Перший млинець - не глевкий: рецензія на роман Катерини Бабкіної

Катерина Бабкіна. Соня

Катерина Бабкіна. Соня. Харків. Фоліо. 2013

"Соня" – це перший, умовно кажучи, роман молодої поетки Катерини Бабкіної. Насправді "Соня" таки не роман, а радше повість, але хто там тепер на що зважає. Ну, роман то роман.

І перший млинець, як на мене, не спікся глевким. Бабкіна вільно і розкуто веде розповідь, почуваючись у більшості описаних подій як у себе вдома, та й, власне, книга "домашня" попри численні мандри героїні. Треба зазначити, що таких творів, творів "про себе" і своє середовище останніми роками з’явилось у нас чимало й, часом, важко розрізнити де хто і про що. Згадаємо, скажімо, "Добло і зло" Карпи чи добре-таки написані романи "Кляса" та "Пацики" Вольвача та Дністрового чи "Таємницю" Андруховича-старшого. Ну, і ще, ще, ще.

У тому нічого поганого немає, хоча письменники різні, а досвід подібний, бо час один на всіх і країна з її реаліями єдина, а подібне тягне за собою подібне ж.

Ще однією прикметною ознакою сьогоднішньої – надто молодої – прози є до певної міри безсюжетність. Тобто сюжет – плин часу. У Катерини Бабкіної сюжет – подорож. А на подорож вже нанизуються обов’язкові й не дуже події. Видавнича анотація до роману здалась мені настільки цікавою, що наведу її повністю: "Соня" – дебютний роман найяскравішої української молодої поетки – це історія про любов, молодість, кордони, гомосексуалістів, євреїв, Німеччину, Польщу (так в оригіналі – Т.Ф.), Албанію, Чорногорію, Салоніки, контрабанду, молитву, інцест, вічне життя, заробітчанство, вагітність, пошук, Аллаха, чудеса та чотириста тисяч євро".

Вперше в житті бачу, як в анотації вдалось сказати, як мінімум, не менше, ніж у самому творі. А часом навіть більше, бо "про Польщу, Німеччину, Албанію, Чорногорію, Салоніки" в романі – фоном і по дотичній. А кордон – разок. А інцест був чи не був – авторка залишає на наш розсуд. Проте анотація – прекрасна. А роман буде цікавий тим читачам, які хочуть почути кілька історій із життя сучасної української молодої жінки і які не надто переймаються тим, для чого ці історії розповідаються і чи правдоподібні вони або не дуже, і чи є за подіями те Щось, заради якого і друкуються історії, які могли б залишитись предметом усної народної творчості в інакшому разі.

Але, очевидно, твір Катерини Бабкіної є спробою – хай на перший раз і не дуже виразно відчутною – говорити про неприкаяність сучасної молодої душі, про пошуки чогось іншого, кращого та змістовнішого, ніж довкола тут і тепер, намагання знайти долю і Бога. Ну, Аллаха, Аллах із ним.

Окремо хотів би сказати й про певну кон’юнктуру, яку бачу не лише в нашої авторки, а й у багатьох її колег. Якщо кількома десятиліттями тому кон’юнктуру і "мистецькі пріоритети" визначала тоталітарна держава, то нині – мода: нескінчені гомосексуалісти, інцестники, натурали з широкими ліжками на спинах, переможно крокують сторінками нашої (та й не лише нашої) малої і великої прози. А ненормативна лексика скоро стане більш нормативною, аніж нормативна. І біда не в тому, що вони герої такі, як є, а біда в тому, що вони більше нічим – окрім як цим – не займаються. Ну, розкажіть мені про гомосексуалістів Нурієва, Лорку, Чайковського, але хай вони крім цього будуть геніальними балетними, поетами чи композиторами.

"Соня" є така як вона є. Я не збираюсь тут нікого повчати чи спрямовувати. Я сказав про те, що прочитав. А те, що мені хотілось би… Ну, мало чого мені хотілось би…

Анотація книги "Соня".

Більше матеріалів про цьогорічну премію читайте у спецпроекті Книга року ВВС-2013.

Новини на цю ж тему