Автотерапевтичний роман: рецензія на книгу Юрія Макарова

Юрій Макаров. "За чверть десята". Київ, Нора-друк, 2013.

Юрій Макаров. "За чверть десята". Київ, Нора-друк, 2013.

Кожному з нас знайоме почуття безсилої образи, коли навколо чиниться несправедливість, а ми нічогісінько не можемо вдіяти. Юрій Макаров вибудував вочевидь автотерапевтичну ситуацію, давши своєму героєві незвичайну здатність.

Отож, немолодий успішний університетський викладач раптом усвідомлює, що його прокльони неухильно збуваються. От уже де відповідальність за Слово, і то не метафорична, а цілком реальна!

Микола Павлович був не надто травмований тягарем, хоча почав обачніше ставитися до сказаного й пильніше аналізувати власні негативні емоції. Тим більш, що в житті самотнього вдівця, котрий, як сам вважає, щасливо уник найприкріших життєвих випробувань і втрат, принаймні зміг зреалізуватися професійно, зберегти кохання, - зайшли неочікувані зміни.

Роман з юною студенткою Настею змінив усталений життєвий плин, змусив переоцінити звичні вартості. Такі от пікові ситуації спонукають до спогадів.

І в романі "За чверть десята" до найкращих епізодів належать якраз віньєтки з шістдесятих – сімдесятих. Конфлікти з батьками, пісні Елвіса Преслі й Іва Монтана, флер не зовсім толерованого в тоталітарному радянському соціумі захоплення іноземними мовами й західною культурою загалом... "Нестримне бешкетне бажання виділитися, але так, щоби це все-таки не сприймалося як протест, тільки легенька фронда". Утім інтелектуальні й культурні пріоритети вже ставили героя роману в особливе становище в радянському оточенні. Маргінальність як привілей і відчуття належності до еліти.

Однак при підведенні таких от попередніх підсумків не можна не задуматися про втрати. Адже романтичні шістдесяті – сімдесяті – це ще й інтелектуальний вакуум, засилля цензури, тиск ідеології. І Микола Павлович не знає, як пояснити своєму американському внукові, що от була така "партія мазохістів", члени якої обговорювали на зборах твої стосунки з дівчиною і могли безкарно втручатися у приватне життя.

Те минуле не відійшло безвісти, воно й сьогодні про себе нагадує. Скажімо, візитом офіцера спецслужби, котрий вирахував причетність нашого героя до багатьох непоясненних пригод на Печерську. Ще б пак, прокльони ж збуваються.

Не дала завгоспиха проектора, доцент побажав їй лисою ходити – і на завтра рекламний щит упав бідоласі на голову. І з представником спецслужби розрахуватися теж нескладно, йому вже точно є що злого побажати. А от коли захищаєш дівчину від хуліганів, можна збрехати, що все сталося завдяки боксерському вишколу. Фантастична здатність ніби й вигідна, проте шкоди й клопоту від неї вочевидь не менше. А Микола Павлович цікавий і без того. Вже хоча б тому, що вміє з іронією дивитися на себе й на довкілля і не вважати себе самого центром світобудови.

Анотація книги "За чверть десята".

Більше матеріалів про цьогорічну премію читайте у спецпроекті Книга року ВВС - 2013.

Новини на цю ж тему