Дуже "людська" книга - рецензія на книгу Ярослава Мельника

Книга Ярослава Мельника "Чому я не втомлююся жити"

Ярослав Мельник. Чому я не втомлююся жити. - Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014.

Ніколи раніше, до того як взяла в руки книгу Ярослава Мельника "Чому я не втомлююся жити", не спостерігала за собою, що мені дуже подобається такий жанр як фантастична література.

Але письменник, сюрреаліст, фантаст якоюсь мірою перевернув мою свідомість. Дуже захопливі твори, котрі легко читаються ще й рідненькою мові. Такі легкі та змістовні, що мимоволі змушують замислитись над вічними питаннями. Одним словом дуже "людська" книга.

Наприклад, повість "Чому я не втомлююся жити", котра, як на мене, є основою книги не тільки тому, що носить її назву, а тому що суть усіх оповідань - це різноманітне людське невтомне життя та осмислення цього життя. Коли її читаєш - одразу спадає на думку: а що буде, якщо і справді жити вічно? Яким я буду через 100 або навіть 1000 років? Добре це чи погано? І таких питань мільйон.

Письменник у своєму творі трохи привідкрив саме ту завісу таємничості, над якою людина хоч би раз, та замислюється.

Від самого народження першою, кого ми бачимо, - це матуся, така рідненька, єдина і неповторна. Кожен з нас хоче, щоб вона жила вічно. Бо вона одна буде любити тебе таким, який ти є з усіма твоїми недоліками і перевагами.

А от давайте пофантазуємо: на мить станемо талановитими письменниками, як Ярослав Мельник, і перенесемося в мить сюжету про те, як герой повісті ховає тіло своєї мами. Сумно стає, так? Хоча він добре розуміє, що за декілька днів матуся буде молодою, сповненою енергією красунею. Буде його мама. Оскільки при оновленні тіла пересаджується мозок - і вона буде все пам’ятати. І ось, гарна та неймовірно красива дівчина - його мама. І вона буде жити вічно.. І чомусь героя це не радує. А вас? Похорон власного тіла, прощання з ним і трансформація мозку в інше - чуже, спеціально навчене тіло "корпа". Це Вас радує чи лякає? Замислюйтесь! І саме так кожен рядок у тексті наштовхує на довгі розмірковування про написане.

Мельник у цій книзі дає читачеві змогу самому вирішувати для себе - вірити чи ні, приймати або не приймати. Наприклад, в оповіданні "Вдома у Бога" - чи справді Бог розмовляє у тілі Кольки? Чи ми з глузду з’їхали, як вважає Катька? Все відбувається наче в реальному світі, під дахом п’ятиповерхового будинку, поряд димить ТЕС. І на перший погляд нічого фантастичного. І тут раптом Колька починає говорити і - о Боже! Колька це ти? Що? Бог? Як ти це робиш?

І постають тільки запитання. А повірив би я, якби зі мною трапилась така історія? Про що спитав би Бога? Як і в нашого героя, закрадається сумнів, чи не біла гарячка в мене? То з’являється віра - Боже це ти! Це багато чого навчає: не все правда те, у що ми віримо і що бачимо. І взагалі, те, що письменник в кожному оповіданні справді, наче Бог, показує читачеві людську сутність, проживаючи в кожному творі свою історію саме з глибоким психологічним вмістом наштовхує на думку, а може це не є фантастичними розповідями? Може Ярослав Мельник посланець Бога? Котрий хоче донести до людства сутність їх існування. На ці питання кожен читач відповідає собі сам.

Дуже багато корисного і цікавого можна взяти в оповіданні "Пробач, чи що". Мова письменника настільки проста і доступна, що одразу розумієш закодовані послання написаного. Живе собі спокійнісінько простий трудяга, котрий має дружину і діточок. Нікому не робить поганого, аж раптом у його буденність вламується грабіжник та ще й погрожує ножем.

Мовляв, якщо будете галасувати - приріжу! Герой реагує на загрозу швидко і необдумано. А як ще можна в такій стресовій ситуації?

І ось іде похорон того горе-грабіжника, плаче мама, голосить донечка: "Татко, вставай, таточко…" І як тепер бути, я став вбивцею, думає герой. І відчуває, з одного боку, що правильно вчинив, захищаючи себе і свою сім’ю, а з іншого боку - став вбивцею, відібравши мимоволі життя не тільки у грабіжника, а й у його сім’ї. Але проходить деякий час і все стає на свої місця, дружина, діти, робота. Все як завжди, але….

Так і в реальному житті - людина інколи щось зробить, не осмисливши, в страху або злобі, або навіть навмисно і картає себе. Проходить час, все забувається, приймається і стає не таким уже і важливим.

Письменник показує, що, з одного боку, необхідно все пам’ятати і з розумінням до всього ставитись, але іноді - треба забути і не мучити себе, що часто буває, коли людина навіть не замислюється про те, що картання себе заважає їй жити.

Хвалила і хвалила б усі твори письменника, бо все, що виходить з-під його пера, є шедевром і повчанням. Саме такі враження мене заполонили після того, як я вперше познайомилася з Ярославом Мельником.

Дуже рада, що відкрила для себе цього талановитого автора саме на книзі "Чому я не втомлююся жити". І це тільки початок нашого знайомства.

Новини на цю ж тему