Перша світова: "на пострадянському просторі - непередбачуване минуле"

перша світова війна Копирайт изображения Getty
Image caption З 15 мільйонів мобілізованих у російському війську 4 мільйони були українцями

Рівно сто років тому 1 серпня 1914 року Російська імперія, а разом з нею і більша частина території сучасної України, вступила у Першу світову війну. У цій війні українці опинилися між двох ворожих імперій – Російської та Австро-Угорської.

За підрахунками істориків, з обох боків фронту опинилися більше 4,5 млн. українців, яких мобілізували до лав російської і австро-угорської армій.

Чому ця війна і досі залишається незнаною в українській історії, скільки українців загинуло під час битв, і чому в країні немає меморіалів, присвячених загиблим?

Про все це ВВС Україна поговорила з доцентом історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, експертом з військової історії Андрієм Руккасом.

ВВС Україна: Розкажіть, які останні данні про кількість загиблих українців у Першій світовій війні по обидві сторони конфлікту?

Андрій Руккас: Точної статистики щодо того, скільки українців воювали у арміях Російської імперії і Австро-Угорщини, скільки з них загинуло, було поранено, потрапило в полон – немає.

Можна оперувати приблизним цифрами, які одержані на підставі розрахункового методу. В Російській імперії українці становили 18% населення, а в російській армії їх було 25-30% від загальної численності. Враховуючи цей показник, ми можемо розрахувати, якщо Росія мобілізувала 15 млн. людей, то українців серед них мало бути десь до 4 млн.

В Росії загинуло 2 млн. 250 тис. людей, отже ми можемо говорити, що приблизно 600 тис. українських бійців загинули у російській армії. Поранених - 3,8 млн., тоді близько 1 млн. українців зазнали поранень у російській армії.

Також під час Першої світової були значні втрати серед цивільного населення – понад 1 млн. людей загинули від хвороб і голоду на території Російської імперії.

Скільки серед них було українців, говорити складно. Треба враховувати, що Перша світова охопила всі західні губернії Російської імперії – Царство Польське, Білорусь, Західну Волинь, Литву, Курляндію. Тому у цьому випадку частка українців може бути менша за 30%. Але за будь-яких умов, мова йде про кілька сотень тисяч загиблих українців.

ВВС Україна: Яка ситуація була з українцями в Австро-Угорщині?

Андрій Руккас: Згідно з офіційним переписом серед 52-х мільйонного населення Австро-Угорщини українці становили 8%. Використовуючи цей коефіцієнт, можна вирахувати, що з 9 млн. мобілізованих до війська українців могло бути 700 тис. людей. Загинули в Австро-Угорщині - 1,5 млн. людей, тобто українців близько – 120 тисяч., поранено під час Першої Світової було – 2,5 млн., а отже українців - десь 200 тис.

Копирайт изображения Getty
Image caption Поранені російські солдати у Львові

Галичина, Буковина були театром воєнних дій. Через голод, бойові дії, перебування в таборах могли загинути 200-300 тисяч. Тобто всього з боку Австро-Угорщини загинуло до 0,5 млн. українців - і військових, і цивільних. Тобто в цілому, за можливо трохи завищеними оцінками, до 1,5 млн. українців втратили своє життя під час Першої Світової війни.

Від світової - до громадянської

ВВС Україна: Така велика цифра – 1,5 млн. Чому цій війні приділяють увагу значно менше, ніж Другій світовій, починаючи, від шкільної програми, закінчуючи зйомками фільмів, спорудженням меморіалів?

Андрій Руккас: Для тих людей, які знаходилися при владі у Радянському Союзі, Перша світова війна не була чимось героїчним. Ленін ще на початку Першої світової обіцяв війну імперіалістичну перетворити на війну громадянську. Тому героїв Першої світової радянські ідеологи замінили героями війни громадянської.

Шкільна програма була побудована таким чином, що було важко зрозуміти, де і коли та Перша світова починається і головне, чим вона закінчується. Згідно, з офіційною радянською доктриною, Перша світова війна у Росії переросла у громадянську, а в ній перемогла Червона армія, тобто так звані "наші", яких власне, за версією радянської влади, й треба було вшановувати як нових героїв.

Першу світову програла й Австро-Угорщина. На її території серед інших держав виникла незалежна Польща, до якої відійшла частина західноукраїнських земель. Війна погано вкладалась в офіційну історичну доктрину Польщі. Там були зовсім інші герої, борці за незалежність. Тож Перша світова війна теж виглядала, як чужа війна.

Копирайт изображения Getty
Image caption Німецькі війська на Галичині, 1916 рік

ВВС Україна: Погляд західних істориків і радянських, а далі і пострадянських на закінчення Другої Світової війни відрізняється. На Сході це сприймається, як велика перемога, на Заході, як велика трагедія. Чи стосується це Першої світової? Чому на Заході про Першу світову війну пам’ятають більше, ніж на Сході?

Андрій Руккас: На Заході не було якихось великих, кардинальних політичних і соціальних катаклізмів чи революцій, там не переглядалась історія через зміну політичної ситуації. Тому всі війни, які вели США, західноєвропейські країни займають належне місце в історії цих держав, а всі солдати, які воювали, є героями.

У Вашингтоні стоять меморіали солдатам іспансько-американської, Першої і Другої світових, Корейської, В’єтнамської війн. Так само, як і у Великій Британії, і у Франції.

