Алла Дорош: "Жодна історія життя не нікчемна для літератури"

Алла Дорош Копирайт изображения Alla Dorosh

"Баобаб та інші історії" насамперед вражає різноманітністю людських портретів і екзотичністю місць, куди потрапляють персонажі.

Діамантові копальні Ліберії, "чорні" райони Нью-Йорку, крихітний ірландський острівець - лише окремі розділи колоритного соціального каталогу, що постає зі сторінок збірки оповідань Алли Дорош.

В інтерв'ю з письменницею, чия дебютна книжка потрапила в Довгий список Книги року, ми поговорили про те, як вона "знайомиться" зі своїми героями, чому її прозу вважають нежіночою, і що потрібно сучасному українському читачу.

BBC Україна: Як вам вдається досягти реалізму в описі такого далекого від України життя?

Алла Дорош: Географія моїх оповідань не така вже й широка, направду. Нью-Йорк, Норфолк, Нентакет, Ачилл - так, ці локації обрані не навмання, і їм належить особливе місце на туристичній мапі моєї пам'яті.

В Ліберії я не була. Обнишпорила її з гугл-меп, передивилася усі доступні онлайн фільми (документальні, художні, аматорські), перечитала стос ліберійської преси і статей в англомовних медіа. Консультувалася з окремих питань з експертами - сертифікованим ювеліром та дипломатом, що служив у складі миротворчого контингенту в Ліберії.

Мені подобається подорожувати: діставатися місць, що мають відмінні від звичних кольори і запахи; маю цю невгамовну потребу до міграцій, хай нетривких, хай нечастих. В подорожах час ущільнюється. Люди, яких зустрічаєш впродовж мандрівок, видаються контрастнішими, загадковішими.

BBC Україна: То так ви і "знайомитеся" зі своїми персонажами? Чи є щось, що поєднує їх попри очевидну несхожість?

Алла Дорош: Очевидно, кожна людина (від безхатченка до президента) є носієм унікальних історій. Письмо для мене - спроба віднайти портал між індивідуальним і спільним досвідом.

Жодна історія життя не є нікчемною для літератури. Історії, дотичні до мого емоційно-екзистенційного пулу, "шукають собі голоси". Деякі персонажі успадкували звички і уподобання конкретних людей, окремі - були створені з нуля, з самої авторської емпатії.

Історія про Беллу і Фіалку, матір і дочку, стосунки яких позбавлені любові (оповідання "Bella Donna") навіяна переглядом одного з шедеврів Бергмана та розповіддю про народження хворої дитини, яку я незадовго до фільму випадково підслухала в жіночій консультації.

Копирайт изображения BBC Україна
Image caption "Баобаб та інші історії" вражає різноманітністю людських портретів і екзотичністю місць, куди потрапляють персонажі.

Історію про хірурга, якому доводиться транспортувати тіло алкоголіка, що спився на війні, родичам ("День, коли лікарю С. довелося збрехати"), я почула від знайомої.

Загалом, герої оповідань народжуються самі: із спогадів, снів, власного читацького бекграунду, інформаційного флуду, і передусім, через емпатію до людей, які в той чи інший момент зустрілися на моєму шляху.

BBC Україна: А хто з них близький вам?

Алла Дорош: Усі герої, про яких я пишу, мені безмежно цікаві. Я користуюся їхніми голосами і на час написання тексту прагну стати кожним з них. В усіх оповіданнях я підтримую право вибору героїв, намагаюся його не оцінювати, тільки констатувати.

Алла Дорош є наратором історії "Love is" (не лише як автор, а як конкретна особа). Ця дитяча перспектива - вона моя, розказуючи про Таньку, я рефлексую і про своє дитинство.

BBC Україна: Ваша проза - не жіноча: місцями цинічна і жорстка, іноді надто відверта. Це ваш стиль? І взагалі, чи існує жіноча і чоловіча проза? Коли відкриваєш текст Чарльза Буковскі, приміром, важко уявити, що це могла написати жінка.

Алла Дорош: Люблю Буковскі, до слова, хоч зовсім інакше, ніж Фолкнера і Маркеса. Десь як Довлатова, напевно. Незалежно від того, що вважаю я, є дослідження, що підтверджують диференціацію прози за гендерним звучанням.

