Зразкова інтелектуальна проза: рецензія на книгу Костя Москальця

Костянтин Москалець. "Вечірній мед ". Київ. "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га". 2013.

Костянтин Москалець. "Вечірній мед". Київ. "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". 2013.

Якщо у нас і є зразкова інтелектуальна проза, есеїстка, то це, безумовно, Кость Москалець. Я давно слідкую за його творчістю і, як не дивно, не так за поезією, як за прозою. Завжди досить легко говорити про те, "за що" тобі не подобається слабка книжка, аніж сформулювати "за що" тобі подобається сильний твір.

По-перше, проза Москальця (а це і роман "Вечірній мед" і повісті "Зірка на ім’я Марія" та "Досвід коронації" і низка есеїв) приваблюють своєю багатоплановістю, "багатоповерховістю" смислів, не лінійністю, а швидше об’ємністю зображуваного. Доволі часто чуємо класифікацію: проза – це "про що", а поезія – це "як". У Москальця – чудовий синтез і збалансована бездоганним смаком рівновага оцих "про що" і "як". І без блискучого "як" важко уявити блискуче "про що".

Першим поглядом, скажімо, "Вечірній мед" – це такий богемний роман, мало не документальна (багато героїв пізнавані попри псевдо, а багато просто взяті до роману під справжніми іменами) розповідь про часи українського лихоліття 90-х. Правда, українське лихоліття прикметне тим, що не закінчується ніколи.

Але це роман і про чоловічу дружбу, і про життя митця, того митця, який завжди стоїть осторонь лизоблюдства, підспівування і взагалі хору продажних "колег", і про справжнє, а не галантерейно-цукеркове кохання і, зрештою, про глибинну самотність. При тім Москалець, пишучи про самотність, не називає її, не товче по десять разів на сторінку: "Який він самотній, який він самотній, який він…". Просто, читаючи "Вечірній мед" чи (виходячи за береги "галамагівської" книги) "Келію чайної троянди", ти шкірою відчуваєш самотність героя. І не важить – ця самота комфортна для героя чи нестерпна, вона є і все.

Історію спалення Костем Москальцем своєї книги я почув ще до того, як прочитав роман. А може, ще й до того, як він його написав. Ну, подумалось, ще одна весела алкогольна пригода, яких у мого покоління вистачало. Але в романі ця подія набула величезного символічного значення при збереженні легкого іронічного та й все (на перший погляд) її викладу. А що вже фантазії Бамбули – то й взагалі подія підсвічувалась майже вселенськи-космічним світлом. Гадаю, колись хтось з дослідників літератури відстежить процес спалення рукописів, щоденників, книг українським письменниками від Гоголя до Москальця, і москальцеве "спалення" буде її-бо не з найгірших.

Про есеї з "Людини на крижині" писано багато, тож, поділяючи захоплені відгуки, маю зазначити (чи повторити), що ця і така есеїстка – то повноправна художня література, яка дуже органічно заплітається у жанрово різноманітну, але художньо органічно цілісну творчість Костянтина Москальця.

Випадають, як на мене, з цього поля лише – місцями гарні, а місцями дещо надумані – "Фрагменти знищених і вцілілих блогів". Ну, хоча би це: "Мені здається, що глобальне потепління – це наслідок катастрофічно великого викиду непотрібних слів у ноосферу" і далі – хай і самоіронічна, проте – поза: "І для того, щоб зменшити спеку, я мушу замовкнути першим".

Ну, "прикопатися" можна до якого завгодно твору.

А висновок однозначний: "Вечірній мед" – це, без сумніву, одна з найкращих книг, виданих цього року.

Анотація книги "Вечірній мед".

Більше матеріалів про цьогорічну премію читайте у спецпроекті Книга року ВВС-2013.

Новини на цю ж тему