Йог і бандерівець: спогади керівника Норильського повстання

Євген Грицяк
Image caption Євген Грицяк очолював повстання у 4-му відділі Горлагу

60 років тому, невдовзі після смерті Сталіна, в норильському заполярному таборі Горлаг розпочалося наймасштабніше повстання в’язнів ГУЛАГу, кістяк якого складали українці.

Ненасильницький опір табірній адміністрації, цілком у дусі Махатми Ганді, тривав понад два місяці: від 25 травня до 4 серпня 1953 року. У ньому брали участь понад 16 тисяч в’язнів.

Повстанці відмовилися виходити на роботу, не пускали до табору адміністрацію і вимагали приїзду московської комісії. Вони не брали до рук саморобної зброї, а будь-які прояви насильства сприймали за провокацію і відразу ж гасили. Бунтівники підтримували в своїх лавах залізну дисципліну і не припиняли культурного життя табору. Всі їхні вимоги про перегляд справ і полегшення режиму ґрунтувалися на радянських законах та цитатах із виступів кремлівської верхівки.

Вільних жителів Норильська ув’язнені повідомляли про свої вимоги за допомогою листівок, розкиданих з неба над табором хитромудрою конструкцією з повітряного змія.

Зрештою, війська МВС придушили бунт, убивши, за офіційними даними, 150 осіб і поранивши понад 200. Багатьох учасників непокори покарали в’язницями, новими термінами, когось перевели на Магадан.

Повстанці програли, але повстання виграло, спричинивши поступове пом’якшення режиму в таборах та ставши передвісником хрущовської відлиги.

Найбільший ворог людей

Один з п’яти лідерів ненасильницького бунту в Норильську – 86-річний українець Євген Грицяк, який, сидячи в таборах, захопився індійською йогою та сатьяграхою - вченням Ганді про ненасильницьку боротьбу.

Пан Грицяк каже, що мирний характер Норильського повстання був одночасно і необхідністю, і свідомим вибором його керівників. З одного боку, беззбройні в’язні не могли почати повноцінного збройного повстання. З іншого, було достатньо “гарячих голів, які хотіли битися, але не було чим”, згадує в розмові з ВВС Україна пан Грицяк.

“Треба було не організувати людей на боротьбу, а стримати від боротьби, бо то все хотіло воювати, а я був і залишаюся противником насильницької боротьби”, - каже Євген Грицяк, який приїхав до Києва з нагоди відзначення річниці повстання.

“Сили були нерівні матеріально, але духовні сили вимірюються якісно, а не кількісно”, - додає повстанець.

Уродженець Івано-Франківської області, колишній член українського націоналістичного підпілля, вважає, що в історію людства, починаючи від Александра Македонського і закінчуючи нинішнім днем, насильницька боротьба приносила лише нещастя.

Згадуючи повстання, він розповідає про випадок під час приїзду до табору московської комісії, яка вирішила зайти на територію в’язнів, ігноруючи вимогу зустрітися спочатку з їхніми представниками. У цій ситуації Євген Грицяк наказав повстанцям мовчки “стояти стіною” і не пускати комісію в табір.

“А один хлопець на прізвище Ткаченко схопив каменюку, кинув у комісію і потрапив полковнику Михайлову в голову. Той скомандував “вогонь”. Конвой почав стріляти: 20 чоловік поранено. Ось вам приклад насильницької боротьби в нерівних умовах”, - каже пан Грицяк, додаючи, що і в рівних умовах результат був би не кращим.

“Я завжди був і залишаюся прихильником принципів Махатми Ганді. Ми не можемо його копіювати, бо ментальність не та, клімат не той, релігія, взагалі всі умови не ті – але сам принцип ненасильницької боротьби я підтримую”, - каже він.

Важко повірити, що людина може так прихильно ставитися до своїх ворогів, як Ганді ставився до англійців, але це можливо, і це дуже ефективно, додає Євген Грицяк.

