Демони і люди: рецензія на книгу Любка Дереша "Остання любов Асури Махараджа"

Всім нам потрібне щось. Щось, заради чого робити все інше. Мотиваційна морква, за якою можна тягнутись вперед – йти, долати, одну за одною, усі перешкоди. Не важливо, що це: кохання, жадоба до слави, тяга до знань… Що б це не було – воно дає можливість людині зростати над собою.

Чи ба, демону.

Сюжет тішить певною передбачуваністю: науковий співробітник Асура Махарадж (нагадуємо: демон) під час дослідження закохується у дівчину Дашу з Землі, заради якої залишає своє затишне підземне царство, стає людиною, помирає, потрапляє до найвищого божественного керівництва, змінює світ, повертається на Землю, видає бестселлер про власне життя і на останніх сторінках книги зустрічається-таки знову зі своєю Дашою.

Усе відбувається в Нью-Йорку. Це викликає чистий, рафінований когнітивний дисонанс. Український письменник пише українською для українського читача, вихваляючи іншу країну (в нашому випадку – Америку). Враховуючи розмах сюжету це тільки збільшує масштаб епічності. Виходить, є всі ці пекла з демонами та нечистю, небеса з мудрецями і німфами, і – вона: Америка, країна свободи, офіс представництва людства та головна арена, де розгортаються значущі.

Пом’якшити ефект, певно, мала любов головного героя, Даша, українка з надзвичаною вродою, красивим (і польським) прізвищем Стефанівська та екстрасенсорними здібностями. Щоправда, Даша – барабанний дріб – сліпа. Ще й зі, схоже, комплексом меншовартості, адже реагує на появу Асури в типовий жіночо-підлітковий спосіб: втікає після першого ж спільно проведеного вечора, не з’явивляється на зустріч, пояснюючи це тим, що він – Асура - "освічений і розумний", "смиренний і повний чеснот", а вона - "без знань і досконалості", "пропаща блудниця, нікчемнішої за яку немає в усіх трьох світах", "жовчна і заздрісна", "не варта й пилинки" з його ніг - одним словом, послідовно впадає в гординю марнославства і самолюбування зі знаком мінус. Все це – ігноруючи той факт, що Асура (а за сюжетом вона ж вірить йому ) прийшов на Землю тільки заради неї. І, якщо брати до уваги, що Даша є єдиною українкою в тексті, коли всі інші персонажі або взагалі не люди, або американці, тож фактично уособлює собою Україну.

На допомогу приходить сам автор, і в інтерв’ю Бі Бі Сі розповідає, що це – боллівудська притча, а Нью-Йорк обрав – бо місто називають "яблуком". І це все алюзія на біблейне, власне, яблуко, з якого і почалась людська "санта-барбара". Притчею ж пояснюється і однобока ідеальність головного героя – все для того, щоб читач міг досягти катарсису, спостерігаючи перфектного персонажа та очищуюючи власні почуття.

Але саме через відсутність плям на цьому сонці Асура здається несправжнім. Як і світ книги, спершу. Не вистачає опису, як це все працює. Більше схоже на похапцем змайстровану декорацію ніж Всесвіт, що злагоджено функціонує. А саме в такий всесвіт ми віримо. В такий всесвіт хочеться вірити. І, власне, такі всесвіти Любкові Дерешу вдавались, раз у раз, у попередніх роботах. Певно, бо фундаментом для них були українські реалії, які оточували його, в той час коли в історії про демона все відбувається спершу у фантазійному світі, а потім - у чужому для більшості українських читачів просторі: американському.

Після втечі Даші історія розвивається активніше. Наче автор цього і чекав, і наче йому стає цікавіше. Тому читачу – теж. Книга затягує, щоб закінчитись ефектною ідеєю, яка захоплює свідомість ще на якийсь час: немає ні знання, ні незнання. Тільки голос у серці, який кудись кличе.

Хоч назва книги "Остання любов Асури Ахараджа", з’являється Даша не так часто. З Асурою вони зустрічаються двічі: коли він потрапляє на Землю, і у самому кінці, як логічне завершення його подорожі. Але вона постійно присутня у словах і діях героя, як ідея, стимул виповзти (він же з тілом змії) зі звичного для нього світу.

Автор закликає сприймати історію як алегорію. Тож "Даша" - це також й інша назва для великої ідеї, сильного почуття, яке сподвигає людину робити щось, можливо навіть божевільне на перший погляд, щоб перевести її на інший рівень. Адже без такої потужної сили, як почуття Асури до Даші, – без цього індивід навряд чи залишить власну зону комфорту, навіть якщо вона не дуже або зовсім не комфортна. Знайоме зло завжди здається кращим за незнайоме.

Можна розглядати це й з іншого ракурсу. В назві книги йдеться про "любов", що має значно ширший ряд означуваних речей, аніж у випадку, якби би це було "кохання Асури Махараджа". За розповіддю самого головного героя, Даша спричинила народження у ньому нового почуття, співчуття до всього живого, любові у її абсолютному, чистому, духовному значенні. Вона стала триггером. Все інше головний герой зробив сам, думаючи про Дашу, згадуючи Дашу, йдучи на її голос, який звучав у нього всередині. Тож просто її існування і першої появи могло б бути достатньо.

Але без їх зустрічі в кінці книги не було б геппі-енду. А зважаючи на те, що притча боллівудська, ще й все відбувається у найбільшому місті країни, що придумала геппі-енди, це було б занадто сильним розривом шаблону.

Новини на цю ж тему