Остання фортеця Майдану: нове життя Самооборони

Четверта вежа
Image caption Володимир "Бандьора" приїхав на Майдан зі Львова у грудні 2013 року і з того часу живе в Києві

Сьогодні відчищений від кіптяви і заставлений автомобілями Майдан Незалежності нагадує про події річної давності лише пам'ятними знаками і перекритою для автомобілів алеєю Небесної сотні. Але в Києві ще залишилося місце, де можна відчути дух Майдану – в прямому і переносному сенсах.

Це Четверта вежа Київської фортеці – напівзруйнована цегляна цитадель XIX ст., поруч з будівлею ЦВК, куди ще влітку міська влада переселила членів Самооборони, які до останнього залишалися в центрі Києва. Серед них – бійці Третьої сотні.

З того часу колишні майданівці провели тут частковий ремонт. Вони сподіваються після війни привести фортецю до ладу й облаштувати в ній центр патріотичного виховання молоді і майданчик для реабілітації воїнів. А поки що більша частина приміщень на горішніх поверхах залишається захаращеною і необжитою. Дах наполовину зігнив, а горище засипане снігом.

"Все впирається у війну", - помічник сотника Володимир "Бандьора" розповідає про фортецю в теплій напівтемній кімнаті з високим склепінням. У кутку стоять два двоповерхові ліжка з пружинними матрацами. На них повно одягу і книжок. Поруч – стіл, котел і купка дров. У кутку за шафою – держак з портретом Сергія Нігояна.

Копирайт изображения 4 vezha
Image caption Четверта вежа розташована на Печерську біля ЦВК, за кілометр від музею "Київська фортеця"

"Бандьора" розповідає, що був з Сергієм в одній десятці. Вони разом стояли на барикадах у ночі проти 11 грудня 2013 року, коли була спроба розігнати протест.

"Ми двоє стояли, коли дзвони бамкали, двоє боялися, не знали кому дзвонити. У нього вкрали телефон, чи то він його загубив, і він попросив у мене, щоб подзвонити додому, - згадує Володимир. - Досвідчена, добра, навіть сказати не можу, наскільки добра він був людина".

Розмова заходить про 18 лютого - перший день масових розстрілів. У той час Володимир разом з побратимами з Третьої сотні був у Маріїнському парку. Кількох його друзів там убили, багатьох затримав і катував "Беркут". Йому вдалося вирватися і повернутися на Майдан.

"Це настільки тяжка тема, що буде тягарем до кінця життя, - каже він і додає, що не планує в річницю розстрілів іти на Майдан. - Помолюся і подякую Богу, що я звідти живий вийшов".

Посол, росіяни і Саша

Володимир не в захваті, коли новий штаб Самооборони в Четвертій вежі називають волонтерським центром, хоча волонтерство – це саме те, чим тут займаються. Нині члени майданівської Самооборони збирають допомогу для бійців АТО і регулярно возять на Схід "каравани".

Посилки бійцям передають не лише українці. Заїжджають з пакунками також добровольці з Польщі, Литви і навіть Росії.

Недавно, розповідає "Бандьора", приїжджала в гості Катерина Мальдон – російська активістка, яка кинула в актора Пореченкова іграшковим пістолетом. Були також російські журналісти з опозиційного сайту. "Це дійсно росіяни", - каже про них Володимир, дістаючи звідкись засмальцьований iPad з тріснутим екраном, щоб показати російський сюжет про Четверту вежу.

Image caption На кухні працюють переважно чоловіки

А на Новий рік у гості заходив навіть литовський посол в Україні.

"Я був якраз на посту. Дивлюся: через ворота заходить дядечко з пляшкою шампанського, з мандаринками. Зайшов, познайомилися, випили по келиху шампанського, і він пішов собі. Мені дуже сподобалося, що є такі люди", - задоволено розповідає "Бандьора".

Майже все харчування для жителів фортеці привозить один киянин. "Є такий Саша, який приїжджає постійно з сином, завозять тушонку, продукти. Хто він? Якщо чесно, я ніколи не питав. Він не афішує, хто він, і ніколи не потребує ніякої подяки", - каже "Бандьора".

Маскувальні сітки

Так само безоплатно працюють і десятки жінок, які плетуть маскувальні сітки й "кікімори" для снайперів у іншій кімнаті. Дехто з них приходить сюди на обідню перерву, дехто – на цілий день, а є такі, що працюють ночами.

Олена, яка організовує роботу жінок, розповідає, що колір сіток підбирають окремо для кожної бойової частини. Взимку найпопулярніші білий і жовтувато-сірий, схожий на пожухлу траву.

Image caption "Ми всі тут як сім'я", - каже Олена
Image caption Деякі жінки зашивають у маскувальні сітки папірці з молитвами
Image caption Так роблять "кікімори" - маскувальні костюми для снайперів

Олена восени перебралася до Києва з Луганської області. Її батьки і 96-річна бабуся залишися в Сватові, що неподалік кордону з Харківською областю. В цьому районі, який перебуває під контролем уряду України, не було бойових дій, і родичі навмисно не кажуть бабусі, що в країні війна. Все, що турбує стареньку, – це щоб удома завжди були оцет і мед для приготування лікувального напою, сміючись розповідає жінка.

Перебравшись до столиці, Олена хотіла піти в АТО медиком і записалася на курси тактичної медицини: "Але зрозуміла, що це для мене важкувато. Я на таке не здатна". Тоді вирішила допомагати військовим і плести маскувальні сітки.

"Побратими"

Поруч, в іншій великій кімнаті, зробили казарму для бійців, які приїжджають на ротацію до Києва і яким немає де зупинитися. Володимир пояснює, що серед таких - воїни з Донбасу, чиї домівки опинилися на територіях, контрольованих сепаратистами.

Image caption Щоб переночувати в цій казармі, солдатові достатньо показати документи

"Приїжджають з батальйону Кульчицького, з "Шахтарська", з "Айдару", - розповідає Володимир. Каже, що дають притулок усім, хто має документи або за кого поручиться хтось із побратимів.

Це слово - "побратим" - Володимир вимовляє доволі часто: "Ми вже всі брати. Побратим – то щось більше. Ми не раз стояли один в одного за спиною. Тут уже просто так не перекажеш, що між нами відбувається".

"Ні Сашка "Глобус" (сотник Третьої сотні – Ред.), ні я, ні наші хлопці, ми не хочемо ні подяки, нічого. Ми хочемо, щоб наші вернулися звідти. Це все, чого ми хочемо. А як далі буде – то вже не від нас залежить, - продовжує Володимир і сам дивується сказаному. - Та як не від нас? Та від нас".

Новини на цю ж тему