Книга про людяність звірів - рецензія на "Третій сніг"

Іван Андрусяк. Третій сніг.

Іван Андрусяк. Третій сніг. Київ: Фонтан казок, 2014.

Я не надто великий любитель читати, але твори Івана Андрусяка я люблю за його живу мову. Читати їх не нудно, а легко і цікаво. Починаєш читати і не помічаєш, як поринаєш у світ, намальований автором.

Твір "Третій сніг", написаний як лісовий детектив, не дає читачеві втратити цікавість. Ти читаєш все далі і далі, намагаючись дізнатись, чим же ж усе скінчиться.

Герої твору – звірі, які живуть у лісі. У кожного з них своє життя. Часто це життя нелегке, сповнене життєвих складнощів. Це повість про дружбу і цікаві пригоди, які згодом змусили кожного жителя лісу переоцінити своє світосприйняття і здати іспит на мудрість і людяність (якщо можна вжити таке слово щодо звірів).

Їжак Петро - головний герой повісті - такий собі звичайний, добрий, простий хлопець. Він живе у тернівнику, ходить до школи, дуже любить навчатися, він розумний і великий мрійник. Але він слабкий і маленький, і часто потерпає від ведмедів, які ображають слабших звірів просто так, лише тому, що ведмеді - найбільші і найсильніші жителі Лісу. Читаючи твір, переживаєш пригоди Їжака Петра і поволі починаєш співчувати і співпереживати цьому доброму персонажеві.

А Дрозд Марко! Цей сміливий і кмітливий експериментатор, новатор. Які цікаві ідеї постійно народжуються у його голові! Одначе останній його експеримент із Оленчиним медом міг би коштувати йому життя, якби не вірний друг Їжак Петро. На перший погляд, такий слабкий і маленький Петро, а яке в нього сміливе і вірне серце.

Кожен персонаж твору дуже цікавий і неповторний. Хтось добрий, хтось не дуже. Але навіть не дуже добрі персонажі викликають симпатію читача. Як, наприклад, Вовк Мелетій. Мені здається, що автор це зробив спеціально, щоб читач розумів, що не буває стовідсотково поганих героїв. Він наче залишає їм шанс виправитися.

Знову ж таки хочеться ще раз сказати про мову автора. "Третій сніг" написаний живою, сучасною мовою. Деякі герої спілкуються суржиком, як у житті. Це дає змогу проводити деякі паралелі із реальністю. При цьому мова автора дуже тепла і яскрава. Слова він називає смачними і несмачними. Я би сказав, що "Третій сніг" написаний дуже смачною мовою!

Мені цей казковий ліс дуже нагадав нашу Україну. Є хижі звірі, які роблять, що схочуть, ображають усіх, і ніхто не в змозі дати їм відсіч, бо вони найсильніші. Не надто розумні, не добрі, не мудрі, а просто мають владу і силу. Але і на їх силу знайшлася протисила. Шкода, що ця, ще більша, сила була теж недоброю.

Але мені дуже сподобалося, як звірі намагалися рятувати ведмежат, як усім лісом врятували і піклувалися про ведмедицю Оленку. Я вважаю, що це дуже правильно. Інколи, коли нам дуже образливо, і ми беремо верх над тими, хто нас ображав, дуже важливо залишатися людиною, не перетворюватися самим на хижих звірів.

"Третій сніг" мені дуже сподобався. Цей твір змусив мене замислитися над багатьма актуальними і важливими речами. Головне, що я для себе виніс з цього твору, що ми маємо боротися за справедливість, самі не перетворюючись при цьому на катів.

Новини на цю ж тему