Як пес-мандрівник став зіркою Instagram

"Чапаті" - на хінді означає тонкий прісний хліб, але для подружжя мандрівників з Києва Євгена та Крістіни у цьому слові - набагато більше.

Для них "чапаті" - це друг та співучасник пригод, адже саме так звуть їхнього вірного супутника - песика, якого вони врятували на вулицях міста Кочі у Індії.

Із Чапаті вони зустрілися півроку тому і відтоді продовжують мандрувати Азією разом.

За цей час з худенького та змарнілого цуценяти Чапаті перетворилася на досвідченого "бекпекера", об'їхала пів-Азії, завела сторінки у соцмережах та ділиться із численними шанувальниками подробицями свого насиченого собачого життя.

В інтерв'ю ВВС Україна Євген Петрусь та Крістіна Масалова розповіли про те, як зустріч із Чапаті змінила не лише план їхньої подорожі, а й ставлення до життя.

ВВС Україна: Ви мали влаштоване життя в Україні. Чому ви вирішили все покинути і вирушити у мандри?

Євген та Крістіна: Наше життя у Києві було справді добре облаштованим - чудова власна квартира, машина, хороша робота. Євген був акаунт-директором в міжнародній рекламній агенції. Я писала дисертацію з релігії Стародавнього Єгипту, виступала на міжнародних конференціях.

Все було прекрасно, та чогось таки бракувало: нам обом - власної надихаючої справи, чоловікові - незалежності від офісного життя, мені особисто - моря під боком і літа увесь рік.

Тож, щойно життєві обставини почали натякати, що далі тягнути нема чого - чоловік звільнився, ми віддали квартиру в оренду, продали частину речей і почали рух убік невідомого. Головними цілями були вихід із зони комфорту, перезавантаження і пошук ідеального куточку у світі для здійснення своїх мрій.

Азія завжди була нам близькою за духом: останні роки ми постійно їздили в азійські країни у відпустки. А от те, що цього разу ми опинилися в Індії, і саме у місті Кочі - це не більше ніж випадок. Справа була лише у найдешевших квитках в один бік у напрямку південно-східної Азії.

ВВС Україна: Навряд чи у ваші плани входило завести під час подорожі песика, але це все ж сталося. Як у вашому житті з'явилася Чапаті? Пам'ятаєте той день?

Євген та Крістіна: Як і більшість людей зі здоровим глуздом, ми не планували і навіть не підозрювали, що заведемо собаку під час такої подорожі. Тим паче з самого її початку. Все склалося саме собою, абсолютно випадково.

У третю ніч нашої подорожі, гуляючи, ми натрапили на цуцика, котрий помирав. Швидко збагнувши, що собаці менше місяця і що її стан вкрай поганий, а отже шансів на виживання без сторонньої допомоги майже немає, - ми просто не мали іншого вибору, окрім як зробити все можливе для її порятунку.

Кілька днів ми присвятили її лікуванню, оскільки різного роду проблем у неї виявилось значно більше, аніж було помітно одразу. Спершу ми просто хотіли врятувати її життя - це було єдине, що нас турбувало. А вже за тиждень, ми зрозуміли, що Чапаті - наша собака і що ми не поїдемо без неї з Індії, що б це нам не коштувало.

Отже, з найперших днів подорожі ця малеча почала корегувати наші плани: спочатку нам довелося на довше залишитись у її рідному місті, та потім ця тенденція лишень зростала - ми тижнями затримувались у деяких країнах, аби зробити вакцини чи документи, задовольнивши вимоги країн, в яких ми перебували, і до котрих збиралися.

ВВС Україна: Розкажіть трохи про Чапаті. Яка вона? І звідки таке чудернацьке ім'я?

Євген та Крістіна: Чапаті - наш справжнісінький скарб. Ми полюбили її із перших днів, хоча навіть не могли уявити, наскільки вона виявиться вдячною, і гнучкою до зовнішніх обставин, що вкрай важливо для подорожі.

Вона сповна насолоджується кожним нашим спільним днем; переповнюється ентузіазмом, коли ми знову кудись збираємось; обожнює нові знайомства - вона любить усіх, кого зустрічає на своєму шляху; ніколи без причин не вередує, хоча і тих в неї дуже мало; із нами вона готова до будь-яких афер та пригод - ходити у треки і лазити по горах, їздити на скутерах і плавати на каяках, дуркувати на пляжі і обійматись, гріючись від тропічного дощу.

