Бойченко: "Усе буде добре, але ніхто до того не доживе"

Олександр Бойченко Копирайт изображения Oleksandr Boychenko personal archive
Image caption "Коли я пишу про копання картоплі, колимські заробітки, якісь подорожі чи дружні посиденьки, то все це і є я"

Олександр Бойченко - публіцист, літературний критик, перекладач. Він автор книг "Аби книжка", "Мої серед чужих", "Більше/менше". Його остання книга "50 відсотків рації" - це збірка 50 історій, які є наполовину літературними, а наполовину журналістськими, наполовину комічними, наполовину - ні. BBC Україна поспілкувалась із автором про героїв книги, напередвизначеність та відносність наших уявлень про світ.

BBC Україна: На обкладинці вашої книги картини Джузеппе Арчимбольдо "Єва з яблуком" та "Адам" - як вони пов'язані із книгою?

Олександр Бойченко: Та ніби досить безпосередньо пов'язані: по 50 відсотків кожному - і Єві, й Адамові. Але ще важливіше - як намальовані ці картини. Дивишся здалеку - бачиш голову, дивишся зблизька - бачиш, що голова складається з тіл інших людей.

Відповідно, на 50 відсотків правдивим буде твердження, що перед нами голова, а на 50 - що це група тіл. Так і з рештою наших правд про цей світ: усе залежить від того, наскільки близько чи далеко ми перебуваємо від того, про що намагаємося говорити.

BBC Україна: "Рація" у назві книги це про "раціональне" чи про "мати рацію"?

О.Б.: Назва збірки повторює назву одного з текстів. А той текст про те, що двоє дискутують і мають, як мені здається, по 50 відсотків рації. Ну і решта текстів розташовані так, щоб підважувати один одного, заперечувати щойно виголошені "правди".

Як колишній викладач світової літератури я знаю, що за всю історію людства досконалих книжок було створено мало, і моя до них не належить. Тому цілком байдуже сприймаю будь-яку критику на її адресу.

Але один закид мене таки дратує: коли я чую, що вона непослідовна. Бо якщо в ній щось є, то це якраз дуже послідовна демонстрація відносності всіх наших уявлень про себе і світ, а також спроба показати, що одна й та сама думка може бути - залежно від контексту - і правильною, і хибною. І одна й та сама дія - залежно від контексту - може бути і трагічною, і комічною.

Коротше кажучи, рація в цій книжці постійно переходить з одного боку на інший і назад. Оце й уся її, сказати б, концепція.

BBC Україна: У кожному з текстів є оповідач, який спостерігає за подіями і, власне, викладає саму історію. Хто він?

О.Б.: Але ж я їх розповідаю від свого імені. Коли я пишу про копання картоплі, колимські заробітки, якісь подорожі чи дружні посиденьки, то все це і є я.

Image caption У книзі "послідовна демонстрація відносності всіх наших уявлень про себе і світ, а також спроба показати, що одна й та сама думка може бути - залежно від контексту - і правильною, і хибною"

BBC Україна: З кого списані ваші герої?

О.Б.: В останньому тексті збірки є про це: однокласники, одногрупники, однокімнатники… Все це реальні люди. Як і члени родини, друзі, знайомі або випадкові попутники в літаках, поїздах, автобусах.

Ясно, що я зазвичай змінюю композицію подій чи навіть їхнє значення, але постаті - всі з життя. Це мої пригоди і висновки з них.

BBC Україна: У деяких творах ваші герої стикаються з реальністю, об яку, начебто, розбиваються їхні бажання чи погляди. З реальністю життя, скажімо так. Ви вірите у напередвизначеність?

О.Б.: Думаю, відповідь на це питання можна знайти в природі. Природа дбає про існування видів, але не переймається існуванням окремих представників виду.

Для чогось їй потрібні, припустимо, таргани. Але чи ви вб'єте якогось конкретного таргана капцем, а чи будете його свідомо підгодовувати - це їй абсолютно все одно, вона їх ще мільярд наштампує.