Втім, чоловіки, що читали "Баобаб та інші історії" здивували аналогічним спостереженням: "Баобаб - не жіночий".

Що тут скажеш? Світ цинічний, як на мене. Так, слово може його естетизувати, але не мусить. Добре, що всі пишуть і читають по-різному.

BBC Україна: З якими труднощами стикається молода письменниця в Україні?

Алла Дорош: Головна проблема дебютанта - пошук читача, що читає українською і має можливість "іти на ризик": окрім "перевірених" улюблених авторів придбати книгу невідомого письменника. Скепсис щодо нових імен зрозумілий, і його подолання потребує чималих зусиль і від автора, і від його видавця, і від платоспроможності читача.

Копирайт изображения Alla Dorosh
Image caption Світ цинічний, як на мене. Так, слово може його естетизувати, але не мусить, вважає письменниця.

По-друге, "підозріло" починати писати не до двадцяти, а за 30. По-третє, питання матеріальної винагороди за літературну працю загалом неактуальне для дебютанта.

Цієї книги "не сталося" би без моїх видавців: Вікторії Михайлової, засновниці "Літмайданчику", яка профінансувала книгу, та Антона Санченка, письменника і видавця ("Електрокнига"). І це таки шанс.

BBC Україна: Пам'ятаєте відомий вислів Вірджинії Вулф про те, що "кожна жінка, якщо вона збирається писати, повинна мати кошти і свою кімнату"? А де ви знаходите простір для письменницької діяльності?

Алла Дорош: Останні два роки у мене був такий простір, і я його заповнила на свій смак - письмом. Його напевно стало б менше з виходом на роботу. З іншого боку, нові люди і їхні історії - це додаткове натхнення.

BBC Україна: У читацькій рецензії на нашому сайті згадується, що ви досить недавно почали спілкуватися українською. Це так? Якою мовою будуть ваші наступні твори?

Алла Дорош: Я відвідувала українську школу і зростала в україномовному середовищі (хоч і суржиковому), однак поза шкільною програмою читала виключно російською. Тобто пасивний словниковий запас російської мови завжди переважав український.

З переїздом на навчання у Київ перейшла на російську: у столичному вузі українська вважалася "мовою села", нею користувалися в студентських аудиторіях, позаяк із закінченням пар - і студенти, і викладачі, переходили на російську.

Схибленість нав'язаної парадигми "меншовартості української" мене в той час не хвилювала. Лише з народженням дитини я відчула, що хочу, аби малий слухав колисанки Росави, а не "Спят усталые грушки" і перелаштувалася на українську, спочатку лише у родинному колі.

Останні три роки не можу розмовляти російською (переходжу лише тоді, коли людина очевидно не володіє українською чи англійською). Розумію, що довгий час не цінувала того, що апріорі мала - рідного слова. Надолужую втрачене.

Копирайт изображения Alla Dorosh

BBC Україна: Ви презентували "Баобаб" у Німеччині. Як збірку зустріли там? Хто ваш читач за межами України?

Алла Дорош: Про це ще, напевно, рано говорити, хоч "Баобаб" дійсно побував за кордоном. Вікторія Михайлова включила збірку до простору української книги на книжковому ярмарку у Франкфурті. Вже на початку грудня, з її легкої руки, плануємо читати "Баобаб" у Марбурзі і Дюссельдорфі. Формат - камерні зустрічі з українською діаспорою. Цілком новий і хвилюючий для мене досвід. З нетерпінням чекаю цієї поїздки.

BBC Україна: І ще запитання від нашої читачки. Як ви ставитеся до критики? І якби вам довелося писати рецензію на книгу деякої Алли Дорош "Баобаб", якою б вона була - схвальною чи розгромною?

Алла Дорош: "Книга року BBC" - захоплива пригода для мене і моєї збірки. Безперечно, мені хочеться подобатися, однак я відкрита для конструктивної критики. Дехто з читачів надсилає свої враження у приватні повідомлення FB. Серед них трапляються вражаючі інсайти.

Якби я була фаховим критиком і мені довелося рецензувати текст, що мені відверто не подобається - я би точно утрималася від тональності "спалити до прочитання". Рецензія може бути розгромною, але в жодному разі не принизливою.

Новини на цю ж тему