Галина Ткачук: спільне читання з дитиною - безцінне!

презентація книжки Галини Ткачук у Вінниці Копирайт изображения Sergiy Rybnytskyy/Facebook
Image caption Відчуй себе монстром - отак проходять презентації "Тринадцяти історій у темряві" Галини Ткачук

"На чорній-чорній горі стоїть чорне-чорне місто..." - так починається одна зі "страшилок" з нової книжки Галини Ткачук "Тринадцять історій у темряві".

Ну хто у дитинстві, сховавшись під ковдрою і затамувавши подих, не слухав таких історій, що їх оповідали батьки чи дідусь з бабусею? Зараз вже і не згадаєш, про що були ті казки, бо із дорослішанням вони чомусь забуваються, а страшні монстри, що їх наповнювали, втрачають свою магічну силу.

А Галина Ткачук не схотіла розлучатися із дитячими казками-страшилками і створила цілий світ, де оселилися дивовижні істоти, що часом лякають, часом викликають посмішку, а, головне, - дуже-дуже нагадують про дитинство.

Як з'явилися на світ ці казкові монстри? Чому діти так люблять "жахастики? Як зацікавити дитину книжкою? На ці та багато інших запитань Галина Ткачук відповіла в інтерв'ю ВВС Україна.

Найперше, ми запитали письменницю про те, що спонукало її написати "страшну" книжку.

Image caption "Страшні" історії Галині Ткачук допомагали писати багато дітей

Галина Ткачук: Я дуже люблю слухати, як говорять діти, що вони говорять, як вони будують фрази. Мене дуже надихає прислухатися до дітей.

Попередня книжка, яка була у конкурсі - "Вечірні крамниці вулиці Волоської" - не страшна, але там є містичні моменти, зокрема про київські чари.

Коли я читала її з дітьми, то завжди намагалась зробити якийсь інтерактив, щоб діти самі вигадували і розповідали історії, і їх часто несло у страшний фольклор.

Я це уважно слухала, записувала, і отак втягнулася у стилістику дитячих страшилок. Їм притаманна специфічна мова, образи певного типу.

Коли я достатньо наслухалась таких історій, попригадувала, що ми розповідали одне одному в нашому дитинстві, і почала сама складати страшилки.

Тобто моя найперша інтенція була просто слухати, що цікаво дітям. Адже я зробила припущення, що при читанні легше сприйматиметься той текст, який імітує дитячу мову.

Саме із цією книжкою мені хотілося не насаджувати дітям культуру дорослих, а прислухатися до їхньої культури і щось взяти з неї. І, звісно, щось дати навзаєм.

ВВС Україна:Тобто можна сказати, що це книжка написана дитячою мовою?

Галина Ткачук: Так, я намагалася зробити її такою. До того ж, "Тринадцять історій у темряві" іще й редаговані багатьма групами дітей.

Ці історії читали і давали мені певні поради учні БеркоШко, Дитячої літературної школи, Школи мрійників.

Також я давала рукопис багатьом мамам для родинного читання із дітьми різного віку і потім слухала враження та побажання. Я зазвичай прислухаюсь до того, що мені радять.

ВВС Україна: Ви якось казали, що "Тринадцять історій у темряві" - це дуже тоненька книжка, писати яку допомагали дуже багато людей. Хто ці люди?

Галина Ткачук: Як я вже зазначала, це діти. І, звісно ж, письменники. Не зупиняюсь дякувати Валі Вздульській, яка підказала мені цю назву.

Бо мої варіанти були такі: "Брехло нещасне", "Волохате волосся", "Серединожер та інші історії". А Валя мені порадила обрати таку назву, яка б не відлякувала батьків від полиць книгарні.

А Таня Стус мені підказала, що остання історія має якось підсумовувати книжку - так з'явився Балабоновий монстр, який поглинає усю планету, і всередині якого опиняються герої усіх попередніх історій.

Не можу також не згадати історію про хлопчика Антона Мунченка, за яким стоїть Антон Санченко. Він якось розповів мені історію про те, як у дитинстві грав на акордеоні, я цю історію зробила трошки смішнішою і теж ввела у книжку.

Дуже підтримував мене у процесі роботи Петро Яценко, він, зокрема, порадив до дванадцятої історії додати чорних птахів і хижих білок. Словом, дуже багато людей мені допомогли.

Image caption Саме так треба читати книжку дітям - малюнками до аудиторії, вважає Галина Ткачук

ВВС Україна:В інтерв'ю одному з видань Ви казали, що у цій книзі з'являєтеся і Ви самі - в образі Галюні з історії про вовкулаків…Ви це навмисне зробили?

