Про малих дітей, дорослих людей і… не тільки: рецензія на "Обережно, діти!"

Роман "Обережно, діти!" отримав призове місце у номінації "Прозові твори для дітей" на конкурсі "Коронація слова – 2012". Уже це однозначно засвідчує, що книга Марії Ткачівської містить чимало переваг не тільки у зіставленні з тими рукописами, які оцінювало компетентне журі, а й у порівнянні з опублікованими раніше чи зараз творами для дітей багатьох сучасних авторів.

Відразу ж хочу зазначити, що для юних читачів писати набагато важче, ніж для дорослих, адже діти не сприймають таких нібито важливих критеріїв, як "маститий автор", "соромно недооцінювати справжню літературу", "найпопулярніший письменник наших днів", а до того ж, тонко інтуїтивно вловлюють, де на сторінках художнього твору автор кривить душею або опускається до набридливого моралізаторства, де применшує можливість дитини розуміти й оцінювати в житті практично все. А ще дитині, на відміну від дорослого читача, нема потреби хвалитися у престижному товаристві прочитаним (або й не прочитаним, але таким, що у всіх на слуху, тому соромно не підтримати розмову) твором. Юний читач, власне, сучасний учень поза шкільною програмою добровільно читатиме лише те, що для нього особисто справді цікаве.

А ще видатний літературознавець Кость Волинський недарма наголошував: "Гадаю, що секрет успіху письменника полягає в його особливій любові й повазі до дітей". Повага до маленького читача й такого ж юного літами літературного героя з боку автора твору обов’язкова. Митець, який творить для дітей, мусить сприймати такі умови як належне й достеменно розуміти, що тільки дотримуючись їх, зможе в часи свого тріумфу подумки приміряти лаври тих визнаних попередників, твори яких з насолодою читає кожне наступне підростаюче покоління. Згадаймо, для прикладу, затерті від частого користування обкладинки бібліотечних книг Оксани Іваненко, Всеволода Нестайка, Євгена Гуцала, Ярослава Стельмаха. Водночас писати про дитинство – це ще й самому письменникові завжди заново переживати пригодницьку казку, а його героям – безпосередньо розкошувати в ній. Євген Гуцало з цього приводу зробив філософське узагальнення: "Дитинство – найцікавіша пора, саме та пора, коли майбутнє життя – ще попереду, коли воно ще не пізнане і його кортить пізнати, коли воно – ще не розгадана загадка, лиш обіцянка – неодмінного дива".

Динамічна й надзвичайно цікава розповідь у романі "Обережно: діти!" ведеться від імені восьмирічного Марка, шибеника й водночас допитливої й як на свої зовсім юні літа досить цілісної й оригінальної особистості. Вже з першої сторінки авторка завойовує симпатію читача тим, що головний герой її книги мислить так, як тисячі його ровесників, і натикається на такі ж неподоланні проблеми у стосунках з дорослими, як і тисячі інших дітей, батьки яких принципово не беруться потурати їхнім забаганкам нібито з точки зору логіки, а насправді лише з позиції дорослої людини: хто відповідатиме за наслідки, де гарантія, що дитина справиться з узятими на себе обов’язками, навіщо зайві клопоти?!! Тож маємо типову картину: "Уяви собі на сьомому поверсі собаку", – щодня тлумачить моя мама. А я уявив – і нічого… "А хто буде щодня зранку її вигулювати? Знаєш, о котрій годині треба вставати? О шостій. А я о сьомій тебе до школи добудитися не можу". До школи – це зовсім по-іншому. От якби у мене був собака, мені б зранку ніколи не хотілося спати".

Філігранне розуміння настроїв дитини, знання дитячої психології авторкою роману у романі "Обережно: діти!" принесли належні плоди. Чого тільки вартують такі одкровення малого Марка: "Моє улюблене заняття – комп’ютер. Моя мрія – грати на комп’ютері двадцять чотири години на добу. Ну, можна виділити шість годин на сон, п’ятнадцять хвилин на туалет, п’ять з половиною хвилини на їжу й годину на телевізор (бажано після п’ятої)", "У мене є сестра Софійка. Найбільше мене дратує те, що вона мене випередила. Народилася перша, і тепер я не можу бути їй старшим братом", "Іноді так важко бути розумним!", "Моїм вихованням займався дід. Ледь не від народження. У мами завжди було море роботи. Так вона казала. Я ще не бачив того моря, але розумію, що це щось таке, куди втікають на відпочинок. Поки мама з татом відпочивали, я – ріс" (як тонко проінтерпретовано здогад змученого обов’язками няні дідуся, що подружжя залишило маля на його руки лише з тієї причини, щоб займатися легшою роботою!), "Я б не заперечив, якби мене взагалі забрали із садка. Та що поробиш, батьки!", "Мені здавалося, що новенькі – це тільки ті, які щойно народилися", "Найбільше в садку я не люблю їсти. Якби я був президентом, я б відмінив у садку обіди", "Усі діти чомусь мусять ходити до школи", "Знаю, що не можна, але ж так хочеться!", "Я любив приходити до школи о восьмій. Тоді є багато часу, щоб погасати". Юні читачі отримують нагоду приміряти до власних стосунків із друзями стосунки його дитячого товариства, побувати разом із Марком у селі, навчитися ставати милосердним, дорослішати, співчувати, жаліти, переживати, а не тільки безтурботно веселитися та бешкетувати.

Книга Марії Ткачівської дуже цікава, весела, розповідь сприймається легко, текст читається з величезним задоволенням. Особливою знахідкою авторки, як на мій погляд, став розділ "Моє народження (до і після)". Подібного в українській літературі я ще не читала. Цю частину книги варто рекомендувати майбутнім мамам. Та й узагалі, дорослим ніколи не завадить перечитувати книги для дітей, адже й незабутній Павло Загребельний колись писав: "У дитинство ніхто не може повернутися, воно дається тільки один раз, як і саме життя, в цьому його неповторність і вічна привабливість". Заслуговує похвали мова роману, вдалі діалоги, кумедні ситуації. Тож на завершення скажу, що роман Марії Ткачівської "Обережно: діти!" цілком заслуговує премії і широкого розголосу, адже щоб твір прочитали юні читачі, про його існування обов’язково мусять знати дорослі.

Новини на цю ж тему