Найщедріший шахрай Америки

Копирайт изображения BBC World Service

Протягом кількох десятиліть Марк Лендіс дарував музеям і галереям США витвори мистецтва. Його шанували як заможного колекціонера – але подаровані ним картини виявились підробками, створеними власноруч. Утім, його не судили – він не брав грошей, а значить, і не порушував закон.

"Це ж не злочин – подарувати музею картину. Повсюди мене приймали, як короля. Я зробив один подарунок, другий, а далі пішло-поїхало – це тривало тридцять років", – розповідає Марк Лендіс, один з найбільш плідних фальсифікаторів мистецтва в історії США.

"Вам колись влаштовували королівський прийом? Це досить приємно, скажу я вам".

Фальсифікаторська кар’єра Марка Лендіса почалась у середині 1980-х рр., коли він подарував кілька картин одному з музеїв Каліфорнії, запевнивши, що їхній автор – американський художник ХХ ст.. Мейнард Діксон.

"Я зробив це через бажання вразити мою матір. Я завжди захоплювався телерепортажами про багатих колекціонерів, які дарували музеям картини".

"Я підписався ім’ям Мейнарда Діксона, бо музеї були у ньому зацікавлені, – пояснює він. – Це був художник-ковбой, тож я пішов у бібліотеки, переглянув кілька альбомів з фотографіями американських індіанців і скопіював деякі з них".

"Я знав, що музеям треба картини з ковбоями, тому й зупинився на цій ідеї".

Коли Лендіс був підлітком, помер його батько, внаслідок чого у хлопця стався нервовий зрив, а згодом розвинулась шизофренія.

Заняття з арт-терапії розкрили у ньому хист до копіювання. Він узявся за малювання копій і робив це з неймовірною швидкістю.

"В уявленні людей, підробка картин – це складна робота з хімікатами та різними засобами, – каже він. – У мене не стане терпіння на таке. Я купую приладдя для малювання у дешевих гіпермаркетах на кшталт Walmart чи Woolworth і витрачаю на копію годину чи дві".

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Копія акварелі Поля Сіньяка у виконанні Марка Лендіса…
Копирайт изображения BBC World Service
Image caption …і оригінал тієї ж картини

"Якщо я не встигаю завершити картину за час одного телефільму, я зазвичай її кидаю".

Видаючи себе за багатого мецената, пан Лендіс презентував свої підробки десяткам поважних музеїв.

Це тривало до 2008 р., коли він зв’язався з Музеєм мистецтва Оклахома-Сіті. За прийом і розміщення нових робіт у цьому музеї відповідав Метт Лейнінгер.

"Спочатку ми прийняли Лендіса за справжнього колекціонера, хоч і дуже ексцентричного, – розповідає пан Лейнінгер. – Свій перший дарунок він доставив власною персоною – це була акварель Луї Вальта".

"Ми зробили для неї раму й повісили у залі поруч з Ренуаром, гадки не маючи, що вивісили підробку".

Лендіс тим часом і далі розсилав картини по музеях і, можливо, так і не був би розсекречений, якби не відправляв різним закладам одні і ті ж "оригінали".

"Потім ми отримали від нього пакунок поштою, у якому було п’ять робіт, – продовжує пан Лейнінгер. – Згідно з підписами, це були картини французьких художників ХІХ ст. Поля Сіньяка і Станісласа Лепіна".

"Я зробив кілька запитів щодо робіт Сіньяка і знайшов згадку про них у прес-релізі Коледжу мистецтва і дизайну м. Саванни, з тим самим ім’ям доброчинця – Марк Лендіс. Спочатку я не надав цьому значення, але далі побачив інформацію про Лепіна у прес-релізі Університету сучасного мистецтва м. Сент-Луїс – і знову ж поруч з ім’ям Марка Лендіса. Це явно вказувало на шахрайство".

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Метт Лейнінгер (ліворуч) і Марк Лендіс, 2014 р.

"Я розіслав повідомлення у різні музеї і протягом години отримав дзвінки й імейли від представників двадцятьох закладів. Усі вони були стурбовані – хто цей Ландіс і що відбувається?".

За словами пана Лейнінгера, Марк Лендіс – здібний копіювальник, але уважної критики його роботи не витримують.

Зокрема, серед його подарунків був пастельний малюнок віком нібито 300-400 років. Пан Лейнінгер потягнув за куточок картонної основи, до якої був прикріплений малюнок, на вигляд дуже старої та зношеної. Він очікував, що картон посиплеться.

"Але нічого такого не сталося. Я потягнув сильніше і побачив, що з іншого боку ця основа чисто-біла. Принюхавшись, я вловив запах кави. Отже, Лендіс "зістарював" свої роботи за допомогою кави".

Простий огляд дозволяв легко виявити обман, тож постає питання – чому стільки музеїв дозволили себе обдурити?

"Лендіс уважно підходив до питання. Він знав, що саме збирають ті чи інші музеї. Він був переконаний, що його дарунки приймуть, оскільки вони добре вписувались у музейні колекції".

Окрім того, Лендіс дуже переконливо презентував себе і свої дари.

"Він казав усе те, що хочуть чути у мистецькому музеї, – пояснює Лейнінгер. – У нього завжди була готова історія про те, звідки у нього ці роботи, про його родинні статки, що дозволяють робити такі цінні пожертви".

Пан Лейнінгер звернувся за порадою до колишнього агента ЦРУ, що спеціалізувався у злочинах, пов’язаних з мистецтвом. Та оскільки за підробки не платили грошей, Лендіс не порушував закон. Провина була за музеями, які не виявили належної пильності й радо прийняли подарунки.

Копирайт изображения BBC World Service
Image caption Марк Лендіс показує деякі свої твори у документальному фільмі "Мистецтво й ремесло", що розповідає його історію

Якщо вони виставили у своїх залах підробки, це лише їхня проблема.

Своїм шахрайством Марк Лендіс поставив у незручне становище десятки мистецьких галерей. На думку Лейнінгера, навіть знаючи про підробки, деякі музеї скромно промовчали, аби не втратити обличчя.

"Який куратор чи директор музею захоче визнати, що приймав до колекції підробки? – зауважує він. – Музеї не бажають говорити про це вголос".

Що ж до фальсифікатора, він визнає свої вчинки, але не шкодує про них.

"Я – як Піноккіо, – каже пан Лендіс. – Людиною керує совість. Коли щось не так, ви це якимось чином відчуваєте. Я не хвилювався, що на мене подадуть у суд".

Він продовжував робити свої копії, навіть коли його вже викрили, і далі дарував їх музеям, які ще нічого не підозрювали. Його продуктивність навіть зросла після того, як у 2010 р. померла його мати.

Ще через два роки Університет Цинциннаті зробив виставку фальшивих картин Лендіса. Її відкриття навмисно призначили на День сміху – 1 квітня. Куратором виставки виступив Метт Лейнінгер, а Марка Лендіса запросили почесним гостем.

"Перед відкриттям я сильно хвилювався, бо не знав, чого чекати. Але коли я туди приїхав, все пройшло чудово. Для мене це був приємний сюрприз", – каже пан Лендіс.

На виставці він мав розмову з паном Лейнінгером і вибачився перед ним за спричинені труднощі. Та чи було йому соромно знаходитись посеред десятків своїх фальшивок?

"Взагалі-то, ні. Хіба через те, що деякі з них дуже невдалі, – згадує він. – На них мені навіть не хотілося дивитись".

Новини на цю ж тему