараз в опозиції державники"

ВВС Україна: В Україні часто проводять паралелі між подіями 1919 року, і 1920-х років загалом, та нинішніми днями, особливо, коментуючи суперечки всередині опозиції: буцімто і ті, і ті події відображають нерішучість українських лідерів, їхнє невміння домовлятися тощо. Наскільки, на Вашу думку, доречні такі паралелі?

"От, уявляєте, зараз Януковичу сказати: "Заспівай десять українських пісень або навіть п’ять". З першого до останнього рядка. Не заспіває, звичайно. І десять приказок українських не скаже. Так само і Азаров, і інші"

Роман Коваль, історик

Роман Коваль: Звичайно, якщо так загалом говорити, то є і слушність в цих паралелях, але і багато за вуха притягнуто. Навіть в міцному єврейському суспільстві теж є чвари між політиками. Не в цьому причина, не в чварах, звичайно.

Якщо порівнювати з тими часами, то зараз в опозиції державники. Зараз в опозиції випадкових людей практично нема. А тоді в опозиції, наприклад, до гетьмана, були і державники, і федералісти, і автономісти. От, наприклад, той же Винниченко в 1917-му році проголосив в "Другому універсалі" – він автор цього тексту, - що є "вільна українська держава в межах Російської Федерації". Ви розумієте, це ж просто абсурд! І це найінтелектуальніші наші представники таке говорили.

Зараз такого, звичайно, нема. Зараз наша перевага - в тому, що всі, хто в опозиції, - державники. Але проблема, - в тому числі, і Юлії Тимошенко, якій я симпатизую і хочу її визволення, - в тому, що ці люди, які взяли нашу націю представляти у Верховній Раді, вони відсторонені від української культури.

І Кличко, якому я теж симпатизую і на якого в мене великі надії в найближчому майбутньому, - ці ж люди не знають ані української історії, ані українських пісень, ані фольклору, ані приказок. Як можна представляти український народ, коли ти як би збоку? Ти не знаєш його душі, ти не знаєш його ментальності. Так, ти розумний, ти знаєш кілька мов, ти чемпіон… Але вони ж не знають, кого вони представляють!

От, уявляєте, зараз Януковичу сказати: "Заспівай десять українських пісень або навіть п’ять". З першого до останнього рядка. Не заспіває, звичайно. І десять приказок українських не скаже. Так само і Азаров, і інші.

А хто зараз очолює СБУ? Хто зараз очолює українське військо? Це ж кадри московські. Це кадри військово-кагебістського московського істеблішменту. Оце загроза!

Минулого року в березні ми, історичний клуб "Холодний Яр", який я очолюю, вирішили на Кіровоградщині, в Олександрівському районі в селі Соснівка, поставити пам’ятник хліборобам, яких знищив кавалерійський червоний ескадрон після жнивної пори 1920 року. Порубав понад 50 селян Соснівки, а двох хлопців кинули в топку більшовицького паротяга і живцем спалили. І от ми вирішили цим людям, разом з Холодноярською ініціативою, поставити пам’ятник. Боже мій, який був опір влади! Який був опір сільської голови, цієї етнічної українки! Це ж їхні діди! І, в принципі, селяни були за, але влада з Олександрівки, регіональна влада сказала: "Ніяких пам’ятників!" І це просто був жах. Такий був підлий опір!

І я вперше посивів. Ми таки поставили цей пам’ятник і урочисто відкрили його 29 квітня 2012 року. І були і народні депутати, і кобзарі, і барди, і взагалі велика кількість людей.

З Романом Ковалем спілкувалася Дар'я Тарадай.

Більше на цю тему

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS