Режисер Ратій: Донбас неможливо почути

Ратій Копирайт изображения Aleksandr Ratiy

Олександр Ратій – молодий кінорежисер родом із Алчевська на Луганщині.

Свою попередню короткометражку "Поверненя" він знімав саме там. Документальна стрічка принесла йому перемогу на кінофестивалі "Молодість".

Останній фільм – "Прості речі" - режисер знімав уже в Києві, де живе останні 6 років. З ним він нещодавно повернувся із Каннського кінофоруму.

Незалежно від локації зйомок, каже Олександр Ратій, у своїй роботах він намагається передати саме ті тези, які нині силкується висловити Донбас. Вони, за словами митця, насправді є універсальними та зрозумілими як на Сході, так і на Заході.

В інтерв'ю ВВС Україна він розповів про наслідки недолугої культурної політики на Донбасі, причини сепаратизму і мову, яку готові слухати усі.

ВВС Україна: Як вас приймали у Каннах? Чи помітили ви особливий інтерес до України?

Олександр Ратій: Інтерес, звичайно, зараз до України підвищений. Ясна річ, що ніхто не шикується до нас у чергу. Тобто чим далі люди географічно від України, тим більше для них це все, наче із якоїсь Зімбабве - якась екзотика. А ті, хто ближчі до нас ментально і кордонами, більше переймаються ситуацією. Ті ж самі поляки, грузини. Але власне фільми, які ми привезли і показали, якоюсь мірою дозволили відчути європейській публіці те, що відбувалося. Їх зустріли з інтересом.

ВВС Україна: Про що ваша стрічка "Прості речі"?

Олександр Ратій: Це фільм про ситуацію, коли людина опиняється самотньою серед інших людей, в силу віку, якихось соціальних проблем. Тому що діти поїхали, у них своє життя. А з віком зв'язки заводити вже якось складніше. Нові друзі не з'являються, старі все йдуть і йдуть. І пішла остання. Вона йде на похорон. Донька цієї жінки, її подруги, у кінці похорону пропонує забрати мамині речі з собою. Пропозиція така, від якої відмовитися не можна. Вона їх забирає. Приносить додому цю валізу і вночі виявляється, що вона принесла додому не тільки валізу, а й щось іще. І ось навколо цього починає зав'язуватися весь сюжет.

ВВС Україна: Наскільки я знаю, вас на цей сценарій наштовхнув якийсь особистий досвід?

Олександр Ратій: Так, це була дипломна робота. Я шукав про що знімати. Приїхав в Алчевськ до батьків, ми з бабусею сиділи на кухні, вона розповідала мені історії... Потім сказала, що померла її подруга, тітка Зіна. І її донька віддала їй її речі. Вона поставила їх на балкон, тому що вони їй не потрібні, але викинути не змогла.

Мене пройняла ця історія. Пішла людина, залишив після себе щось ... А це нікому не потрібно. Виходить така дивна метафора на долю старих, які самі по собі є такими "речами". І я відразу кажу: бабуль, стоп, я пішов. І почав писати сценарій.

ВВС Україна: Попередній свій фільм ви знімали вдома, в Алчевську. Яка ситуація там зараз?

Олександр Ратій: В Алчевську зараз спокійно. Навколо там все це відбувається, але у них нічого такого немає. Звичайно, вибори у них не відбулися, тому що на всіх виборчих дільницях повісили листівки про те, що так звана ЛНР проти проведення виборів. І люди не проголосували. А коли референдум був, навпаки всі проголосували, всі ходили.

ВВС Україна: І як ваші батьки поставилися до того, що у них не було можливості проголосувати?

Олександр Ратій: Мама з цього приводу навіть написала другий у житті пост на Facebook. Це багато! Ну як? Без нас вирішив хтось щось. Звісно, люди відчули себе обділеними, покинутими якоюсь мірою. Вони особливо ніколи і не мали бажання голосувати, але у світлі останніх подій, що відбулися у країні, в головах, у суспільстві, їм хотілося це зробити якимось чином, утім їм цієї можливості їм не дали.

Дика суміш

ВВС Україна: У новинах часто чути заклики до решти України - почути Донбас. Як би ви могли сформулювати те, що саме зараз потрібно почути від Донбасу? І чи є взагалі, що сказати?

Олександр Ратій: Ні. Будь-який протестний рух, якщо він розумно побудований, повинен будуватися на творенні. Тобто не ми проти чогось, а ми за щось.

Візьмемо Євромайдан. Ми проти "злочинної влади", ми за інтеграцію європейських процедур, ми за побудову нового суспільства. А на Донбасі лише проти виходить: "Ми проти української мови, ми проти Яценюка, Турчинова та іншої "хунти", ми проти-проти-проти".

Донбас неможливо почути, тому що шумлять перешкоди суцільні. Люди чогось хочуть. Їм уже все це запропонували - буде вам, хлопці, і децентралізація, з російською мовою потрібно щось вирішувати. А далі? А далі прийшли люди з автоматами і почалися взаємовиключні вимоги. ЛНР оголошує війну ДНР. Ну, це цирк, махновщина суцільна. Що чути? Незрозуміло, що чути.

