Наталка Сняданко: "Мені було шкода, що такий персонаж пропадає"

Наталка Сняданко

Свого головного персонажа - австрійського архікнязя Вільгельма фон Габсбурга - авторка називати героєм категорично уникає. Хоча самі віхи його життя - народження в імператорській династії, прийняття себе як українця та смерть у Лук'янівській в'язниці - могли би стати легкими координатами для героїчного епосу.

Натомість авторка оживляє Вільгельма, дивом рятуючи від НКВС у Києві, одружує його з вишуканою львів'янкою і з ніжністю змальовує його повсякдення - героїчне і не дуже, удома в побуті, у світському товаристві та на війні, у коханні з жінками і чоловіками, у довоєнній Європі та в радянському Львові. Та в любові до життя у всіх його проявах.

Над "Охайними прописами ерцгерцога Вільгельма" Наталка Сняданко працювала три роки.

На острів Лошинь, де ерцгерцог народився, та до родинного маєтку у Живці ще не їздила, щоби не псувати собі враження через змінену туристами атмосферу.

Після виходу роману друком авторка планує відвідати Живець і побачити, де виріс герой її останнього роману.

ВВС Україна: Не всі знають про таку постать - Василь Вишиваний. Чим він вас зацікавив?

Н.С.: Це постать з одного боку нібито знана, але знана вона в дуже вузькому колі, і, навіть якби вона була підручниковою постаттю, то все одно це страшенно кайфовий персонаж, це просто готовий матеріал на роман, на фільм, на що завгодно. І мені просто було шкода, що це якось так пропадає.

ВВС Україна: А як ви почуваєтеся як автор, який першим робить художній твір про Василя Вишиваного. Як це - бути першим, хто пише про таку людину?

Н.С.: Це, по-перше, більше свободи. Я могла робити все що завгодно. Це було класно. Але це і відповідальність.

Я ніколи раніше не робила таких речей, і мені хотілося з одного боку - зберегти свій авторський стиль, зберегти свої улюблені, провідні теми, які є в багатьох моїх книгах, а з іншого боку - поєднати оцей історичний шар і вписати його в приватне життя.

Уникнути звичного для нас розрізу, коли є якась історія, література, яка стоїть на полицях, вона доступна, але не є частиною нашого життя: ми не читаємо цього, не знаємо цього, не чули про це в наших ЗМІ, це тема для спеціальних оказій, які ніколи не настають.

І так дуже багато важливих речей проходить повз нас і нас не чіпає саме тому, що ми рідко до цього вдаємося.

ВВС Україна: Як ви прийшли до цього героя? Яким був ваш шлях до Вільгельма фон Габсбурга?

Н.С.: Зараз знімається документальний фільм австрійсько-український про нього. Саме режисер цього фільму наштовхнув мене на думку, що це справді дуже потрібно і це можна розвинути в художньому просторі.

Але я дуже довго не наважувалася. Це був би найлегший шлях - зробити з нього якусь любовну інтригу, авантюрний роман, що-завгодно, тобто тут дуже багато було варіантів.

Мені хотілося зробити саме таку прозу з елементами родинного роману, з елементами психологічної прози, прив'язаної до сучасних речей, які є важливими в контексті тої епохи і цього персонажа.

ВВС Україна: Але є кілька складних для української аудиторії тем, які ви порушуєте у своєму романі. Наприклад, тема бісексуальності. А також тема післяпологової депресії від першого оповідача - Галини.

Н.С.: Звичайно, що було би значно легше зробити просто гарний роман про Вишиваного, справді конвенційний, історичний, додати трішки якогось пригодницького елементу.

Це би було значно легше сприймати і це би вдячніше йшло. І я абсолютно свідома того.

Я розумію цю небезпеку, але мені завжди йдеться не тільки про це.

Тут і так є достатньо великий елемент просвітництва, тобто розповідання про якісь речі, які мали би бути ще зі шкільного курсу історії, але такими не є.

І мені важливо було все ж таки це зберегти і подати це в цікавішому, ніж підручник шкільний, розрізі, ближчим зробити емоційно до читача.

Але мені було важливо теж і розширити жанровий місток. Не просто зробити саме цей історичний роман, а теж поговорити про теми, які здаються зайвими.

Якщо ми починаємо говорити про якісь табу, як наприклад, про бісексуальність чи гомосексуальність, то ми дуже тяжко проходимо спочатку етап, що про це взагалі не можна писати, потім до етапу, який ми переживаємо зараз, що якщо про це і писати, то тільки для того, аби привернути увагу, зіграти на кон'юнктурі, зробити скандал.

І тому так важливо все ж таки це робити - звичайно, буденно, не спекулюючи на скандалі. А просто як про кулінарію.

Ніхто ж не питає, чому ви стільки додали, треба більше чи менше, але ніхто не дивується, що воно є, тобто це нормально.

Тоді як всі питають: "А треба було? Може ж не треба було. А як же ж герой національний і тут отаке?"

ВВС Україна: Про що ця книга? Окрім як про Василя Вишиваного.

Н.С.: Найбільше вона про тривання в часі. Про обживання часу і простору.

Це, здавалося б, найпростіше, що можна робити, але часто виявляється, що ми не вміємо це робити прородньо.

Це така дуже типова галицька тема, львівська, про яку багато говориться, багато пишеться, але вона все-одно болить. Триває ця контрастність людей, які живуть в місті і не знають його історії, не хочуть її знати, не відчувають цього.

Ця перерваність традицій - вона є, напевно, головною такою темою.

Мені хотілося створити таку родинну історію, якої насправді майже не могло бути.

Були, звичайно, львівські родини, які зуміли вижити в цьому всьому, повернутися з таборів, передати освіту, передати якісь певні культурні коди. Але якою ціною? І скільки самоцензури довелося застосувати в цьому всьому? Як відбувається оця корекція свідомості для того, щоби вижити?

Мені хотілося позбавити ось цю родину оцієї травми і такої очевидності цієї травми.

ВВС Україна: Оповідь ведеться від особи Галини. Це вигадана, а, можливо, не вигадана онука головного героя. Й існують думки, що була чи є така онука. Чи ви готові, що до васпісля виходу друком книги може звернутися нащадок Вільгельма?

Н.С.: Це було би дуже цікаво.

ВВС Україна: Що би ви сказали йому?

Н.С.: Хтось мені писав з Відня, що зустрічали когось з дітей чи то онуків брата Вишиваного, який ще пам'ятає дядька Віллі. Ще залишалася одна донька його брата, яка померла кілька років тому. Вона так в цьому замку все життя прожила в Польщі. Це польська частина родини.

А з українськими його ймовірними нащадками є тільки чутки-плітки на зразок того, що хтось із ним познайомився у Львові в 1990-х.

Були такі розмови, що десь тут ходить український князь.

Новини на цю ж тему