Роман з багатьма невідомими: "Фрау Мюллер не налаштована платити більше"

Наталка Сняданко. "Фрау Мюллер не налаштована платити більше". Харків, Клуб сімейного дозвілля. - 2013.

Історій, розказаних в романі Наталки Сняданко "Фрау Мюллер не налаштована платити більше", в принципі, могло б вистачити на декілька романів. Історії українських заробітчан – а точніше, заробітчанок, - виринають одна за одною, розказані контрабандистками цигарок, нелегалками - прихожанками греко-католицької церкви, іноземцями, що переймаються їхньою долею і навіть надруковані в берлінській газеті.

Саме з історії про самогубство української заробітчанки починається ранок головної героїні роману – Христини, колишньої вчительки музики з Західної України, яка впізнає в фігурантці кримінальної хроніки свою подругу Соломію. Між першою та останньою сторінками роману розгортається портрет цілого покоління – ба навіть кількох поколінь українських жінок, що подалися на заробітки до Європи. Малоосвічені чи інтелігентні, сімейні чи самотні, з села чи з міста – всі вони об'єдані своїм нелегальним становищем і бажанням заробити грошей, що віднедавна стало неможливо у них на батьківщині.

Від зав’язки до розв’язки авторка примудрилася переказати з добрий десяток жіночих історій, кожна з яких розкриває якусь нову грань в житті української нелегалки за кордоном. Тут – і мовчазна згода на сексуальне обслуговування "роботодавця", і втрата заробленої за місяць зарплатні через особливу прискіпливість господарів до прибирання, і розбиті сім’ї, і покинуті діти, і не завжди вдалі шлюби з європейцями, і відбирання дитини у матері її новим чоловіком і свекрухою, і, і, і… Здається, Наталка Сняданко дуже не хотіла впустити бодай найменшу деталь, найкоротшу історію заробітчанського життя.

Мені особисто дуже імпонує те, з якою точністю авторка передає мову своїх персонажів. Те, як людина говорить, може розказати про неї дуже багато. Очевидно, авторка це розуміє, тому що мова її персонажів настільки жива, що, наприклад, читаючи монологи жінок, що їдуть з цигарками в автобусі, ловиш себе на тому, що начебто сидиш на сусідньому сидінні. Однак вражає навіть не це, а та буденність, з якою ці жінки розповідають про те, що мало б трактуватися як щось жахливе – повне безправ’я, постійний страх, невдячна праця, вимушені аборти, викидні, інсульти і ще багато чого, про що вони розповідають рівно доти, поки їде автобус.

На відміну від сільських жінок, що, як правило, покинули вдома чоловіків-пияків, головна героїня та її подруга – самотні містянки, що лишилися "біля розбитого корита" після закриття музичної школи, де обидві вчителювали. Однак вони не просто колеги, а ще і лесбійська пара, яка живе за власноруч визначеними законами. І у Соломії, і у Христини можуть бути інші жінки або й чоловіки, однак це не заважає їм дружити і час від часу кохатись.

Тема гомосексуальності пронизує роман практично наскрізь. Окрім головних героїнь, лесбійкою є німкеня-юристка, що допомагає українкам легалізуватися. Згодом виявляється, що батько Соломії був геєм і це стало відомо, коли Соломії було 11 років. А колишній коханець однієї з жінок, що наймала Христину прибирати, іде до іншого мужчини. Сняданко розказує про це все без надриву, без надмірної драми чи патетики – просто так є. Як і в реальному житті. Більше того, виявляється, що українські жінки, виїхавши по той бік колись "залізної завіси", бачать життя в набагато ширших його проявах – заодно і відкриваючи в собі притлумлену сексуальність, якої раніше просто не могло бути.

Все це густо приправлено дитячими травмами кожного героя, які мали неминучий вплив на їхні характери, сексуальність і загалом ціле життя. Хтось ходить з цим до психотерапевта, хтось – бачить нічні кошмари і не може побудувати ніяких тривалих стосунків бодай з ким – чоловіком чи жінкою, немає різниці.

Окрім соціального і психологічного зрізу, є в романі і історичний – розповідь українки, яку перевіз до себе легалізований в Німеччині син. Історія українського заробітчанства і еміграції почалася давно, і про перші її хвилі оповідає Соломії Ганна Копириць. З її оповідей постає правдива, неприкрашена історія західноукраїнського села від початку ХХ століття і аж до закінчення Другої світової війни.

Загалом, Наталка Сняданко провела дуже копітку і об’ємну роботу, звівши під однією обкладинкою стільки історій, розказаних стількома різними діалектами і про такі різні часові періоди. Щоправда, як виходить так, що героїня газетної замітки залишається, врешті, живою – не дуже зрозуміло. Та і Фрау Мюллер, окрім обкладинки та історії, переказаною безіменною заробітчанкою, не з’являється більше ніде. Може, того і не треба: подібна "Фрау Мюллер" є збірним образом, якого побоюється будь-яка українська заробітчанка. Це – не стільки "рушниця", яка практично не вистрелила, скільки певний архетип. Загальноєвропейська "Фрау Мюллер" не налаштована, вочевидь, не тільки платити більше, а і говорити, будучи героєм українського роману, вона просто є – і все. Сам же роман від цього своєї цінності не втратив.