Як ЦРУ таємно публікувало Доктора Живаго

Кадр з фільму "Доктор Живаго" Копирайт изображения BBC World Service

Відомий роман Бориса Пастернака "Доктор Живаго" не публікувався в СРСР до 1988 року, оскільки у ньому завуальовано критикується радянська система. Саме з цієї причини ЦРУ хотіло, щоб радянські люди читали цю книжку, а тому організувало її найперше видання російською мовою.

На початку вересня 1958 року агент нідерландської таємної служби Йоп ван дер Вільден привіз додому найновішу зброю ЦРУ для боротьби з Радянським Союзом – у невеликому брунатному паперовому пакеті.

"Я й сама раніше працювала у розвідці, тож розуміла, що він мусив забрати і передати далі щось дуже важливе", – розповідає його вдова Речел ван дер Вільден.

Утім, це був не якийсь високотехнологічний військовий винахід, а книжка – примірник першого російськомовного видання "Доктора Живаго".

"Це була хвилююча подія. Нас цікавило, що буде далі – чи це спрацює?" – пригадує пані ван дер Вільден, яка облишила службу у британській розвідці MI-6 лише за рік до того, коли вийшла заміж і переїхала до Гааги.

У неї досі є ця книжка і обгортка, на якій рукою її чоловіка підписана дата – субота, 6 вересня 1958 року.

Цей примірник – частина тиражу, який він забрав у видавців і передав ЦРУ. Планувалося, що кількасот таких книжок будуть передані радянським делегатам Всесвітньої виставки, що проходила у сусідній Бельгії, у Брюсселі. Пастернак вже тривалий час вважався одним з кращих російських поетів і літературних перекладачів, тож було правомірно очікувати, що відвідувачі захочуть прочитати його єдиний роман.

Також були надії, що хтось відвезе цю книжку додому і дасть почитати друзям, а друзі розтиражують її засобами "самвидаву" і поширять ще у більших колах.

У нещодавно розсекречених документах ЦРУ, наведених у новій книжці, – "Справа Живаго: Кремль, ЦРУ і битва за заборонену книжку", – йдеться про велику цінність роману Пастернака "з точки зору пропаганди", а також його "беззаперечний зміст і здатність спонукати до роздумів".

"Ми можемо допомогти радянським громадянам замислитись: що не так з їхнім урядом, якщо літературну працю прекрасного російського письменника, найкращого з сучасників, не можна навіть прочитати у його власній країні", – написано в одному з розсекречених документів.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Перш ніж доєднатися до нідерландської таємної служби, Йоп ван дер Вільден був членом Руху опору

Роман розповідає частково автобіографічну історію російського лікаря і поета Юрія Живаго у тривожні десятиліття напередодні, під час і після революції 1917 р. Він уже одружений, коли закохується в іншу жінку на ім’я Лара, дружину завзятого більшовика. Далі сюжет слідкує за розвитком їхніх приречених стосунків і загалом їх долі, підхопленої круговертю монументальних подій того часу.

"Гуманістичний ідеал Пастернака, – кожен має право на приватне життя і заслуговує поваги як людська істота, незалежно від ступеня політичної лояльності та заслуг перед державою, – кидає різкий виклик радянській моралі, згідно якої особистість приноситься у жертву комуністичній системі", – написано ще в одному документі.

"Думаю, найбільше радянських керівників непокоїв сам дух роману", – каже Пітер Фінн, журналіст газети Washington Post і співавтор "Справи Живаго".

"Вони вважали, що він антиреволюційний, що він виставляє радянську державу у дуже негативному світлі – і просто вирішили, що це неприйнятно".

Знаючи, що його роман ніколи не вийде в СРСР, у 1956 році Пастернак передав друковані екземпляри кільком іноземцям. Серед них був італійський комуніст Серджо Д’Анджело, який працював у Москві журналістом і за сумісництвом літературним агентом у видавництві, а також ще один італійський комуніст Джанджакомо Фелтрінеллі.

У книжці "Справа Пастернака" пан Д’Анджело описує, як у травні 1956 року він відвідав 66-річного письменника на його дачі у Передєлкіно, письменницькому поселенні під Москвою.