“Найголовніше, що ми подолали там (у Норильську – Ред.) страх. Страх – це найбільший ворог людей”, - каже він.

Image caption Стоп-кадр з фільму Михайла Ткачука "Загадка Норильського повстання"

Асани біля барака

Цікаво, що з книжок про ненасильницьку ідеологію Ганді Євген Грицяк довідався вже після 1953 року, коли після звільнення потрапив під повторний арешт.

Тоді до рук потрапила автобіографія лідера індійського руху за незалежність, яка була в когось із в’язнів, і в книжці повстанець знайшов підтвердження своїх теорій про ненаcильницьку боротьбу.

“Мені було дуже приємно, що я інтуїтивно вийшов на цю правду, коли було Норильське повстання”, - каже він.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Окрім автобіографії Ганді, до рук в’язневі потрапили й інші книжки на індійську тематику, які в табірних умовах вважалися особливою цінністю і які декотрі ув’язнені переписували від руки.

Серед них була всесвітньовідома “Автобіографія йога” Парамаханси Йогананди та підручник з дихальними вправами, написаний йогом Рамачаракою – американським письменником і окультистом Вільямом Аткінсоном, що взяв собі індійський псевдонім. Саме дихальні вправи йогів, за які він узявся з ентузіазмом і терплячістю, врятували йому життя, переконаний пан Грицяк.

На той час йому ще не було 40 років, але від непосильної праці, знущань і постійного недоїдання цей колись міцний чоловік перетворювався на “доходягу”. Таборовий лікар – в’язень із Західної України – без зайвої дипломатії сказав землякові правду про його здоров'я і порадив готуватися до найгіршого.

Однак це лише додало йому ентузіазму, і, переписавши від руки брошуру, він почав кожну вільну хвилину присвячувати дихальним вправам, роблячи їх навіть на ходу. За деякий час здоров'я відновилося, і Євгена Грицака відправили працювати на лісопильню.

Згодом до рук в’язня потрапив журнал з кількома фізичними вправами йоги – асанами – і він почав практикувати ще й їх. Для цього знайшов у напіврозваленому бараку порожню кімнату, в якій можна було усамітнитися у вільний час. Та виявилося, що ту саму кімнату облюбували вже віруючі в’язні для молитов. Щоб не ставати їм на заваді, довелося шукати собі інше місце.

“Я залишив їм ту кімнату і почав свої ранкові йогівські вправи біля мого барака, у всіх на видноті. І нічого надзвичайного не сталося: я звик до людей, що проходили повз мене, а вони звикли до моєї сіршасани, тобто стійки на голові, та інших йогівських поз, завдяки яким я з кожним днем почувався здоровішим та спокійнішим”, - згадує пан Грицяк у своїй книжці “Короткий запис спогадів”, що вийшла у видавництві “Смолоскип”.

На запитання, як до миролюбного галицького йога ставилися його друзі з-поміж не завжди миролюбних бандерівців, якими були переповнені табори, він відповідає: “Конфліктів не було, але дивилися на мене як на якусь примху. Всерйоз це ніхто не сприймав.”

Практикуючи йогу, Євген Грицяк займався і теоритечною роботою: у вільну хвилину почав перекладати з англійської “Автобіографію йога”, оригінал якої спочатку переписав собі до кількох зошитів. На той час книжка індійця Йогананди була вже перекладена 12-ма мовами.

Рукопис українського перекладу нині звіряють з оригіналом у видавництві Йогананди в США. Можливо, книжка нарешті вийде друком цього літа, прогнозує пан Грицяк.

Сьогодні Євген Грицяк, який живе біля Снятина на Івано-Франківщині, каже, що завдячує своїм довгим віком “тільки йогам”. Здоров'я вже не дозволяє йому робити фізичні вправи, але чоловік продовжує займатися медитацією.

“Я порушую всі правила, бо не можу довго сидіти в одній позі, тому обкладаюся подушками в ліжку, - сміючись розповідає 86-річний йог. - Але результати є”.

Новини на цю ж тему