Тої самої - про нас усіх: рецензія на книгу Тараса Прохаська

На обкладинці зображена стара вінілова платівка. По коли крутиться і множиться напис: "Одної і тої самої". Це – 100%-не "потрапляння" в сутність цієї книги – збірки есеїв Тараса Прохаська. Тому що про що б він не писав – про бесаги, про Франківськ, про своїх предків чи про власні роздуми – вони всі про одне і те саме. Про Україну і про нас.

Письмо Прохаська сполучає в собі речі прямо протилежні: впізнаваність і свіжість, стереотипність – і оригінальність, сповідальність – і художність, монотонність – і динамічність. Він уміє так вибиратьи тональність розмови з читачем, що ніколи не вчуваєш в його розповіді жодного не те що фальшу, ба навіть жодного нарочито художнього прийому, якогось, знаєте, "прикрашання", "підсилення" тощо.

Прохасько без надриву і надмірної патетики розповідає про те, як зустрічалися і розлучалися поміж войнами, імперіями та іншими історичними декораціями члени його родини з обох боків, про власний алкоголізм, про старий рояль, і всі ці історії, зібрані під однієї обкладникою, не створюють відчуття випадковості, це – саме цілісна книга.

Думка Прохаська пов’язує в одне ціле роздуми про побутове і сакральне, причому одне пояснює друге і навпаки. "Давнє і вкорінене двовір’я, яке вбудувалося у генетичний код, стало основною причиною неспроможності впродовж століть створити власну державу".

В анотації книги зазначено "пареесеїстика, парапубліцистика". Можна довго сперечатися про жанрову приналежність творів Тараса Прохаська, однак простіше було б просто визнати, що він такий, який він є, і його книги знайдукть свого читача, до якого б жанру вони не були віднесені прискіпливим оком критиків. Це – метафорична сповідь, автобіографічна проза, художній есей, есеїстична публіцистика. Це – роздуми, які не дають готового рецепту, а змушують думати далі самим.

Анотація на книгу "Одної і тої самої".

Більше матеріалів про цьогорічну премію читайте у спецпроекті Книга року ВВС-2013.

Новини на цю ж тему