Її ім'я прийшло до нас саме собою вже в перші дні знайомства. Від самого початку ми були налаштовані дати їй якесь автентичне, індійське ім'я. Нашу увагу привернув один з різновидів індійського хлібу - чапаті, плаский хлібець, що дещо схожий на вірменський лаваш.

Оскільки наша малеча була майже того ж кольору, і такою ж худорлявою - ми жартома почали називати її саме так. Та коли стали помічати переповнені посмішок і сміху реакції місцевих - з ім'ям ми визначились остаточно. Чапаті - надзвичайно позитивна, тож емоції, котрі викликає її ім'я, дуже цьому пасують.

ВВС Україна: Мандрувати із твариною - справжня пригода, що вам запам'яталося найбільше з того, що ви пережили з Чапаті?

Ще на початку нашої спільної подорожі, в Індії, коли Чапаті була зовсім маленькою, ми неодноразово отримували пропозиції щодо її продажу. Вона виглядала настільки охайною та чепурною, що всі сприймали її за породистого цуценя.

Цікава історія сталась у Непалі. Якось ми пішли на сеанс кіно до вуличного кінотеатру в місті Покхара. В один з найнапруженіших моментів фільму, коли до героя зненацька постукали в двері, Чапаті вирішила повестись як справжній сторожевий пес. Її гавкіт настільки розсмішив усю залу, що глядачі ще довго не могли сконцентруватись на фільмі.

Та найбільш знакова подія сталась нещодавно. Історія така: кілька днів тому до нас звернулась дівчина, що врятувала життя індійського песика, і вже достатньо довго не могла знайти йому родину. Через соціальні мережі Чапаті ми поширили заклик про допомогу.

І вже сьогодні собака отримала новий дім та за місяць переїжджає до США. Ми дуже раді, що наші "віртуальні" зусилля допомогли вирішити реальну проблему.

ВВС Україна: Із твариною важко подорожувати навіть високо цивілізованими країнами, а як це - мандрувати із песиком Азією, де рівень життя дещо відрізняється від тієї ж Європи?

Євген та Крістіна: Подорожувати з собакою Європою було б значно легше: один раз підготував комплект документів - і весь Євросоюз відкритий. Правила дуже чіткі та зрозумілі.

В Азії ж кожна країна має свої вимоги і власний перелік документів, які потрібно підготувати. Але найбільша проблема в тому, що інформацію щодо правил ввезення до багатьох азійських країн вкрай важко знайти в інтернеті.

Тобто якась інформація є, але виявляється, що з дійсністю вона має мало спільного. Державні служби, що займаються такими питаннями, відповідають на листи в кращому випадку за тиждень (а деякі, як от М'янма - і за місяць). Такі речі, звичайно, дратують та завдають стресу, але до реалій доводиться прилаштовуватись...

В ту ж таки Індію, наприклад, взагалі неможливо ввезти собаку, якщо її власник не громадянин цієї країни.

Важким моментом є і загальна відсутність "відкритості" азійських країн до тварин та їхніх власників. У Тайланді та певних індійських містах нам не раз відмовляли на вході в заклади харчування, навіть вуличні.

Із житлом ситуація не краще: у туристичному Бангкоку серед тисяч готелів з тваринами на вас чекають максимум півсотні, та й ті часто будуть не найкращими за розташуванням, ціною чи рейтингом.

Відкритих до тварин авіакомпаній теж замало - і всі вони достатньо дорогі, лоукост-авіалінії тварин не приймають. Тож окрім того, що ти сплачуєш власне за переліт собаки, заздалегідь купуєш спеціальну клітку для перельотів - ти ще й свій квиток отримуєш удвічі дорожче.

Те, що в нас все вийшло, має низку конкретних передумов. По-перше, ми не мали чіткого графіку подорожі. Жодні квитки не були купленими заздалегідь, тож ми спокійно затримувались у різних місцях для вирішення тих чи інших питань, вибирали "правильні" авіакомпанії та дати перельотів.

Ми були відкритими і для того, щоб подовжувати візи, коли це було необхідно для оформлення документів. По-друге, ми не акцентували увагу на питанні витрат: Чапаті - член нашої родини, і якщо на неї потрібно витрачатись, ми без вагань шукали змогу зекономити у чомусь іншому.

А по-третє, наша поїздка з самого початку мала дух авантюризму, тож ми відкрили у собі жагу і для подальших авантюр, а отже не бентежились і часто ризикували, як от з проїздами Чапаті у декілька країн без певних необхідних на те документів, чи "секретні" перевезення у тих видах транспорту, де насправді тварини заборонені. Ну а що робити, коли жодних інших варіантів немає?!

