Вім Вендерс і його "полароїди"

Герой деяких із цих фото - і сам Вім Вендерс Копирайт изображения Wim Wenders
Image caption Герой деяких із цих фото - і сам Вім Вендерс

Вім Вендерс став провідним кінематографістом у 1970-х, коли німецьке кіно опинилося модним по всьому світу. Серед робіт режисера - стрічки "Американський друг" і "Париж, Техас". Але Вендерс також потай експериментував і однією з найбільш прямолінійних візуальних технік - фотокамерою Polaroid. Сотні його знімків опинилися на смітнику, та деяким світлинам вдалося вціліти. Саме їхню добірку виставили нині у Лондоні.

За словами Вендерса, коли він почав знімати на Polaroid у середині 1960-х, це не мало нічого спільного з мистецтвом.

Копирайт изображения Getty
Image caption За словами режисера, робити фотографії на Polaroid було корисно і весело

"Це була просто частина мого життя. Я фотографував речі, пов'язані із фільмами, які знімав, чи коли подорожував. Це було корисно і весело - гадаю, це було так для більшості користувачів Polaroid", - каже він.

Миттєва фотографія, що з'явилася на противагу тривалому процесу обробки плівки поза камерою, стала загальнодоступною у 1948 році. Вона була винаходом засновника Polaroid Едвіна Ленда. У перші роки свого існування ці зображення були ще чорно-білими.

Величезним кроком уперед була поява фотокамери Polaroid sx-70 на початку 1970-х.

"Це була наукова фантастика, ніхто не бачив нічого подібного. Ви наводите камеру і робите фото, і після цього він вилазить - порожній, чистий шматочок паперу. І на ваших очах він повільно перетворюється у зображення, яке ви зняли мить тому. І воно було хвилюючим у всіх своїх кольорах і яскравості".

Копирайт изображения Wim Wenders
Image caption Нью-Йорк очима Віма Вендерса

"Варто пам'ятати, що у ті часи у людей не було навіть VHS-відеокасет. Ми жили у простому, аналоговому світі. Тож мати змогу створювати візуальні зображення майже миттєво - це було неймовірно", - розповів Вендерс.

Нині близько 200 його фотографій виставили на показ у Лондоні у рамках виставки під назвою "Миттєві історії" (Instant Stories). На деяких із них - відомі люди, із якими працював режисер, як-от актор Денніс Гоппер. На інших - пейзажі чи випадкові закутки тих міст, які відвідував Вендерс - наприклад, Нью-Йорка чи Сіднея.

Одна із фотографій зображує телевізор, на якому йде фільм "Ця дівчина не може інакше" (The Girl Can't Help It, 1956), де з'являються Едді Кохрен і Джин Вінсент.

"Це й досі мій улюблений рок-н-рольний фільм. Раптово із появою Polaroid з'явилася можливість фотографувати те, що вам подобається, і у воно з'явиться перед вами таким, що його можна потримати в руках, майже миттєво. У той час це було надзвичайно", - каже режисер.

Копирайт изображения Wim Wenders

"Іншою чудовою річчю було те, що якщо на фотографії був ваш друг, ви могли її йому подарувати - і це ставалося із багатьма фото, які я робив", - пригадує Вендерс.

"Традиційні камери у мене були десь із шестирічного віку, і я насолоджувався їхнім застосунком. Але із Polaroid з'явилася ціла нова можливість спонтанності, яку, я гадаю, деякі люди зараз починають перевідкривати, як вони перевідкрили музику на вінілі".

"Усі кажуть: ой, діти більше не цікавляться фізичними предметами, вони не хочуть книжку, чи газету, чи CD. Але ці ж діти пошкодують про це, коли стануть старшими: коли тобі 25, ти мусиш визнати, що телефон, який здається зараз таким чудовим, одного дня стане вчорашньою технологією, і на багато цифрових зображень, які ми зараз маємо, буде складно чи навіть неможливо дивитися".

Копирайт изображения Wim Wenders
Image caption Денніс Гоппер винайшов селфі на знімальному майданчику "Американського друга", стверджує Вендерс

На думку Вендерса, характер технології є частиною її естетики. "Гадаю, люди, які поглянуть на ці зображення, побачать у них власну красу. Кольори, створені у процесі, просто чудові, та й монохромні зображення також привабливі".

Режисер показує на одну чорно-білу фотографію: "Це термінал Хобокена у Нью-Йорку, 30 років тому я знімав тут фільм під назвою «Блискавка над водою». Цих місць уже немає".

Довгий час фотографії зберігалися у холодильнику Вендерса, звідки потім перемістилися у коробки з-під сигар.

"Але вони унікальні: вони існували лише одного разу, і немає жодних негативів, з яких можливо зробити копії. Через сорок років вони здаються справжньою цінністю".

Вендерс пригадує, що у ті часи нова модель Polaroid чи якась технічна новинка були чимсь на кшталт чергового випуску техніки Apple сьогодні.

"Тож коли з'явилася sx-70, ми були щасливі отримати її якнайшвидше, щоб використати у фільмі "Аліса у містах" (Alice in the Cities, 1974. - Ред.)", - пригадує режисер.

На виставці в Лондоні по колу програється сцена із "Американського друга", де, за словами Вендерса, "Денніс Гоппер винаходить селфі на камеру Polaroid".

Копирайт изображения Wim Wenders
Image caption У миттєвості "полароїдів" бло щось "священне", каже Вендерс

Камера Polaroid ставала в пригоді і на знімальному майданчику. "У ті часи не було можливості відтворення відео, і відзняті кадри ви могли побачили тільки через три дні. Тож камера Polaroid була справді корисною для налаштування кадру".

Але у 1980-х Вендерс повністю залишив Polaroid. "Я починав займатися фотографією серйозніше і став використовувати великогабаритні камери", - пояснює він.

Проте він зберіг усі свої старі камери Polaroid, і навіть нещодавно подарував одну із них Патті Сміт, коли у неї виникли проблеми із її камерою.

На думку Вендерса, простота і дешевизна сучасної цифрової фотографії знищила значну частку творчості у ній.

"Для професійного фотографа настільки просто робити сотні чи навіть тисячі зображень певного обличчя чи сцени, і звісно деякі з них будуть хороші, а решта - зітруться. Це перетворюється у безликий, промисловий процес".

"Фотографія Polaroid була миттєвою, але вона все ще була пов'язана із первісною ідеєю фотографії. У крадіжці зображення в світу завжди було щось священне".

Виставка "Миттєві історії: "полароїди" Віма Вендерса" проходитиме у лондонській галереї Photographers' Gallery до 11 лютого 2018 року.

Асоційовані інтернет-сайти

ВВС не несе відповідальність за зміст зовнішніх інтернет-сайтів