Шпаргалки: паперовий фундамент української освіти

Студенти

Коли на початку 2000-х тодішній студент Ігор Непийвода перебрався з Тернополя на навчання до Німеччини, йому довелося відкинути традиційні українські цінності і швидко пристосуватися до суворої системи німецького порядку й дисципліни.

Ані в Кільському університеті ім. Альбрехта, ані у Вільному університеті Берліна, в яких випало навчатися українському студентові, про списування чи шпаргалки на іспитах не могло бути й мови. На це просто не було часу.

У розмові з ВВС Україна колишній студент згадує, що під час іспитів у німецьких вишах на роботу відводиться рівно стільки часу, скільки потрібно студентові, який добре знає матеріал. А порушників правил чекає в кращому випадку перездача, а в гіршому – відрахування з вишу.

Пан Непийвода, який нині живе у Відні, згадує, що під час іспитів з математики і статистики на столах дозволяли мати лише калькулятор, ручку, аркуш паперу і пляшку води.

"Якщо виявляють у тебе на столі сторонні речі, то забирають тест, і ти вже вільний. Здаєш те, що встиг написати, і виходиш, - розповідає він. - Якщо це буде справді шпаргалка, то екзамен ти не склав".

Схожі правила діють і на іспитах з інших предметів, таких як правознавство. Формально студентові дозволяють користуватися довідниками, але на практиці це не допомагає.

"Ти не встигаєш користуватися нічим, крім своєї голови", - каже колишній студент і порівнює ситуацію з навчанням у Тернополі. Там, навіть якщо студентів ловили на списуванні, в них просто відбирали шпаргалки. В найгіршому випадку - виганяли з аудиторії.

А шпаргалки в тернопільських студентів – це не записки з формулами чи датами, а мікроброшурки з відповідями на всі білети, надруковані дрібним шрифтом накладом кілька десятків примірників. Щоб і собі було, і на продаж, згадує Ігор Непийвода.

Виключення за плагіат

За минулі десять років проблема з нечесними методами навчання, яка тісно пов’язана з загальною корупцією в Україні, не стала менш гострою, кажуть експерти. Вона поширена і в середній школі, і серед студентів, аспірантів та докторантів, просто використовуються інші терміни: те, що раніше було списуванням, згодом називають плагіатом.

Особливо академічне середовище обурене тим, що плагіатом грішать навіть урядовці, які не несуть за свої провини жодної відповідальності.

"Як будь-яка громадянка України, яка мала дітей і внуків, які вчаться, я можу сказати єдине: якість освіти знизилася порівняно навіть із часами до незалежності. І одна з найбільших бід - це дійсно відсутність культури навчання", - сказала ВВС Україна Людмила Шангіна, директор соціальних програм Центру Разумкова.

За її словами, жоден виш в Україні так і не зумів остаточно побороти таке поширене явище, як "скачування" рефератів і курсових з інтернету.

Доктор філологічних наук Василь Лучик з Києво-Могилянської академії (НаУКМА) вважає, що деякі вузи все ж борються з цією проблемою ефективніше, ніж інші. Порівнюючи свою роботу в Полтавському та Кіровоградському педуінверситетах і в НаУКМА, професор Лучик каже, що в Могилянці були випадки, коли студентів відраховували за плагіат.

Пані Шангіна згадує, яким було ставлення до плагіату на філософському факультеті Київського університету ім. Шевченка, де вона навчалася в 1970-х роках. З 50-и людей, які вчилися з нею на курсі, факультет закінчили лише 35 – решта або самі покинули навчання, або їх виключили за неуспішність.

"Тоді не було інтернету. Ми читали дуже багато книг, але наші викладачі читали ще більше. Будь-яке списування – і ми вже мали доволі серйозні неприємності, аж до виключення", - каже соціолог.

А щоб звинуватити в плагіаті науковця, який подає роботу до наукового видавництва, достатньо було знайти в його тексті чужу цитату з 14 слів, джерело якої автор "забув" вказати.

Найважливіша професія

За словами пані Шангіної, починати боротьбу зі списуванням у навчальних закладах потрібно з верхів – з чиновників, яких піймали на плагіаті.

"Пересічна особа буде поводити себе так, як поводять лідери, це - ази соціальної психології. Якщо наші лідери не вважають це за злочин, навіть за порушення правил поведінки, то нічого ми з цим ніколи не зробимо", - каже вона.

Часто у нечесних методах навчання задіяні і нижчі ланки адміністративного ланцюжка – адміністрація декотрих вишів, додає професор Лучик.

За його словами, коли він працював у Полтавському педагогічному університеті в 1980-х роках, адміністрація навчального закладу "буквально давала рознарядки" викладачам щодо кількості відмінних, добрих і задовільних оцінок.

"Відсоток відхилень допускався, в іншому разі викладачі дуже серйозно потерпали від керівництва", - згадує професор Лучик.

Така практика поліпшення статистики діє в деяких вишах і нині, каже викладач.

Пані Шангіна називає ще одну причину, через яку викладачі крізь пальці дивляться на студентів-порушників – низька зарплата, яка не відповідає навантаженню педагогів.

"Це як у тому анекдоті: якщо ви думаєте, що ви мені платите, то думайте, що я на вас працюю", - каже експерт.

Ситуацію погіршило ще й те, що за минулі роки кількість вишів в Україні зросла набагато швидше, ніж кількість педагогів. Відтак, отримуючи невеликі зарплати, вони змушені ще більше працювати.

Тим часом Ігор Непийвода з Відня згадує, що професори, які викладали йому в німецьких університетах, отримували зарплату майже втричі вищу за середню: 7-8 тисяч євро.

"Був такий професор Клаус Сеґберс, який викладав у мене політологію. І він запрошував студентів до себе на віллу на вечірні дискусії. Можете собі уявити: вілла в Західному Берліні, дуже круто. Стара аристократична вілла", - згадує він.

Винуватцем зубожіння українських викладачів пані Шангіна називає владу, яка зробила дві найважливіші професії – лікаря і вчителя – найменш оплачуваними в країні.

А професор Лучик ділиться власними думками щодо зв’язку цих двох спеціальностей: "Ми зі своїми колегами іноді говоримо, чи хотів би хтось з таких студентів чи викладачів (які допускають плагіат – Ред.) потрапити до лікаря, який не навчався по-справжньому, а закінчив медичний університет за шпаргалками, проханнями і дзвінками?"

Новини на цю ж тему