Олег Чаклун: "Коли пишеш дитячі книжки, сам стаєш дитиною"

Олег Чаклун Копирайт изображения Олег Чаклун
Image caption Олег Чаклун почав писати дитячі книжки під час Революції гідності

Щоб дорослий міг писати книжки для дітей, йому потрібно змінювати своє сприйняття світу. Дорослі не завжди готові прийняти легший, добріший погляд на життя. Діти ж відкриті для будь-якого досвіду.

І це вже завдання дитячого письменника - зуміти поділитися з ними чимось таким, що їм буде цікавим. Отож, українська дитяча література потребує не дидактики, а фантастики, не класичних образів, а нових, сучасних, автентичних героїв. Потребує, зокрема, маленьких принцес, що створюють власні лабораторії і цікавляться IT-технологіями.

Про це все BBC розмовляло з Олегом Чаклуном, автором 11 видань для дітей. Його книжка дитячої фантастики "Піраміда Синтії" увійшла в довгий список Дитячої Книги року BBC-2017.

BBC: Головна героїня "Піраміди Синтії" - маленька принцеса в комбінезончику, що організувала власну лаборатію, цікавиться нано- і кібертехнологіями. Чому Синтія є саме такою?

Олег Чаклун: Є шаблони мислення й книжки, які їх відображають. Певною мірою їх задав Волт Дісней. Принцеса - це дівчинка і це, водночас, статус. Вона народилася нею.

Відійшовши від шаблонів, я хотів створити образ, який справді буде цікавий сучасним українським дівчатам. Вони часто-густо радше активні й розбишакуваті, аніж спокійні й тихі.

Сучасні діти значно розумніші, активніші за дітей часів принцес. Кмітлива принцеса, яка шукає пригод і має таких же активних друзів, - значно цікавіша за ту, яка вередує й обирає найгарніші сукні для себе.

Копирайт изображения видавництво "Фонтан казок"/художник Тарас Cусак
Image caption Принцеса Синтія має власну лабораторію і цікавиться нанотехнологіями

BBC: Чому ви вирішили писати саме дитячі книжки?

О. Ч.: Це питання певної відповідальності перед світом, перед своєю країною, коли ти створюєш речі, важливі для суспільства, а не лише для самого себе. На мій погляд, в Україні бракує якісної сучасної дитячої літератури.

Я почав цим займатися в 2013-му на хвилі тогочасних подій. Усвідомлював, що це важливі речі, які змінюють дітей, закладють у них щось на майбутнє.

І досі в книжкових крамницях ми бачимо не так багато дитячих книжок саме українських авторів - здебільшого це переклади, часто класики давно минулих часів.

Мої книжки - це чиста творчість: пригоди, казки. Не думаю, що я зміг би писати тексти, які мають чомусь дидактично навчити, повідомити про щось.

Писати легко

BBC: Як потрібно писати так, щоб заволодіти увагою дитини?

О. Ч.: Я не знаю рецепту, як саме писати дитячі твори. Коли я написав першу книжку "Банка варення" і вона почала потрапляти в різні рейтинги, я зрозумів, що мені це вдається. Я мав досвід написання текстів для дорослих, але в певному сенсі все одно виходили казки.

Коли пишеш саме для дітини, то сам нею стаєш, вивільняєш її в собі, стаєш простіший, легший, добріший.

На мене сильний вплив мають троє моїх дітей. Вони мої перші читачі й слухачі. Завдяки їм я зрозумів, що в мене виходить щось цікаве. Дуже складно уявити, як можна писати казки для дітей, не спілкуючись з ними щодня.

Коли дорослі люди пишуть для них серйозні книжки, тексти в підсумку виходять занадто складними. Дорослі можуть вважати, що це чудово, але діти це не сприймають. У мене є книжки, які батьки не сприймають, а діти читають залюбки.

На перше місце треба ставити дитину та її внутрішній світ.

Крім того, у нас батьки часто кажуть дитині: "Не купуватиму тобі цю книжку, бо там нема чого читати". Це особливо помітно на різних ярмарках. Книжка має бути справжнім томиськом, щоб батьки заплатили за неї значні кошти. Ми намагаємося змінювати такі уявлення. Це знову ж таки певний шаблон.

Інфраструктура дитячої книжки

BBC: Ми бачимо на книжкових полицях чимало фантастики для дорослих. Існує вибір. А що можна сказати про україномовну фантастику для дітей?

