Олег Смаль: для політичного карикатуриста немає нічого святого

Шарлі Ебдо, Олег Смаль Копирайт изображения Oleg Smal
Image caption Олег Смаль намалював цю карикатуру спеціально для ВВС Україна

Це така професія - у всьому сумніватися, боротися з ідолами і з долею скепсису ставитися до всього, що відбувається довкола, пояснює свій фах український карикатурист Олег Смаль, відомий завдяки колишній співпраці з "Дзеркалом тижня" і Kyiv Post.

Художник, який за минулі 25 років опублікував близько 15 тисяч своїх робіт, каже, що сьогодні не отримує пропозицій від українських видань і заробляє гроші завдяки іншим своїм умінням.

Пан Смаль розповів ВВС Україна про межі у професії карикатуриста, про своє ставлення до малюнків у Charlie Hebdo, релігійних фанатиків і про те, чому в Україні немає жодного гостросатиричного видання.

ВВС Україна: Якщо купити в українському кіоску першу-ліпшу газету, там майже гарантовано не буде карикатури. Чому так?

Олег Смаль: Я часто ставлю це питання сам собі і своїм колегам.

У нас преса трошки дивна. Вся преса комусь належить і вся хронічно нерентабельна. Можливо, видавці – страшенно демократичні люди. Але редактори, які сидять на зарплатню, чомусь вирішують не дражнити тих, хто дає гроші. А я малюю досить конкретні карикатури: конкретних президентів, прем’єр-міністрів чи олігархів. І завжди знаходиться причина не друкувати їх. І це не тільки моя персональна проблема.

Хоча ситуація дивна, бо потреба в карикатурі є. Я це відчуваю, бо з січня на Майдані просто неба функціонує моя виставка. Її подивилися вже, мабуть, сотні тисяч людей. Я приходжу, дивлюся на реакцію людей – і, як правило, байдужих немає. Підходять, реагують, коментують, хтось дякує, хтось сприймає дуже агресивно. Хтось каже: "Як ви смієте чіпати цю людину?" Постійно зривають роботи, на яких зображений Ющенко. Зараз зникли всі роботи, на яких є Порошенко і Яценюк.

Копирайт изображения Oleg Smal

ВВС Україна: Тобто виходить, що запит на карикатури є, а самих карикатур бракує.

Олег Смаль: Так, але той, хто має доносити карикатуру, тобто преса, її чомусь не доносить. Це якийсь хронічний радянський переляк…

ВВС Україна: Але якраз у Радянському Союзі карикатуру використовували…

Олег Смаль: Та не було в Радянському Союзі карикатури внутрішнього напрямку. Жорсткої політичної карикатури не було ніколи. Були чудові карикатуристи, які отримували сталінські премії, по п’ять штук – "Кукринікси" (псевдонім трьох радянських художників – Ред.), наш київський земляк Борис Єфімов. Вони були прикормлені партією і, звичайно, ні Сталіна, ні Брежнєва не чіпали, а малювали ворогів. Це не зовсім карикатурист, це – елемент ідеології. Хоча художники були дуже хороші.

Справжній політичний карикатурист – для нього немає нічого святого. І це показують останні печальні події. Карикатуристи мають сумнів у всьому. Вони не можуть бути релігійними фанатиками, вони зі скептицизмом сприймають усе, що твориться навколо. Це така професія. Так склалося історично, особливо у Франції.

Image caption Олег Смаль каже, що Україні бракує гострого сатиричного видання

ВВС Україна: Але ми бачимо, чим це там обернулося. Що ви думаєте про події у Франції?

Олег Смаль: Мені важко про це говорити, бо карикатура має викликати сміх, а останнім часом доводиться говорити про трагедію, яка пов’язана з карикатурою.

Художників, які загинули, я знав за їхньою творчістю. Всі карикатуристи в світі знають одне одного, це така собі масонська ложа, каста. Їх не так багато. Політичних карикатуристів світу можна зібрати в одному не надто великому селі. Це, як правило, люди щирі, відкриті, компанійські. Мої колеги, які зустрічалися з загиблими карикатуристами на різних конкурсах і виставках, прислали мені фотографії, де вони весело проводять час, малюють карикатури на серветках, дарують їх одне одному.

Чому сталася ця трагедія? Людині зі звичайною, не дефективною психікою, важко зрозуміти, чому одна людина іде вбивати іншу. Ці карикатуристи звертали увагу суспільства на те, що існують релігійні фанатики, які готові на вбивство. І ці ображені релігійні фанатики приходять і вбивають карикатуристів, ще раз підтверджуючи те, що карикатуристи праві.

Копирайт изображения Oleg Smal

ВВС Україна: Чи подобаються Вам карикатури Charlie Hebdo?

Олег Смаль: Мабуть, не всі з них я міг би малювати чи публікувати щось схоже. Не тому, що я боюся це зробити, просто наше суспільство трохи по-іншому влаштоване.

ВВС Україна: Насмілюся сказати, що в Charlie Hebdo справді є окремі карикатури, які в нашому суспільстві вважалися б абсолютно неприйнятними. Дехто порівнює їх з туалетним графіті, в якому обігруються релігійні, анальні і сексуальні теми, все на купу.

Олег Смаль: Може й так. Але ж ніхто не примушує вас купувати той журнал. І тиражі його були не надто великими – 60 тисяч примірників (тираж нового номера – 3 млн. – Ред.). Це просто елемент свободи. Така наша європейська цивілізація: вона дає право на помилку. Ти можеш робити щось неприємне, можеш скрутити собі в'язи, але до того часу, поки це не заважає іншим. Потім вмикається закон. А чим заважають карикатури в реальному житті мусульман Франції? Нічим.

