Буденні оповідки, які не мають кінця

Анастасія Левкова "Старшокласниця. Першокурсниця"

Член журі Тарас Лютий розповідає про книжку Анастасії Левкової "Старшокласниця. Першокурсниця".

"Старшокласниця. Першокурсниця". Саме цими віковими рамками й обмежила авторка своєї дебютної книжки "Видавництва Старого Лева" Анастасія Левкова життєпис своєї головної героїні.

Та тільки-но ви візьмете в руки цю книжку, як враз неодмінно переконаєтеся в тому, що маєте справу з щоденниковими записами, котрі починаються ще в старшій школі й продовжуються вже університетським життям.

Отже, книжка адресована тим, хто перебуває приблизно в одному з оповідачкою віці, й неодмінно стане в пригоді всім тим, кого надзвичайно турбують проблеми входження в доросле життя.

Це видання, без сумніву, є цікавим не лише з огляду, сказати б, вікову чи ґендерну проблематику.

Це ще й доволі непоганий посібник із історії повсякденності.

Недарма ж авторка в передмові зазначає, що пише про час, коли ще в широкому вжитку не було мобільних телефонів, а музику слухали на касетних магнітофонах, харчувалися й одягалися переважно з базарів, коли фотознімки існували не в звичному як тепер електронному, а в паперовому вигляді.

Коли ще ніхто не складав, але й не знав що таке ЗНО, а масова культура була всуціль російськомовною. І все це відбувалося, здавалося б, ще не так давно, всього якихось півтора десятка років тому.

Коротенькі історії цієї книжки написані у вигляді своєрідного звіту про прожитий день. І схоплено в них тільки те, що найбільш непокоїть героїню.

Звичайно, навіть щоденнику важко довіритися повністю.

Але найбільш нагальні потреби, до речі, не лише "формального" життя, як-от відвідування школи й стосунки з учителями, але й походи на дискотеки, наспівування популярних пісеньок, потаємні прагнення, перше побачення, чи то пак, кохання й сексуальний досвід, відкриття багатьох перспектив дорослого життя та багато чого іншого — все це піддається підлітковій рефлексії.

Читаючи все це, нам не хочеться зізнаватися, що ми все це мусили, якщо не так само, то подібним чином, переживати.

Ба більше, ми ніби знову переживаємо ті форми життя, про які, можливо, навіть соромилися б пригадувати (молодіжний сленг; невигадливі, а іноді досить промовисті, як ініціали вчительки — КГБ — прізвиська; спілкування через записочки — для особливої наочності в книжці навіть відтворені ці милі клаптики паперу, що виконують роль сучасних чатів — тощо).

Звичайно, часом повсякденщина буває нестерпною. І тоді нам хочеться свят і розваг.

Напевно, щоби розбавити оповідь рутини, авторка вдається до особливих прийомів. Наприклад, робить у канві розповіді ще одну вставку, яка теж, як і у випадку із записочками, виконує роль "щоденника в щоденнику", де оповідається часто майже нечувана подія — закордонна поїздка, нехай навіть і до Польщі.

Ще одним не менш повабним сюжетом є оповідь про вступ до університету Касталія. Так-так, тут немає помилки.

Саме в такий спосіб в книжці називається один із відомих українських університетів, кампус якого розмістився на Подолі в Києві.

Звісно, його не важко впізнати. Описи початків студентського життя, певно, зацікавлять і майбутніх абітурієнтів. Адже тут детально згадано не лише навчальний процес (лекції, семінари, розклади, навчальні групи, авжеж і про позааудиторний час), але і проживання в гуртожитку та дозвілля.

Зрештою, цей текст закінчується так і як і мав би закінчуватися твір подібного жанру. Він просто не має кінця.

На всю обкладинку книжки Анастасії Левкової розміщено фото, на якому зображено сходовий марш і сходову клітку з вікном.

На підвіконні сидить, вдивляючись у далечінь якась дівчина (підозрюю, що це сама авторка-героїня).

Тож книжка почалася і закінчується відкритим початком і відкритим фіналом. Напевно тому, що все найцікавіше ще попереду.

Новини на цю ж тему