"Пастернак – у себе в саду за парканом, у піджаку і штанях з домотканого рядна. Схоже, він збирається підрізати рослини. Помітивши нас, він прямує до нас з широчезною усмішкою, відчиняє маленьку хвіртку і простягає руку. Його рукостискання тепле і тверде", – пише він.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption У 1958 році Пастернаку присудили Нобелівську премію з літератури

Віддаючи Д’Анджело рукопис, Пастернак примовляє: "Нехай він побачить світ". Потім додає, певно, з іронією: "Тепер вас запрошено на мій розстріл".

Через тиждень Д’Анджело полетів із рукописом з Москви у Східний Берлін (йому пощастило – багаж не обшукували), де особисто передав рукопис Фелтрінеллі, який підписав контракт з Пастернаком.

Фелтрінеллі не підкорився радянській владі та Комуністичній партії Італії, які вимагали не видавати "Доктора Живаго"; роман вийшов італійською мовою у листопаді 1957 р.

У документах ЦРУ зазначено, що служба МІ-6 також заволоділа примірником роману, – хоча незрозуміло, як саме, – і передала його ЦРУ. Воно, у свою чергу, домовилось про публікацію російськомовного видання в Гаазі, у видавництві, що мало досвід з друком російськомовних книжок.

"Вони не хотіли, щоб участь Америки була очевидною, тому вирішили надрукувати книжку в іншій країні", – пояснює пані ван дер Вільден, наголошуючи, що сама вона не мала стосунку до цієї операції.

На її думку, в операції задіяли її чоловіка, бо той мав зв’язки серед видавців, з якими співпрацював ще у нідерландському Русі опору німецькій окупації під час Другої світової війни.

На виставці у Брюсселі російські емігранти роздавали роман делегатам з СРСР, яких тут було кілька тисяч; це відбувалося у завішеній шторами секції павільйону Ватикану.

"Невдовзі скрізь на виставці валялися під ногами обкладинки з блакитного льону. Дехто, отримавши примірник, зривав обкладинку, розділяв сторінки і розсовував по різних кишенях, щоб надійніше сховати", – розповідається у "Справі Живаго".

Чутки про операцію дійшли до Пастернака, який написав другові у Францію: "Це правда, що "Доктор Живаго" вийшов в оригіналі? Здається, його бачили відвідувачі виставки у Брюсселі".

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Російськомовне видання "Доктора Живаго", опубліковане у 1958 році у Нідерландах на замовлення ЦРУ

Петра Коуві, співавторка Фінна, каже, що невизначена кількість примірників роману таки досягла Москви.

"Ми знайшли один примірник у Російській державній бібліотеці. Його перехопили на митниці й направили до "спеціальної колекції", тобто заборонених книжок", – каже вона.

Не всі лишились задоволені операцією. Нідерландська компанія, що опублікувала книжку, не отримала дозволу на друк від правовласника Фелтрінеллі, який погрожував їй судом. Потенційний скандал міг викрити роль ЦРУ, тож довелося заплатити йому "відкупні".

Щоб уникнути таких проблем у майбутньому, ЦРУ вирішило перевидати роман у США своїми силами, у малому форматі та м’якій обкладинці, від імені підставного французького видавництва.

Примірники цього видання поширювались серед радянських та східноєвропейських студентів, що у 1959 р. приїхали у Відень на Всесвітній фестиваль молоді та студентів, спонсорований комуністичними організаціями.

Кажуть, що радянські "науковці", які супроводжували студентів, говорили їм: "Беріть, читайте, але в жодному разі не везіть додому".

ЦРУ не обмежувалось "Доктором Живаго"; воно широко постачало у країни Східного блоку заборонені книжки, зокрема, таких авторів, як Джордж Орвелл, Джеймс Джойс, Володимир Набоков і Ернест Хемінгуей.

"Очевидно, ЦРУ вірило у вплив літератури на людей і готове було щорічно витрачати мільйони доларів на такі операції. За приблизними оцінками, протягом Холодної війни ЦРУ спонсорувало з десять мільйонів книжок і альманахів, що циркулювали всіма країнами Східного блоку", – каже пан Фінн.

У жовтні 1958 року Пастернаку присудили Нобелівську премію з літератури, але радянська влада змусила його від неї відмовитись. Відтоді його постійно ганьбили у радянській пресі. Втім, коли через два роки він помер від раку легенів, на його похорон прийшли тисячі прихильників.

Роман "Доктор Живаго" розійшовся світом у багатьох мільйонах примірників, а у 1965 році його екранізація отримала "Оскара". Але в Радянському Союзі він вийшов друком лише у 1988 році під час перебудови, ініційованої Михайлом Горбачовим. А ще через три роки СРСР розпався.