ВВС Україна: Мабуть, чимось заважають, якщо ми бачимо таку реакцію…

Олег Смаль: Думаю, що нічим. Заважають терористи, тому що тероризм викликає контрагресію. І, можливо, з'являться якісь божевільні, які будуть мститися за це. А реально ніякої шкоди від карикатур нема.

Карикатура – дуже специфічний жанр мистецтва. Вона не обов’язково зображує те, що є. Вона перебільшує проблему, попереджає, говорить, що так може бути чи так не повинно бути. А безумці сприймають це як образу.

Чи є в мене точка зору на таку світову цивілізаційну проблему, розкол у світі? Мені часто доводиться бувати в ісламських країнах, і це відбувається абсолютно безконфліктно і приязно.

В Європі років 500 тому була реформація, і релігія трошки посунулася вбік, стала приватною справою. В мене таке відчуття, – можливо, я помиляюся, і не хочу нікого образити – що в ісламі теж назріває період реформації. Тому що є багато людей, яких відкрито дратує, що в багатьох країнах тлумачі Корану живуть на державну заробітну плату, як у Єгипті, тоді як основна маса людей живе не дуже багато.

Копирайт изображения Oleg Smal

ВВС Україна: До речі, в ісламських країнах є всесвітньовідомі карикатуристи? Там поширений цей жанр?

Олег Смаль: Так, навіть у тих, де зображування людей чи істот традиційно не заохочується.

Конкурси карикатури дуже високого рівня проходять, наприклад, у Туреччині, хоча це країна все-таки зі світськими традиціями.

Потужна спільнота карикатуристів є в Ірані. Вони регулярно проводять конкурси, малюють гострі карикатури, і на релігійні теми теж. Вони відкриті для світу – зачіпають і внутрішні іранські теми, і світові.

Якщо глянути на сайт іранських карикатуристів irancartoon.com, який є одним з найкращих сайтів зі світової карикатури, там є карикатури-співчуття загиблим.

Можливо, в країнах, де іслам є державною релігією, карикатуристам працювати важче, але, тим не менше, вони там працюють, і там є чудові художники світового рівня.

ВВС Україна: Повертаючись до заборонених тем. Чи належать до них, приміром, релігія чи війна? Про що Ви в Україні ніколи б не намалювали карикатуру?

Олег Смаль: Я використовую практично всі теми, і релігію, і війну, на жаль. Хоча останній рік для мене, як для художника, надзвичайно важкий, тому що карикатура – це жанр, який має викликати сміх. Якщо карикатура не викликає посмішки – це не карикатура. І я змушений малювати про кров і про війну. Здається, це зовсім не поєднується з карикатурою. Але коли я дивлюся на свою виставку, куди люди приходили після розстрілів на Майдані, залиті слізьми, розтерзані, то в них хоч на мить з’являлася посмішка. Все-таки психотерапія карикатури потрібна.

Копирайт изображения Oleg Smal

А які заборонені теми? Для мене завжди критерієм для малювання було те, чи міг би я показати цю карикатуру своїм батькам. Я б, мабуть, не малював жорстку порнографію, хоч я зовсім не пуританин. На зустрічі зі своїми приятелями ми можемо жартувати цинічно, але не робимо цього публічно. Все-таки, у нас суспільство не те щоб пуританське, але псевдопуританське. І мене часом лякає ця наша ситуація з релігією. Іноді у дискусіях мене переконують: "Як? Ти що, атеїст? Ти не належиш до нашої споконвічної віри?" А я кажу: "Знаєте, тисячу років для мене – дуже мало". У нас забувають читати Конституцію. Україна – світська держава.

А ще мене дратує демонстрація релігійності нашими політиками. Це фарисейство.

ВВС Україна: Як реагують на Ваші карикатури українські клірики?

Олег Смаль: Часом на майданній виставці до мене підходять священики різних конфесій. Як не дивно, вони з розумінням сприймають мої роботи, навіть на релігійні теми, де є зображення Христа чи ще щось. Можливо, на Майдані просто особлива категорія священиків.

Більше агресії отримую від фанатичних вірян.

Копирайт изображения Oleg Smal

ВВС Україна: Ви малювали карикатури на релігійних ієрархів?

Олег Смаль: Так. На нашого московського… Люди впізнають на карикатурах. Показують пальцем і кажуть: "Це - Гундяєв".

ВВС Україна: А на українських?

Олег Смаль: Так щоб дуже конкретно – ні. Вони не такі вже страшенно публічні персони. Російська церква на нашій території, мабуть, діє активніше і агресивніше, ніж на своїй.

Копирайт изображения Oleg Smal

ВВС Україна: Чого Європу і Україну має навчити цей випадок у Франції?

Олег Смаль: Свобода і процвітання – це дуже пов’язані речі. Можливо, ці божевільні, які вбивали людей, не зовсім усвідомлюють, що причина їхніх бід у їхній країні зовсім не в карикатуристах, а у відсутності свободи і, можливо, у відсутності карикатуристів. Ці карикатуристи зобов’язані контролювати жадібну еліту, жадібних проповідників, які забирають у людей останні крихти, щоб процвітала їхня церква. Але історія мало чого вчить. Більшість європейських революцій були значною мірою антиклерикальні: і в Іспанії, і в Нідерландах, і у Франції. Тому що в моменти кризи страждали всі, окрім церкви, і в людей уривалося терпіння.

Так само треба зрозуміти, чому Росія, тотально православна країна, свого часу докотилася до того, що люди почали трощити храми. Церква забуває власні уроки.

Мені подобається фраза, яку я прочитав у Джонатана Свіфта, який сам був деканом церкви в Дубліні. Він казав, що у нас достатньо релігій, щоб примусити ненавидіти одне одного, але так мало, щоб примусити любити.

З Олегом Смалем розмовляв Олег Карп'як.

Новини на цю ж тему