У пострадянському просторі непередбачуване минуле. Внаслідок цього непередбачуваного минулого ми маємо проблеми з Першою світовою. Якщо говорити про сучасний стан вивчення історії, то все одно Друга світова війна домінує, а Перша – до цих пір залишається загадкою, незнаною війною.

ВВС Україна: Чи не варто її більше вивчати, досліджувати, заповнити цю прогалину?

Андрій Руккас: У цій війні загинуло до 1,5 млн. українців. У мене, наприклад, в цій війні загинув родич, але мені немає, куди принести квіти, аби вшанувати його пам'ять. Адже немає жодного меморіалу загиблим на території України. Хоча би чисто з людської точки зору цю тему потрібно вивчати. Адже 1,5 млн. людей – це величезна цифра. І про них не лишилося жодного сліду.

ВВС Україна: Пам’ятників Першої світової в Україні взагалі немає?

Андрій Руккас: Вони є, але їх водночас і немає. Таких пам’ятників, які лишилися на честь радянських солдатів Другої світової, що стоять у кожному населеному пункті, немає ніде. Однак, є пам’ятники, які будувалися ще в ході Першої світової австрійцями, німцями або росіянами на честь полеглих своїх або навіть чужих вояків. Вони збереглись на старих цвинтарях у селах та містечках Західної України.

Копирайт изображения Getty
Image caption Підготовка до битви. Волинь, 1916 рік

У місті Ковель, наприклад, на старому міському цвинтарі збереглось декілька пам’ятників бійцям, які померли у місцевих госпіталях. Збереглися до нашого часу меморіали австрійським і німецьким воякам. Також там є меморіал російським воякам, який, лише уявіть собі, поставили австро-угорці на честь полеглих ворогів. "Полеглим російським героям від цісарської і королівської 4-ї Армії, 1918 рік" – так написано на цьому пам’ятнику.

ВВС Україна: А росіяни пам’ятники ставили?

Андрій Руккас: Ставили, але революції і громадянська війна не дозволили завершити цю справу. У Києві, наприклад, поблизу Ботанічного саду ім. академіка Гришка на території нинішнього інституту Проблем міцності НАН України є церква святого Миколи. Вона будувалася, як храм-пам’ятник російським військовим, які померли в госпіталях Києва. Навколо церкви на терасах робилися поховання.

У 1917 році побудову церкви було завершено, мали б початися оздоблювальні роботи всередині, але громадянська війна перекреслила усі плани. А більшовики, що врешті прийшли до влади, остаточно закинули цю справу, адже Перша світова війна була для них війною чужою.

Тому цей меморіал так і не був завершений. Цвинтар зруйнували. У 1950-ті роках на його місці побудували житлові будинки і коли рили котловани, весь час знаходили людські кістки і черепи. Лишилося тільки незавершена церква, котра тепер використовується як інститутська лабораторія.

По обидва боки фронту

ВВС Україна: Розкажіть про українців у боях Першої світової. Було розуміння, що у бій один проти одного вступали люди, які говорили однією мовою, жили поряд?

Андрій Руккас: Справа в тому, що українці були розділені лінією фронту. Вони сиділи в різних в окопах і один одного не бачили. Вони стикалися лише, коли хтось потрапляв в полон.

Принаймні до 1917 року, до лютневої революції масових випадків дезертирства, братання, активних контактів з ворогом не фіксувалось ні з австрійського, ні з російського боків. До початку лютневої революції рівень дисципліни у російській армії був достатньо високий. Однак, після повалення царя, коли демократичні ідеї почали активно потрапляти до армійського середовища, серед солдатського загалу ширяться виступи за негайне укладення миру, вимоги припинити незрозумілу і братовбивчу війну.

Копирайт изображения Getty
Image caption Територія сучасної західної України перетворилася на арену бойових дій

Люди справді не розуміли, за що вони третій рік воюють. Почали відбуватися зустрічі на нейтральній смузі з вояками ворожих армії і тут виявилося, що там воюють такі самі люди, які вони. Такі самі українці, які розмовляють однією з ними мовою. Але, незважаючи на це, коли надходила команда зверху, вони часто все таки бралися за зброю і йшли в битву один проти одного.

ВВС Україна: Скільки було таких битв?

Андрій Руккас: Це фактично були всі битви, які відбувалися на території України. У них активну участь брали вояки-українці з обох боків. В російській армії не було створено жодного українського національного формування. Тобто оці 4 млн. мобілізованих українців були розпорошені по всіх фронтах. В австрійській армії було лише одне українське національне формування – це легіон Українських січових стрільців чисельністю 2,5 тис. людей, вихідців з Галичини та інших західноукраїнських земель, що перебували у складі Австро-Угорської монархії.

ВВС Україна: Які території України найбільше постраждали під час Першої світової війни, де проходили найбільші битви?

Андрій Руккас: Ареною бойових дій стала практично вся Західна Україна. Найбільше постраждала територія сучасної Волинської і Тернопільської областей, де фронт стояв найбільше. Значні збитки зазнали сучасні Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і частина Рівненської областей.

Війна почалася з великої операції, так званої Галицької битви, яка охопила всю австрійську Галичину. Росіяни вийшли на карпатські перевали. Були бої в Карпатах. В квітні 1915 року австрійці з німцями прорвали фронт і росіяни відступили на сотні кілометрів, приблизно до лінії Пінськ – Рівне – Тернопіль – Чернівці.

Знаменитий Брусиловський прорив у 1916 році теж відбувався на території Західної України. У червні 1917 р. був невдалий наступ російських військ Південно-Західного фронту, так званий "наступ Керенського".

З Андрієм Руккасом спілкувалася Діана Куришко.