Щось подібне діється в історії. Чи назвати це слідом за Гегелем Світовим Духом, чи шопенгауерівською Світовою Волею, але є якась сила, яка діє за своєю логікою і ходить своїми, часто незбагненними для нас шляхами.

Цій силі навіщось потрібні різні народи, держави, війни, різні мови й культури.

Але моя чи ваша персональна доля її обходить не більше, ніж доля окремого вбитого чи вцілілого таргана.

Зі своїм життям кожен - хоч тарган, хоч Гегель - мусить давати собі раду сам.

BBC Україна: У творах про політику ваш герой доволі песимістичний щодо того, що відбувається чи відбувалося в Україні. Чи радше песимістично-іронічний. Водночас, останній твір ви завершуєте закликом до змін в країні. То яка позиція вашого героя?

О.Б.: Позиція мого героя, який і є мною, висловлена прямо у тексті "Прощання з Кримом". Позиція ця називається апокаліптичний оптимізм: усе буде добре, але ніхто до того не доживе.

А серйозніше кажучи, між моєю невірою у краще майбутнє України й одночасним закликом якнайкраще робити все можливе немає суперечності. Просто це сюжети, які розгортаються на різних рівнях.

Якщо в планах того умовного Світового Духа є сильна, незалежна й демократична Україна, то вона буде, а якщо ні, то ні. Це не залежить від моїх текстів і вчинків. Але від них залежу я.

На обидва Майдани я виходив не задля того, щоб обрати Ющенка чи повалити Януковича, чи, зрештою, догодити Світовому Духові. У Світового Духа свої інтереси, у мене - свої.

Я виходив задля того, щоб не відчувати сорому за власну поведінку.

У природі головним поняттям є необхідність, у політиці - доцільність, але ми, звичайні живі люди, маємо ще щось: любов, сумління, етику, мораль, декотрі віру…

Не я вирішую, куди покотиться цей світ, зате я вирішую, яким мені в цьому світі бути.

Копирайт изображения Oleksandr Boychenko personal archive
Image caption "Історії мені потрібні не як засіб емоційного впливу на читача, а лише як привід висловити певну думку, проштовхнути якусь ідею"

BBC Україна: У цитаті на зворотній стороні книги ви кажете, що не тільки Нью-Йорк знає "великі драми", а і "наші задуп'я". То які "великі драми" привертають вашу увагу як письменника? Напевне, це не геополітичні події на кшталт результатів виборів у США?

О.Б.: Я не пишу романів чи інших суто художніх творів, а отже, у строгому розумінні не є письменником. Історії мені потрібні не як засіб емоційного впливу на читача, а лише як привід висловити певну думку, проштовхнути якусь ідею.

А для цього згодиться будь-що: і вибори президента, і можлива третя світова війна, і спогади про відпочинок у Затоці. Головне - щоб це була моя історія, бо чужих я оповідати не вмію.

Власне, з тексту про базу відпочинку й походить та цитата, а йдеться в ній лише про той очевидний факт, що інтенсивність переживання людиною своїх драм не залежить від місця й часу, в яких ця людина живе.

BBC Україна: Про що буде ваша наступна книга?

О.Б.: А про що були попередні? Це ж збірки. Жодна моя книжка не писалася як книжка і жодна не вийшла друком з моєї ініціативи.

Я пишу статті, есеї й фейлетони. Час від часу видавець каже, що пора збирати написане і видавати книжкою. То я збираю, а він видає.

У принципі, між видаванням і невидаванням у моєму випадку особливої різниці немає, але так легше ті тексти зберегти, бо інакше довелося б захаращувати хату сотнями журналів і газет.

BBC Україна: Що ви зараз читаєте?

О.Б.: Передусім читаю те, що перекладаю, а це псевдоавтобіографічний роман Марека Гласка "Красиві двадцятилітні". Ну і всілякі дотичні до цього перекладу матеріали.

А перед сном останні кілька днів почитую потрохи "Відчуття закінчення" Джуліана Барнза.

Хоча в моєму віці читання нових книжок переважно вже позбавлене сенсу.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему