Ірреальний світ Ярослава Мельника

Книга Ярослава Мельника "Чому я не втомлююся жити"

Ярослав Мельник. Чому я не втомлююся жити. Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014

Отже, перед нами нова книга минулорічного лауреата премії "Книга року ВВС" Ярослава Мельника. Цього разу ми маємо збірку новел та оповідань, які, на відміну від роману, здатні творити більш широке і різнопланове тло посеред якого автор розгортає картини свого бачення світу з його (як зазначається на обкладинці) "питаннями табу, які обмежують людську свободу". І справді, не стільки самі життєві ситуації, скільки їх висвітлення письменником можна сміливо віднести до табуйованих (бо занадто відверто висловлених і осмислених) сюжетів і тем.

Перед тим, як зупинитись на якихось конкретних оповіданнях, хотілось би висловити таке певне загальне бачення і враження від прочитаного.

"Чому я не втомлююся жити" є, до певної міри, як не дивно це може виглядати, продовженням "Далекого простору". У найголовнішому. Автор творить свій світ. Його світ, доволі фантастичний та ірреальний у "Далекому просторі", доповнюється світом жахливим і огидним у більшості штук з нової книги.

Читаючи нову книгу Мельника, я весь час думав: навіщо такий світ автор пропонує читачеві, але більше, либонь, самому собі. У "Сміттєпроводі" ми знаходимо такий собі натяк на часткове зізнання: "Може, я врятую себе, написавши цей роман. Тоді я подивлюся на себе збоку, і сьогодення відпустить мене. У той час, коли я буду писати, мій особистий світ зникне, ніби я вже не я, а ті люди, які вийдуть з небуття, заговорять, зарухаються на сторінках".

Так, автор творить світ, схожий більше на божевільню, всі гидоти якої майстерно описані у тому ж "Сміттєпроводі", але пощо? Чому і для чого? Ризикну помилитись, але мені здається, що страшний світ Мельника, де жінки з коров'ячими дійками, корпи з пересадженими чужим мізками у голові, знайомий Колька, в якого вселяється Бог, чоловік, який вбив, захищаючись, і якого дружина називає вбивцею… Всі ці сюрреалістичні психологічно-фізіологіні вивихи спрямовані лише на одне: митець зрозумів, що втеча від жахів цього світу неможлива, і він пропонує такий світ, на тлі якого світ реальний виглядає майже лагідним і придатним для життя.

Чесно кажучи, коротенький відгук не дасть змоги "поколупатись" разом з Мельником у психології і психіці його героїв, у часто невмотивованій мотивації їхніх дій вчинків і слів. Але матеріал для літературознавця-психоаналітика, виглядає, безцінний.

У певних моментах Мельник дуже близько (небезпечно-близько для літератора) підступає до кафківської території, хоча, здається, розширює її. Якщо метафора перевтілення у Кафки ще зберігає певні "прив'язки" до світу реального, то метафори в "Мій Барабанкін", наприклад, виходить за ці межі і переходять до ірреального замежів'я.

Книга Мельника – не для масового читача, не для покликаних, а для обраних. Вона дає широкий простір для власних інтерпретацій, почуттів і відчуттів. Світ, в якому ми живемо, має не так вже багато спільного зі світом, який творить Мельник. Але, читаючи його твори, відчуваєш, як прірва зазирає в тебе. І не залежить, подобається це тобі чи не подобається.

Новини на цю ж тему