Художник, якого "годував" Ленін

Унікальний жанр радянського мистецтва "ленініана", який визначав творчі досягнення багатьох митців, швидко відійшов у далеке минуле.

Ленін у тобі і у мені (з радянської пісні)

Я добре пам'ятаю, як у школі вчитель малювання розповідав тонкощі роботи із зображенням Леніна.

"Треба розбити все зображення на клітинки, а потім точно прокласти лінії", - казав Петро Іванович.

Тоді ж я почув, що малювати Леніна можуть довірити не всім. Адже зображення мало точно відтворювати ті тисячі профілів по всій країні, які неначе єгипетські сфінкси загадково видивлялися наше щасливе майбутнє.

Ілліч також міг скинути руку догори, щоб вказати людям, куди їм йти до мети.

Вождів було багато, але всі вони були схожі.

Однак це не завадило розвитку такого напрямку у мистецтві як "ленініана".

Як Ленін давав заробити художникам

Гарні, талановиті художники малювали Леніна, бо цього хотіла держава, яку скеровувала створена вождем компартія.

"Він нас усіх годував", - чесно сказав мені декілька місяців тому один із відомих київських майстрів.

Мій співрозмовник також розповів мені, як ще у радянські часи намагався виконати замовлення на Леніна, але зусилля наразилися на непохитну волю тих, хто приймав роботу.

Роботу не взяли. Але за своє життя цей митець намалював багато інших гідних картин.

За живопис у радянські часи платили добре. Можна було заробити одразу тисяч п'ять радянських карбованців. А це тоді - автомобіль, звичайно, теж радянського виробництва.

Замовлення на ленінів щедро оплачували підприємства і організації. Можна було й просто "похалтурити" - намалювати щось для ідеологічного виховання.

За таких ленінів теж платили. Щоправда, менше, але й завдання не вимагало особливих мук творчості.

Відлуння революції, яка колись спалахнула у Петрограді, знову докотилось з Росії до України - тепер вже серіями журналістських матеріалів про 100-річчя цієї події.

Я хотів написати матеріал про художників, які займалися "ленініаною". Зустріч з одним із них була запланована ще влітку.

Але Ковтонюк Іван Ананійович захворів. А потім помер. Тому художник не відповідав на мої дзвінки.

Image caption Автопортрет художника Івана Ковтонюка у його майстерні

Але одного дня його номер телефону несподівано знову ожив.

На зв'язку був Юрій - син Івана Ковтонюка. Юрій сказав, що поховав батька, але може розповісти про роботу над однією з найвідоміших українських картин з Леніним.

Заколотник, який "потряс світ"

"Я не думаю, що батько був палким прихильником Леніна. В партію теж не вступав. Але коли намалював картину "Ніч перед штурмом", його життя багато в чому змінилося", - розповідає Юрій.

Юрій - теж художник. Ми піднімаємося у холодну художню майстерню його батька на Оболоні. У центрі кімнати бачимо великий ескіз картини, яка колись зустрічала всіх відвідувачів музею Леніна у Києві.

Батько, тоді молодий викладач, прочитав книгу свідка тих подій американського журналіста Джона Ріда "10 днів, які потрясли світ". Це допомогло побачити події по-іншому, не так, як інші митці", - каже Юрій.

Я дивлюся на величезну масу революційно налаштованих людей на картині, серед яких і сам Ленін. Вождь пильно вивчає карту. Пасмо світла, яке вихоплює з натовпу вождя, додає драматизму.

Image caption Юрій Ковтонюк у майстерні свого батька

"Батько їздив до Ленінграда, щоб побувати у Смольному. Щоби уявити собі все це: цигарковий дим, запах солдатських онучів, і Леніна - як заколотника", - каже Юрій.

Робота мала великий успіх. Про неї схвально говорили визнані митці. Її возили виставками.

В Азербайджані вона привернула увагу партійного керівника республіки Гейдара Алієва. У Києві картину пильно оглядав його український товариш по партії Володимир Щербицький.

"А ось на картині мої старший брат і дядько", - каже Юрій і показує на фігури бійців поряд із Леніним. - А ще якось батько начавив різних фарб і дозволив мені, тоді ще малому хлопчику, пензлем розмазувати її куди я міг дістати".

"Батько пив чай і сміявся: ти вніс у роботу "нову нотку".

Життя після СРСР

Питаю: "Коли розвалився Союз і зруйнувалася стара система - які у батька були почуття?"

"Батько - українець, любив Україну. Наш прадід помер під час Голодомору 1932—1933 років.

Але цією роботою дуже пишався. Батько вважав, що картина передала дух часу.

Картина зараз десь у сховищах, у країні пройшла декомунізація. Що зараз робити з такими роботами як "Ніч перед штурмом"?

Я хотів би забрати її собі. Але її ж тоді купили. То була епоха, і її не викинути. Це ж як нумізматика, колекціонування. Тобто, це може й не подобатися. Але хтось збирає й фашистські артефакти. І не тому, що він любить фашистів. А тому, що це частина історії.

Думаю, було би правильно зробити якийсь музей, поки воно ще не знищено чи не розпродано", - розмірковує Юрій.

Ми йдемо з майстерні, де Ленін продовжує готуватися до штурму, а поряд стоїть автопортрет творця - справді талановитого українського художника.

Ми прощаємося. Мені треба до центру Києва. На Європейській площі проїжджаю повз Український дім, який давно вже не є музеєм Леніна.

Хоча десь там є підвал зі старими експонатами.

Новини на цю ж тему