ВВС Україна: Скільки ви вже проїхали разом і в яких країнах побували?

Євген та Крістіна: На цей момент ми провели в спільних подорожах півроку. За цей час відвідали п'ять азійських країн - Індію, Непал, Таїланд, М'янму та Філіппіни. Ми зупинялись у двадцяти семи містах та понад сорока готелях, подолали тринадцять тисяч кілометрів землею та водою, і близько п'яти тисяч - повітрям, трьома перельотами (Катманду - Бангкок, Бангкок - Маніла, Маніла - Пуерто-Принсеса).

ВВС Україна: Що змінилося у вашому житті та у вашій подорожі із появою Чапаті?

Крістіна: Я з дитинства мріяла збудувати ідеальний притулок для собак. Проте за майже тридцять років я занадто мало для цього зробила. Ця мета надто велика і складна.

Чапаті навчила нас тому, що не потрібно намагатись охопити неосяжне. Треба робити те, що тобі під силу. Краще врятувати життя однієї собаки, ніж мріяти про порятунок тисяч. І от, розпочавши з малого, ми із кожним днем бачимо дедалі більше сил у собі на продовження цієї справи, а також маємо дедалі більше підтримки ззовні.

За час подорожі нам вже доводилось рятувати і інших собак, проте у цих випадках ми знаходили їхніх власників.

Чапаті надихнула нас і на створення акаунтів в Instagram та на Facebook. Протягом наших мандрів ми спілкувалися з величезною кількістю людей, котрі в розмовах про Чапаті окреслили існування такої проблеми: більшість людей вважає неможливим (або занадто дорогим) прихисток тварини із іншої країни.

Багато хто впевнений у неможливості подорожей зі своєю собакою або перевезені її з собою у випадку еміграції. Також ми зрозуміли, що у індійців мають місце стереотипи щодо того, що тільки породисті собаки можуть бути достатньо розумними і відданими компаньйонами, а собаки з вулиці на це не спроможні.

І тут ми зрозуміли, що маємо ділитись із людьми нашою реальністю. Ми повірили, що казкова історія Чапаті зможе популяризувати вуличних собак, спершу в Індії, потім в Україні та цілому світі. І як виявилось, в Індії її історію справді вважають казковою.

Як лишень її не називали у різних виданнях: і "міліонером з нетрів", і на кшталт приказки "був Іваном, а став паном". Ми ж самі жартівливо називаємо її "Indierella", натякаючи на англомовне ім'я Попелюшки ("Cinderella" - Ред).

ВВС Україна: Що б ви порадили тим, хто хоче завести тваринку, але не наважується, боючись відповідальності?

Євген та Крістіна: Впевнені, що цей страх потрібно в собі побороти. Ми і самі колись довго вагались, не розуміючи як будемо поєднувати свої звички та стиль життя із такою відповідальністю. А коли вперше ризикнули - почали докоряти собі за те, що так довго сумнівались.

Так, собаки вносять багато корективів у наші графіки та звички, проте вони і самі переймають стиль життя своїх власників. Подивіться на наш приклад - Чапаті стала справжнім "бекпекером" просто заради того, щоб мати свою люблячу зграю.

Ми, своєю чергою, маємо менший вибір готелів та кафе під час подорожей, але що з того? Цим навіть економимо час, не маючи необхідності обирати з сотень варіантів. Жити без собаки насправді сумно, з нею навіть подорожувати значно цікавіше.

Багато сімей бояться, що із появою собаки матимуть місце суперечки в пошуках "цапа-відбувайла", того хто буде її годувати та виходити на прогулянки.

Наша усім порада: ніколи навіть не думайте про це питання - на прогулянки варто ходити всією родиною. І вже за місяць ви почнете дивуватись, наскільки покращились ваші стосунки, і наскільки ви більше почали спілкуватись.

ВВС Україна: Я так розумію, що коли настане час вертатись в Україну, Чапаті поїде з вами? Куди ще збираєтеся вирушити разом? Які ваші плани?

Євген та Крістіна: Звичайно ж! Причому це станеться дуже скоро, у першій половині серпня. А вже у вересні ми їдемо на весілля друга до Італії, і вже приготували всі необхідні документи, аби взяти Чапаті з собою. Подальші плани ще на етапі розробки, але в них обов'язково будуть подорожі з Чапаті, і, цілком можливо, знову до Азії.

Із Крістіною Масаловою та Євгеном Петрусем спілкувалася Анастасія Грібанова.