«Сонячний зайчик» Зоряни Лебедівни

Авторка першої книги «Крок у світло» Зоряна Лебедівна ще у тому ніжному віці, коли межа світла і тіні чітко розрізняється. Присутня класика жанру – добро перемагає зло «попри» і «завдяки». Віра в існування дива в реальному житті, очевидно, й спонукала школярку, ученицю «Києво-Могилянського колегіуму», до написання містично-феєричного твору. Авторка сповна конкурує з дорослою прозою.

Помітно, що Зоряні вдалося створити захопливий сюжет: тримати у дражливій напрузі читача від першої до останньої сторінки. Так, на мою думку, вміли «поставити в залежність читача – а що далі?» Володимир Винниченко («Чорна Пантера і Білий Ведмідь») в XX столітті (Зоряні також вдалося добре виписати сутність сімейних стосунків, попри свій юний вік: «Він лагідно оповив її рукою за талію й через секунду в кімнаті вже нікого не було. Дружина лише встигла подумати: «Щось він дивний сьогодні»; «Він з неприхованим подивом 16-літнього хлопчиська витріщався на дружину, що осідлала його шафу. – Ах, любий, дбаю про чисте повітря для тебе, ‑ вона, тримаючи ганчірку в руках повернула до нього голову. Граційно зіскочила з полички, наче кішка, приземлилася і підбігла до Миролюба, але на півкроці зупинилася, ніби засоромившись. Він дивився на неї зачарованими, мовби задурманеними очима. Ступив і обійняв тендітну постать. З-за чоловікового плеча визирало її усміхнене обличчя. Пробачив.») та нині сучасниця Зоряни, але досвідчена письменниця, Ганна Ручай («Школа №13»), де, як і в Зоряни, відтворено дитячі переживання: «Вона була всього за кілька кроків від нього. Зненацька щось наче обірвалося в районі пупка, земля під нею пропала – і дівчина стрімко шугнула вниз. Усередині все переповнилося холодним жахом, у лічені секунди вона зрозуміла, що от-от буде поворот – і вона вріжеться у стіну!»; «Любі мамо і тату, зі мною все гаразд. Я у вежі з годинником, але вийти не можу» («Крок у світло»).

Авторський текст з дещицею домислу розрахований на аудиторію молодих людей, таких романтиків, як і сама Зоряна. Отак, швиденько пробігаючи очима рядки книги, ніби розмотуєш клубочок неймовірно-загадкової теплої історії. Молодіжне «чтиво», яке має вдалу назву, і спонукає самому вийти із темряви у світло.

Книга про те, як важливо кохати взаємно. Допитлива героїня книги Анна намагається збагнути таємницю свого родового дерева. Вона жертвує своїм життям, щоб дізнатися більше про загадкову годинникову вежу, яку побудував її пра-пра-пра…дідусь. Одного дня Анна потрапляє всередину цієї вежі і там лишається назавжди, адже зустрічає в ній Найдена – того самого пра-пра- прадідуся… У вежі все механізовано і час там спливає по-іншому. Родове Прокляття залишило Найдена у молодому віці. Це кара небесна від Богдани, дівчини, яка покохала Найдена. А він любив Алолу, дівчину із світу Світла… Кохання не пробачає невзаємності і проклинає весь рід Найдена. Анна, зі слів Найдена, який, за родовим прокляттям, мусить жити у власноруч побудованій вежі, ‑ Обрана. Вона й має врятувати свою родину від сонної хвороби, яку Богдана накликала на рід Найдена через те, що він проміняв її кохання на будівництво вежі.

Героїня книги «Крок у світло» – це не Аліса в задзеркаллі, а дещо драматичніша персона, яка має врятувати і родину, і місто з вежею годинника на 24 поділки. Як це станеться, можливо, дізнаюся у другій книзі авторки Зоряни Лебедівни… Чекатиму!

Новини на цю ж тему