Ті, що повернулися з війни

поранені в АТО
Image caption 29-річний Роман розповідає, що його поранили біля містечка Щастя

У Головному військовому клінічному госпіталі лікується більше ста поранених з зони АТО.

ВВС Україна поспілкувалася з пораненими про те, як проходить процес лікування і психологічної реабілітації.

Палата №1

У палаті №1 відділення гнійної хірургії Військового госпіталю стоїть сильний запах ліків. Тут дуже тихо. Пацієнтів в палаті четверо. Вони майже не розмовляють один з одним.

На вигляд хлопцям 19-20 років. В них сумні порожні погляди і дуже пригнічений вигляд. У двох – ампутовані ноги. В двох інших - серйозні рани. До тіл приєднані трубки і пакети.

У цьому відділенні лікують поранення, ускладнені гнійними процесами.

Троє хлопців категорично відмовляються розмовляти з журналістами.

"У мене нога болить, я не хочу, ні про що розповідати", - каже 21-річний Роман про ту ногу, якої немає. Він прикриває культю простирадлом і відводить погляд. Роман Федорин - з Рівненщини. Він лікується тут вже кілька тижнів.

"Депутати, журналісти - всі приходять. Про щось розпитують. Щось обіцяють. Але нічого не змінюється. Голова вже квадратна від цих пустих розмов", - каже Сергій Ільницький, якому теж відрізали ногу.

Сергію - 19. Під час розмови він не відриває очі від телефону і просить його не знімати. 29-річний Роман розповів, що його поранили поблизу містечка Щастя 21 липня. Розповідає, що від шоку не відійшов і досі.

Хлопці пожвавлюються лише тоді, коли мова заходить про протези. Кажуть, що їхня мрія – це такі протези, як у паралімпійців – щоб можна було бігати і ходити.

"Хочеться, щоб у них такі були протези, які б замінили їм ноги. Щоб вони змогли жити повноцінним життям. Залишитись в 21 рік без ноги – це страшно", - каже дідусь Романа Федорина Іван.

Image caption Іван Федорин: хочеться, щоб цей конфлікт на сході скоріше закінчився

Він приїхав до Києва підтримати онука. Каже, що рідні не знали про те, що Роман бере участь в АТО.

"Він контрактником був. Ми знали, що він десь під Сумами. Аж тут подзвонив і сказав, що його поранили під Луганськом. В госпіталі в Харкові йому відрізали ногу", - розповідає Іван Федорин.

Більше за все Іван Федорин хоче, щоб скоріше закінчилися бойові дії на Сході. "Якби ж той конфлікт закінчився скоріше. Щоб менше дітей там гинуло", - каже він.

Мрії про протез

Керівник відділення гнійної хірургії Сергій Сапа каже, його пацієнтам говорити про протезування ще рано – зараз головне остаточно видужати.

"Спочатку має закінчитися етап хірургічного лікування. Коли загояться рани, зміцніють рубці, не буде больового синдрому – лише після всього цього можна приступати до протезування", - розповідає лікар.

До його пацієнтів вже приходив представник Київського протезного заводу і пообіцяв, за словами пана Сапи, надати допомогу безкоштовно.

На думку волонтера Наталі Воронкової, пораненим потрібно надати право вибору – обрати той протез, який вони хочуть.

Наталя є виконавчим директором громадської платформи "Волонтерська сотня". Її організація співпрацює з Міноборони і надає допомогу Військовому госпіталю.

Image caption Волонетр Наталя Воронкова вважає, що поранені повинні самі обирати, де купувати протез

"У хлопців з ампутованими кінцівками відкриті картки, куди надходить допомога. Мета – зібрати по мільйону гривень на кожного з них. Вони мають право обирати, чи це буде протез українського виробника, чи іноземного. Якщо безкоштовний український, то ці гроші вони мають право використати на свій розсуд", - розповідає пані Наталя.

Дідусь Романа Федорина каже, що протез, про який мріє його онук, вартує до 100 тисяч доларів. Як зібрати такі гроші, він не знає. "Всі обіцяють допомогти, а як воно буде, то життя покаже", - говорить Іван Федорин.

Ліки і фільми

На лавці у дворі військового госпіталю волонтери грають з пораненим солдатом в гру "піаніно руками". Вони кажуть – прийшли, щоб підтримати і розрадити хлопців.

За словами координатора волонтерів Наталі Воронкової люди допомагають по-різному – хтось перераховує гроші, доглядає за пораненими, приносять книжки, фільми, а хтось встановлює кондиціонери.

"Люди потихеньку повертаються до мирного життя. Як лікувальна, так і психологічна допомога зараз дуже важлива", - розповідає керівник відділення гнійної хірургії Сергій Сапа.