Як правильно виманити дитину з-за компа

  • Ольга Герасим'юк
  • журналістка, телеведуча, член журі
Комп і компанія

Рецензія на книгу Анни Коршунової "Комп і компанія" від члена журі Книги року Ольги Герасим'юк.

Щойно Анна Коршунова написала заголовок до першого розділу - а вже вхопила мене за полтавське серце.

Там було про село Брисі. Його немає зараз - розчинилося в назві селища Червонозаводське, яке в руслі декомунізації нині трансформувалося, щоби далеко не ходить, в Заводське.

Але тільки свої знають цей код знищених старих назв і місць. І також це велика радість читати нові книжки, писані прекрасною мовою Полтавщини - батьківщини мови, особливого місця на землі, звідки пішли в світ і не повернулися через серйозні історичні причини великі літературні таланти й генії.

І я вірю й чекаю, що недовикорчувані корені пустять стеблинку крізь століття. І вже пустили.

А Анна порадувала свіжою з'явою - через легку й стрімку оповідь, яка веде тебе світом непридуманих пригод, весело мчить чудесним шляхом через ті Брисі й Млини, й Піски, через полтавські вишневі сади, під шовковиці, що не відчищаються ні з рук, ні з щік, ні з пам'яті, через холоднющі й прозорі річку й ранкові трави, повз смішних тіток Марусину та Клавіатуру Іванівну, паскудного Дрищенка, що насправді Грищенко, повз Кнопулю-свиню вагою з центнер, через горище, де тебе під сволоками затримає раптова пожовкла книжка про Гуллівера - й дорослого це відкине в дитинство, а малого, що давно не брав до рук паперових книжок, раптом присадить на годину за читання.

А ще ці слова й словечка, що лише там почуєш - і музика тих місцевих балачок, і великорозумні сентенції тих місцевих мудрагелів, і "аварійна коза" й півень Хоттабич, що стереже двір, як пес, і вивергає з себе такий знайомий з дитинства бойовий клич, що нагадує "одночасно скрип дверей, відкашлювання курця зі стажем и рохкання кнура"!

Анна Коршунова написала для школярів повість "Комп і компанія" - у серію "Рекомендуємо прочитати", яку веде видавництво "Час Майстрів" під гаслом "Ми прагнемо, щоби наші книги ставали частиною середовища народження і зростання Людини".

Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Повість переконливо служить цій меті. Спершу можна було очікувати, що це буде дидактика про "діти, геть від комп'ютерів" - адже цю проблему всі намагаються якось вирішити, безуспішно, але лише намагаються й нічого особливо оригінального не пропонують як аргумент.

Напевне, особливих аргументів і немає - тим більше, що дорослі абсолютно залежні від комп'ютерів також, просто їх нікому від них відганяти.

І ця битва безперспективна. Інша річ, що життя поза монітором можна так смачно описати й так ним захопити, що школяр-читач (навіть якщо він прочитає цю книжку колись онлайн) цілком може кинути в мережу хештег #вреалікруто.

Це при тому, що в реалі герой Владик потрапляє в таки реал - із тими, хто задля зиску під'юджує вбивати худобу, хто краде шкільне майно, з правдою непростого життя жінки, що сама піднімає сина, хворого на ДЦП, з немічною старістю, з "городськими" маргіналами ітд, з усим, що насправді буває в цьому реалі, до якого часом неготові самі дорослі, від чого й утікають в віртуальні сфери.

У той справжній світ доведеться все одно вийти з дому, як би не ховався у мережах. І добре би вийти туди сильним.

Для цієї потреби може дуже стати в пригоді "Комп і компанія". Її авторка дивовижно вміє зробити реал позитивним з усією його правдою.

Вона веде своїх ще незіпсованих життям героїв світлою стороною вулиці - і вони вчаться думати й діяти, як хороші люди. На деяких сценах не втримаєш сліз - так це просто й по-людськи.

Таки це книжка з середовища народження Людини. Підтверджую - давно не читала такої світлої, незацукреної й нефальшивої повісті, написаної просто, соковито й чисто.

За таким дитинством можна буде скучать, коли виростеш.