Ветеринар і поет: що ми знаємо про Олександра Олеся

олександр олесь Копирайт изображения Public domain

3 грудня українськими соцмережами розлетілася звістка: у Празі підняли з могили прах поета Олександра Олеся.

За повідомленнями, натомість там поховали чеха українського походження Володимира Михайлишина. Він донедавна платив ренту за могилу письменника.

Згодом українська влада повідомила, що канадійські родичі поета дозволили перепоховати його прах в Україні.

Тож хто такий був Олександр Олесь, і які його твори українці пам'яють і досі?

Копирайт изображения MYHAILO TOROPOV
Image caption У вже колишній могилі Олександра Олеся поховали громадянина Чехії українського походження Володимира Михайлишина

"Масовий поет"

У 2014 році соцмережами широко розійшовся вірш "Європа мовчала" - на тлі політичної кризи він багато кому здавався сучасним і злободенним.

Але цей текст побачив світ у 1931 році.

Його автором був Олександр Олесь - поет, яким зачитувались на початку XX століття, якого не друкували в часи сталінізму і який увійшов у шкільні підручники після 1991 року.

Письменниця Оксана Забужко називає його чи не "єдиним прикладом масового успішного поета".

"Його віршами освідчувались у коханні два покоління", - пише вона, згадуючи Олесеві "Чари ночі":

Сміються й плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

Цілуй, цілуй, цілуй її,

Знов молодість не буде.

Справжнє ім'я поета - Олександр Кандиба. "Олесем" його називала дружина Віра Свадковська, і це інтимне ім'я стало й літературним псевдонімом.

Народився Олесь у 1878 році на Сумщині. "Се було несподіванкою для моєї 18-літньої матері і вдвоє старшого батька, одначе, вони помирились з сією несподіванкою", - писав він в автобіографії.

Батько Олеся працював на рибних промислах і рано помер. Тому хлопець якийсь час жив на селі у діда, що орендував панський маєток.

Микола Зеров пише, що довкола нього не було нічого, що стимулювало би ранній розвиток творчості - ні відповідних людей, ні книжок. Учився Олесь по провінційних школах із безкінечною "довбежкою", згодом - у ветеринарному інституті.

Сам поет, однак, згадує дитинство в автобіографії як дуже ідилічне. Зокрема, розповідає, як видавав журнал у школі і цікавився театром.

Переломним для нього стало "полтавське свято" - відкриття пам'ятника Івану Котляревському в 1903 році. Це була потужна акція, на яку зібралися десятки українських діячів - від Панаса Мирного до Лесі Українки.

Олесь познайомився там із багатьма письменниками, і це вплинуло на його рішення писати лише українською.

У 1907 році стаються одразу три великі події: поет видає першу збірку - "З журбою радість обнялась" (на кошти спонсора), одружується і в нього народжується син - майбутній поет і політик Олег Ольжич.

Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Олег Ольжич, як пише Оксана Забужко, називав батька "поетом гімназистів і телефоністок"

"Шлях розпачу і туги"

У 1909-1919 роках родина живе у Києві і його передмісті - Пущі-Водиці. Тут Олександр Олесь працює ветеринаром на міській скотобійні.

Паралельно - видає збірки віршів, які позначає римськими цифрами II, III, IV, V, а також працює в редакціях різних видань.

Микола Зеров називає Олеся поетом-романтиком із типовим для них протиставленням життя і мрії.

"Що далі, то все більше поезія Олеся стає на шляхи розпачу і туги. Вона і раніше любила спинятися над усіма непристосованими до життя і життям одметеними, над усіма призначеними на загин і офіру", - пише він про еволюцію поета.

"Лиховісними передчуттями" Олесь переймався і під час революції 1917 року, зауважує Зеров, цитуючи наступний вірш:

Вона прийшла, як мрія довгождана,

І вийшли всі назустріч їй,

І всі кричали їй: Осанна!

Благословенний ранок твій!

І враз усмішкою гіркою

Її всміхаються уста...

І враз показує рукою -

Нам на Голгофу! На хреста...

Утім, історія показала, що правий був радше поет Олександр Олесь, аніж інтелектуал Зеров, якого розстріляли, як і десятки інших письменників, під час репресій 30-х років.

Еміграція

Копирайт изображения Hulton Archive / Getty
Image caption За кордоном Олександр Олесь жив, серед інших міст, у Празі

1919 року життя Олеся різко змінилося. Він виїхав до Будапешта з дипломатичною місією Української народної республіки і більше не повертався на батьківщину - за винятком візитів на Галичину, яка на той час входила до Польської Республіки.

Після Угорщини якийсь час жив у Австрії та Німеччині.

Зрештою - осів у Чехословаччині, що на початку 20-х стала одним із головних осередків української еміграції. Там діяла низка українських вишів і громадських організацій, виходила українська преса.

В еміграції Олесь видає кілька збірок, де багато пише про тугу за батьківщиною. Сам він казав, що в еміграції "животіє".

Різку реакцію викликала його книжка "Перезва", видана під псевдонімом, де поет саркастично відгукувався про співвітчизників-емігрантів ("Вони зійшлися, небораки, в ім'я найвищої мети, .... І перегризлись, як собаки, пересварились, як коти").

Цю книжку, до речі, видали в Радянській Україні, а після неї - збірку вибраних творів та кілька книжок дитячих віршів.

Останні місяці життя поета були трагічними. Нацисти окупували Прагу, у Олеся погіршувалося здоров'я - загострилося загострювання печінки.

А влітку 1944 року надійшла жахлива звістка про смерть сина, закатованого у концтаборі Заксенгаузен.

Поет помер приблизно за місяць після цього.

"Вийди, змучена людьми"

Image caption Ситуація довкола перепоховання Олександра Олеся викликала дискусії в Україні

"Читач Олеся не перевівся і сьогодні", - пише Оксана Забужко, пригадуючи, як у дитинстві їй читали його п'єсу "Бабусина пригода".

Тисячі сучасних батьків і дітей також знають Олеся завдяки віршу "Ялинка", що увійшов до барвистих "Улюблених віршів" видавництва "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га":

Раз я взувся в чобітки,

Одягнувся в кожушинку,

Сам запрігся в саночки

І поїхав по ялинку.

Крім того, вірші Олеся за століття десятки разів покладали на музику.

Сучасному слухачу, напевно, найбільше відома пісня "Коли б ми плакати могли" Марічки Бурмаки та "Вийди, змучена людьми" рок-гурту "Кому вниз".