О. Ч.: "Піраміда Синтії" - фантастика. У нас майже немає власної фантастика для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Чомусь вважається, що такі книжки актуальні лише для дітей у середній школі.

У видавництві "Фонтан казок", де виходять мої книжки, є ціла серія "Добра фантастика". У її рамках є менші серії книжок, як-от розповіді про маленького робота Мікробота, є ще повість "Вінчі й Едісон" Сергія Пантюка, є книжка "Пригоди Тараса в далекому космосі" Галини Манів.

Копирайт изображения видавництво "Фонтан книжок"/ Яна Любарська
Image caption В Україні бракує дитячої фантастики - Олег Чаклун

Нинішнім дітям потрібні сучасні книжки про те, що їх дуже скоро оточуватиме. Якщо сто років тому можна було на 20-30 років передбачати розвиток, то нині таке складно уявити.

Крім того, нам загалом бракує власних сучасних образів для дітей, навколо яких можна створити цілу інфраструктуру: мультфільми, серії книжок, іграшки. З дитячою книжкою у нас майже не експериментують, не шукають нових поєднань змісту та форми.

BBC: Але ви берете участь в інноваційних книжкових проектах для дітей, як-от кількамовні книжки з особливими ілюстраціями. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.

О.Ч.: Я є автором такої дитячої книжки "Хлопчик і море" у форматі picture book (книжка-картинка, книжка з малюнками). Це видання з великими красивими ілюстраціями до невеликого тексту, що подається трьома мовами одночасно - українською, англійською та польською.

Ще в цій серії у мене вийшла книжка "Мрія" українською, англійською та російською. Нині готується до друку третя книжка "Танок сніжинки" українською, англійською та німецькою.

Вони всі зроблені в тандемі з чудовою харківською художницею Юлією Пилипчатіною.

Це трохи медитативні, трохи філософські, але, водночас, дуже дитячі історії.

Дитячі книжки для дорослих

BBC: У свої історії, крім образності й оповідей про пригоди, зрозумілих дітям, ви ще вкладаєте певні філософські меседжі, адресовані радше дорослим. Який саме досвід лягає в цю філософію?

О. Ч.: Для мене важливо створювати текст не плаский, а такий, в якому буде кілька пластів. Тоді коли дорослий читатиме його дитині, це буде цікаво обом. І це має відбуватися таким чином, щоб Олег Чаклун: "Коли пишеш дитячі книжки, сам стаєш дитиною"кожен побачив своє.

Взагалі, писання книжок - це вже певне філософське переосмислення життя. З іншого боку, писати книжки для дітей - велика відповідальність, це має бути щось цікаве й недеструктивне.

Відтворення власних думок у книжках - це вже не філософія, а рафінований погляд на речі. Я вважаю, приміром, що коли ти занадто молодий - тобі ще складно створити щось таке, що зачепить інших.

До прикладу, "Піраміда Синтії" написана досить динамічно, щоб залучити читача до подій, а далі розвивається певна ідея.

BBC: Яка роль художника у дитячих книжках?

О. Ч.: Його чи її роль важко переоцінити. До кожної книжки дуже довго шукають художника. Автор і художник мають працювати в унісон. Якщо ілюстратор не відчуває тексту, це потім дуже помітно в книжці: малюнки просто не сприймаються.

Приміром, у "Піраміді Синтії" ілюстрації поєднують у собі елементи стімпанку, мультяшності, коміксів. Це захопливо й по-сучасному. Їхній автор - Тарас Сусак.

Копирайт изображения Видавництво "Фонтан казок"/художник Тарас Сусак

BBC: Хто і що допомагає дитині навчитися сприймати книжки? Школа, родина, батьки?

О. Ч.: Дитина сприймає книжки насамперед завдяки своєму внутрішньому вихованню: це вплив батьків, оточення. Якщо дитина з родини, де книжок не читають, то вона їх і не сприйматиме. Школа не є визначальним фактором. Чи дитина з ранку до ночі сидить біля комп'ютера, чи з нею ходять гуляти, нею займаються? От у чім питання.

Далі, є читаючі нації, є нечитаючі. Україна - це нечитаюча нація, якщо спиратися на кількість виданих книжок на кожного мешканця країни та книжкових крамниць. В Україні дуже сумна ситуація, навіть порівняно з Польщею, не кажучи про Європу чи США.

Існує пряма кореляція між читанням і економічним розвитком країн.

Нині українські видавці почали більше коштів вкладати в переклади. Це чудово, але має бути певний баланс між перекладною та власною літературою.

Новини на цю ж тему