Галина Ткачук: Цю історію мені розповів хлопчик-першокласник, коли я на Форумі у Львові читала "Вечірні крамниці", саме тому дія історії відбувається у Львові.

А потім, вже у Києві, юні письменники, з якими ми розбирали цю оповідку, порадили змінити фінал на страшніший, і навіть підказали мені, як саме це можна зробити.

Коли я давала почитати рукопис книжки мамам і татам, кілька з них зазначили, що в усіх історіях страх нагнітається-нагнітається, а потім знімається за допомогою гумору чи абсурду, а ця історія - найстрашніша, бо в ній відкритий фінал.

Тоді я вирішила назвати головню героїню Галюнею, щоб у найстрашнішій історії була я власною персоною. Щоб ні на кого не перекидати цю моторошну ситуацію.

ВВС Україна: До речі, про страшне. Багато хто каже, що ваші історії - це радше "страшно смішно", аніж просто "страшно." Які емоції хотіли ви викликати у свого читача, і якою була реакція дітлахів на вашу книжку?

Галина Ткачук: Я розуміла, що це буде і страх, і сміх, але дитяча реакція - це щось набагато більше. Це така реакція, яку не можеш передбачити у дорослої аудиторії.

Наприклад, під час читання історії про Балабонового монстра, одна дівчинка кинулася до рюкзака і дістала звідти свої балабони, щоб вони теж послухали казку.

Чим я ціную дитячу аудиторію, то це тим, що скільки ти будеш гадати, якою буде реакція - ніколи не передбачиш таких зворушливих речей.

ВВС Україна: Пригадую себе у дитинстві: теж чомусь завжди просила дідуся розповісти якусь страшну казку. Як ви думаєте, чому діти так люблять жахастики?

Галина Ткачук: Психологи кажуть, що у дітей є такий етап боротьби зі страхом, коли його хочеться нейтралізувати сміхом, загнати в якусь рамку чи смішну історію. Багато дітей навіть захоплюються цим. Але свої історії я намагалася зробити лагіднішими, бо, зрештою, коли дитина опиняється сам-на-сам із книжкою, треба бути дуже обережними.

ВВС Україна: Скажіть, а звідки взялися всі оці монстри у вашій книжці? Адже там живе абсолютно неймовірна компанія: тут і Серединожер, і Розбездзявка, і Балабоновий монстр… У рецензії на вашу книжку член журі конкурсу Книга Року ВВС Марта Шокало пише, що ваша книжка - це окремий світ. Як і звідки він народився?

Галина Ткачук: Візьмімо Розбездзявку. Видавництво "Братське" якось попросило мене написати історію до Дня Святого Миколая. Моя ідея була в тому, що хлопчик просить собі у якості подарунка Розбездзявку, і мама його не розуміє. Але в кінці він отримує саме те, що хоче, тобто Миколай його зрозумів.

Для мене це дуже добра історія: адже навіть мама не збагнула, у чому тут справа, а все одно сталося так, як хоче дитина. Розбездявка вигадалася не як монстр, а як щось таке, що не можна вимовити, але світ розуміє дитину і дає, що вона хоче. Звісно, ця історія не пасувала для святкового збірника. Але добре пасує для моєї "страшної" книжки.

ВВС Україна:А як всі ці персонажі до Вас приходять?

Копирайт изображения Sergiy Rybnytskyy/Facebook
Image caption Під час читання "страшилок", у залі завжди панує тиша, розповідає Галина Ткачук

Галина Ткачук: Усі по-різному. Наприклад, Риба-з-ніжками Коваленко. Я згадала Карлсона Астрід Ліндгрен: для дітей, які читають його своєю рідною мовою, шведською, Карлсон - це звичайне прізвище, як для нас, скажімо, "Петренко". Тобто для них це наче "Петренко, який живе на даху", мені сподобалася ця ідея. І я подумала, що прикольно було б вигадати якогось монстра, який матиме звичайне наше прізвище Коваленко.

ВВС Україна:Галино, Ви якось казали, що перший етап роботи над книжкою - читання. Цікаво, що саме Ви читали перед написанням "13-ти історій"?

Галина Ткачук: Мене цікавили історії, які розповідають самі діти, тож я читала багато статей про те, як спілкуватися та працювати з дітьми, влаштовувати інтерактив, надихати дітей на оповідання історій.

ВВС Україна:Яка Ваша улюблена історія з цих 13-ти? Чи, можливо, найстрашніша для Вас?

Галина Ткачук: Усі дорослі кажуть, що для них найстрашніша історія - про ліфт. Я колись читала поему польського поета Болеслава Лесмяна про вознесіння пророка Іллі. У ній пророк возноситься над небом, потім вилітає у космос і за межі Всесвіту. Мабуть, цей сюжет мене вразив і записався на підсвідомість. І втілився в дитячу історію про ліфт, який піднімався вище даху будинку і вище хмар, і понад зірками. Але хтось внизу викликав ліфт і він поїхав вниз, повернувся.

ВВС Україна:У сучасному світі діти більше тяжіють до електронних гаджетів, а як можна привчити їх до книжки?

Галина Ткачук: Навчити людину читати з насолодою - це якась магія, вона або стається легко, або ні.

Що стосується саме цієї книжки, то вона дуже гарно сприймається дітьми на слух. Варто дитині послухати кілька історій, вона бере, починає читати і захоплюється.

Раніше я любила повторювати якісь рецепти, а тепер, коли більше спілкуюся з дітьми - розумію, що універсальних рецептів нема.

Окрім уваги і любові до конкретної дитини і намагання визначити, що саме їй цікаво.

А взагалі я прибічник того, щоб вдома і у класі мати паперові книжки, бо, по-перше, це красиво, а по-друге, у читанні книжки, тримаючи її від себе, показуючи ілюстрації, коментуючи, жестикулюючи, теж є певна магія.

Ілюстрована паперова книжка - сама по собі як елемент театру, вона дає багато можливостей.

ВВС Україна:До речі, про ілюстрації у Вашій книзі. Як відбувалася робота над ними?

Галина Ткачук: Рукопис книжки досить довго лежав у видавництві, оскільки довго підбирали ілюстратора. У певний момент я втратила контроль над цим процесом, а потім мене запросили узгодити уже готове візуальне оформлення книжки. Я прийшла, глянула — і кажу: "Ого! Я нічого не хочу змінювати! Абсолютно нічого!".

Іра (Ірина Мамаєва - ілюстратор книжки "Тринадцять історій у темряві" - Ред.) дуже класно все відчула, вона навіть додала гру на розвороті. Розділ "Запиши свою історію" - це теж її ідея, тобто Іра зробила цю книжку інтерактивною.

Також серед її чудових ідей - наші портрети на початку книжки. Коли мене діти питають: "Це точно ви написали цю книжку?", я кажу: "Так! Можу довести - ось мій портрет!". Загалом із такими ілюстраціями ці страшилки дуже легко розкусити, вони ж як на долоні, усім згадується дитинство…

Копирайт изображения ВВС
Image caption Письменниця із задоволенням записує "жахастики", вигадані дітлахами. На фото - збірка страшилок авторства її читачів

ВВС Україна: А з історій, які діти записали наприкінці книжки, які вам запам'яталися?

Галина Ткачук: Таких багато! Наприклад, була історія про зеленого рідкого монстра на Майдані Незалежності, а один хлопчик написав про монстра, якого звати "ФИолетовий" - саме через "И" - і який живе під ліжком і харчується пилом.

Хтось, можливо, дитячі страшилки записувати не візьметься, але мені було важливо, що діти вигадають. Мені цікаво дивитися на психологічне значення цих історій. Хоч які б вони не були страшні, в більшості відомих мені історій, написаних за мотивами моєї книжки, є ідея примирення з монстром, хорошого кінця, досягнення взаєморозуміння.

ВВС Україна:Чи матимуть ці історії продовження? Адже матеріалу у Вас, судячи з усього, вистачить на кілька томів.

Галина Ткачук: Я поки що не знаю, але мені дуже сподобалася писати, а особливо читати історії, що їх діти сприймають як свої. Мені подобається стилістика фольклорної історії.

ВВС Україна:Наскільки важко дорослому писати для дітей?

Галина Ткачук: Мене дуже надихають зустрічі з дітьми та спільне читання книжок. Я можу потім годинами розповідати, що ось був такий хлопчик чи дівчинка, яка, наприклад, під парту залізла від страху, але дуже просила читати ще і ще.

Наскільки можу судити, дорослі письменники таких історій мають менше. На певному етапі це стає як наркотик. Розумію, що діти це один світ, а дорослі - зовсім інший, але я намагаюся слухати дітей. Їх, звісно, треба якось підтримати у творчості, іноді — організувати, надихнути, але я намагаюсь якнайменше втручатися в їхні історії.

ВВС Україна: Як Ви думаєте, чи може книжка стати медіумом між світом дітей і дорослих?

Галина Ткачук: Звісно, може, але довкола книжки має бути розмова. Книжки - це чудовий спосіб взаєморозуміння, але ще кращий спосіб - спілкування довкола цієї книжки, спільне читання - це взагалі безцінно.

З Галиною Ткачук спілкувалася Анастасія Грібанова.

Новини на цю ж тему