Копирайт изображения Aleksandr Ratiy
Image caption Кадр з фільму "Прості речі"

ВВС Україна: Чому так відбувається?

Олександр Ратій: Цей вірус у думках впроваджували ще з 70-х років, коли важка промисловість Радянського Союзу почала вже тихесенько програвати західній. На Донбасі зробили дуже простий хід конем: хлопці, ви робите дуже важливу справу, ви годуєте всю країну, ви заробляєте основні гроші у країні. І цей вірус досі існує. Хоча наша промисловість уже давно не заробляє цих основних грошей з урахуванням пільг і дотацій, переховування грошей через офшори.

Але ця думка вкоренилася дуже глобально - ось ми тут працюємо, заробляємо, а оглядаючи своє ханство, виникає запитання: а чому ми такі бідні тоді? І у них не виходить склеїти те, що причина їхньої бідності не у Києві, а в місцевих товаришах, які їх грабують. Зараз вони намагаються якимось чином дійти до цього.

От був Євромайдан - вони на нього дивилися збоку, і були впевнені, що це бандерівці і проплачені фашисти. А потім - раз - і Майдан зміг. Ну хто думав, що Янукович утече тоді? Ніхто не вірив у це! А товариші, які сидять у східній Україні, думають тепер: а як це без нас вирішили? Ми теж хочемо покерувати! Звідси пішов цей весь карго-культ із шинами, з бочками палаючими на початку травня, коли температура +20, з носінням бутербродів, тобто це повне копіювання процедур, які були тут, щоб зробити так само.

Але якщо в юрбі, яка стояла на Євромайдані, було безліч людей з двома вищими освітами, які могли цей протест скерувати у якесь більш творче русло, то там їх немає, там усі поїхали. І люди не можуть сформувати своїх вимог. Тобто енергія є, щось змінювати хочеться, а що змінювати, незрозуміло, до того товариші з телеканалів російських нашіптують, хто ворог, ось і виходить така дика суміш незрозуміло чого.

"Буття визначає свідомість"

ВВС Україна: Наскільки багато людей підтримують ЛНР?

Олександр Ратій: Досить багато. Наприклад, у моєї мами на роботі у відділі троє людей. На референдум ходили двоє. Усі, окрім моєї мами. Тож згідно з такою мікромоделю світу в Алчевську на референдум прийшли 66,66 відсотків населення.

ВВС Україна: Давайте про культуру. Як виглядали справи з нею на Донбасі до початку конфлікту?

Олександр Ратій: Я не знаю, чи можемо ми взагалі говорити про таке поняття, як культура Донбасу. Люди працюють у жахливих умовах, найважчих. Ніякої культури там немає абсолютно, і ніхто цим не займається. Як у перші роки комунізму грамотність насаджували, щось подібне потрібно робити зараз у примусовому порядку. Тому що будь-яка замкнута система прагне до деградації, а ця система замкнута вже 20 з гаком років, і деградувати вона буде дедалі сильніше.

Копирайт изображения Aleksandr Ratiy

ВВС Україна: Хто у цьому винен?

Олександр Ратій: У тому, що зараз відбувається на Донбасі, винен у першу чергу Київ, винні ми з вами почасти, приїхавши сюди. Тому що все, що було хороше, добре, вічне, креативне, зростаюче і таке, що розвивається, продукує цю саму культуру, звідти витискалося. Тому що у цьому східному князівстві, відданому на відкуп олігархам, був "договірняк" з Києвом - що Київ не втручається у справи ханства, ханство робить з холопами, що хоче. Ханство це існувало 20 років незалежності, варилося у власному соці. І тепер, звичайно, звідки там взятися патріотизму?

Патріотизм зростає на основі мови - це найпервинніший базовий граунд, а другий рівень - культура, яка зростає на цій мові. Мови там немає української. Немає мови, щоб народжувати культуру українську - немає культури української, щоб популяризувати мову.

Ось гурт "Океан Ельзи", вони круті самі по собі, і неважливо, якою мовою вони співають. І ти дивишся на них - так, вони класно співають, і яка українська мова класна у такому випадку. А там українська культуру сприймають на рівні цих гуртків в Будинку культури, де хлопчики у шароварах вискочили і дівчатка у віночках поскакали.

ВВС Україна: Але те, що зараз Донбас перейшов на мову зброї, напевно, свідчить про те, що культурного діалогу таки не вистачало?

Олександр Ратій: Я ж про це і кажу, що взагалі жодної культури там не було. Чи була хоч одна спроба зробити щось, окрім цих пафосних круглих столів? Візьміть два автобуси школярів і вивезіть їх до Львова. Познайомте з тамтешніми школярами. А тих відвезіть на Донбас. Нехай вони подивляться і теж зрозуміють, що людям живеться там несолодко. І вони некрасиві і не дуже освічені не від того, що вони самі такі, а через середовище. Буття визначає свідомість. І тиснутиме на тебе геометрія простору териконами замість смерек, і люди, які тебе тебе оточують, і робота тяжка, промисловість, заводи, які є мініатюрними моделями якоїсь армії чи в'язниці. Ось і весь культурний діалог.

Інтерв'ю записав Роман Лебедь