Новий роман Ірванця: комунізм під знаком тризуба

Книжка Олександра Ірванця"Харків. 1938" - одна з 16, що увійшли довгого списку Книги року BBC-2017. Про неї розповідає член журі конкурсу Віра Агеєва.

Олександр Ірванець пропонує альтернативну історію: за його сценарієм, доля виявилася до України дуже прихильною.

Під Крутами студентів підтримали регулярні частини, більшовиків розбили, Михайло Грушевський мирно передав владу гетьману-президенту Євгенові Коновальцю.

І УРСР, робітничо-селянська республіка, гордо піднесла на своєму гербі тризуб в обрамленні повнозерного колосся. (До речі, на обкладинці "Харкова. 1938" це поєднання радянських елементів із тризубом виглядає таки справді макабрично.)

Українці розбудовують потужну економіку, сильне військо, пишаються своїми мистецькими здобутками. Нове життя прагне всього нового, тож столичний Харків своїми хмарочосами й авангардними урядовими будівлями цілковито затьмарив старосвітський Київ.

У цій химерній нафантазованій дійсності зустрічаємо добре знаних історичних діячів.

Президентові Коновальцю добре працюється з очільником парламенту Скрипником. Гордістю України стала нобелівська лауреатка Ольга Кобилянська - вона з мінімальною перевагою таки обійшла у фіналі росіянина Івана Буніна.

На вручення до Стокгольма через старечі немочі не поїхала, але в надісланій промові наголосила, що Україна насправді більша, ніж на політичній мапі.

Карта, запропонована читачам, змушує добряче відкорегувати здобуті в школі знання з географії. Ні Буковина, ні Галичина, ні навіть рідне авторове Рівне до складу держави не входять.

Ну а на чорноморському узбережжі видніється півострів Врангель, який тримає оборону на всіх фронтах.

Дипломатичних проблем нам назагал не бракує. Братерська дружба з націонал-комуністичною Німеччиною ніби запевнює політичну стабільність. Але стосунки з Польщею натомість доволі напружені, а з Росією триває безперервна гібридна війна.

Якраз звідти й приходить страшна небезпека, яку все ж вдається відвернути головному героєві - полковнику СБУ Юрію Михайловичу Коцюбі.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Олександр Ірванець на Пейзажній алеї в Києві

Чого тільки не довелося зазнати нашому супермену! Інформатори зусібіч повідомляють про якісь незрозумілі загрози. А тут ще й агент Віктор Петров повів шефа в поганенький смердючий трактир "Купідон".

З іншим секретним співробітником на ім'я Василь зустріч відбулася у Ржищеві - так його донька Ліна ледь не отруїла полковника бозна з чого зробленими глевкими пиріжками.

Далі - гірше: довелося взяти участь у змаганні з розчавлювання їжака, причому сідати треба було, скинувши штани.

І от після всіх цих неймовірних тарапат незламний патріот таки вистежив у харківському будинку "Слово" російського шпигуна і знешкодив його за мить до початку диверсії.

Правда, найбільше цьому посприяла новітня техніка - спроектований геніальним українським конструктором Сікорським ґвинтокрил умить вимчав Коцюбу просто на дах багатоповерхівки.

Отож, лицарська самовідданість офіцерів держбезпеки врятувала країну. Гетьман-президент Коновалець приймає святковий парад, народ радіє, споглядаючи вишколене військо й святкові розваги.

Життєздатність нації, її нездоланну потугу тут, схоже, можна виміряти у цілком конкретних одиницях, скажімо, в літрах. Бо за кількістю випитого персонажами роману алкоголю "Харків. 1938" можна порівняти хіба з "Енеїдою" Котляревського та деякими творами Юрія Андруховича.

Що ж, бубабісти таки зостаються вірними традиції.

Утім, ці візії світлого майбутнього, запропоновані Ірванцем, усе ж вразили мене ну геть прикрими авторськими недохопами. Диявол ховається таки в деталях (ще, кажуть знавці, у сирі). А коли йдеться про історичних прототипів, то читач має право бути прискіпливим і вимагати поваги до життєвої Правди.

Отож, про найжахливіші помилки, які раджу виправити у наступних виданнях, які не забаряться.

Найперш про алкоголь. Нізащо не повірю, що суперагент Віктор Петров повів полковника в поганющий трактир, де пропонують сумнівної якості яєшню. Вже на чому на чому, а на горілці й закусці Віктор Платонович таки знався. Це засвідчують і його романи, і численні мемуари друзів по застіллю. Та врешті, перетнути Хрещатик, кілька хвилин від злополучного трактиру, і в реальному Києві 1938 року був же прегарний ресторан "Континенталь".

Тепер про полковника Коцюбу. Коли за сюжетом - то він син українського письменника, автора "Хариті". Якщо він скоротив своє прізвище з міркувань, скажімо, безпеки, то все ж треба пояснити читачам стосунок Юрія Коцюби до письменника Гордія Коцюби. Може, полковник виявиться шанувальником грубезних виробничих романів останнього… Якщо вже запускаєте сюжетну лінію, то не руйнуйте ж так безжально горизонт читацьких очікувань!

І насамкінець хочу застерегти відважного автора, що феміністки йому не подарують такого жахливого порушення ґендерної рівності. Як же таки в демократичній УРСР хлопці й дівчата належать до окремих дитячих організацій? Та ще й посвята в чоловічу спільноту вважається суворо засекреченою?!!

Майк Йогансен на авансцені так і не з'являється. Але "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" вочевидь наснажує багато сторінок "Харкова. 1938". І це теж вірність традиції. А Харків і в часи Йогансена був столицею.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему